Техану

— Коли ми з Гедом верхи на драконі повернулися на Роук з крайнього заходу... — Він помовчав, натомість у душі Тенар знову відлунням дзвону пролунало ім'я: "Калесин". — Дракон залишив мене на острові, натомість Геда поніс далі. І тоді Майстер-Воротар сказав: "Він зробив усе, що мав зробити. І тепер повертається додому". А ще раніше, на березі Селідору, Гед покинув свою чарівну патерицю, пояснивши мені, що в нього більше не залишилося магічної сили. Ну, а потім Майстри острова Роук зібралися на раду, щоб обрати нового Архімага.
На це зібрання вони запросили і мене, аби я, як майбутній король, зміг долучитися до їхньої премудрості. А втім, Майстри дозволили мені приєднатися до їхнього кола, мабуть, ще й тому, що потрібно було зайняти місце одного з них — місце Торіона, Майстра-Приворотника. Його мистецтво обернулося проти нього самого — він постраждав від того вселенського зла, яке врешті-решт знайшов і переміг мій повелитель Яструб. Коли ми були в Потойбіччі, я бачив там Майстра Торіона. Гед поговорив із ним і розповів, як повернутися назад, до життя. Але, здається, Торіон не послухався його поради. І не повернувся з тієї пустелі...
Лебанен говорив, не відриваючи погляду від моря. Трохи помовчавши, він продовжив свою розповідь.
— Таким чином, я доповнив число "дев'ять", необхідне для того, щоб обрати нового Архімага. Великі маги з острова Роук — дуже мудрі люди, — сказав він, поглянувши на Тенар. — Вони не лише чудово знаються на своєму ремеслі, а й володіють багатим життєвим досвідом. Усі вони дуже різні, але використовують свої відмінності лише для того, щоби спільне рішення було більш зваженим, багатогранним. Одначе цього разу...
— Річ у тім, — втрутився Майстер-Вітровод, зауваживши, що Лебанен, вочевидь, не хоче кинути бодай найменшу тінь на Роукських Майстрів, — що цього разу ми були настільки різними, що взагалі не могли ухвалили жодного рішення. Ми просто не змогли дійти згоди. Можливо, через те, що Архімаг не був мертвим — він лише втратив свою магічну силу... Але він і досі залишався Повелителем Драконів... Крім того, і Майстер-Перетворець ще не зовсім оговтався від власних чар, які замалим його не погубили. Він усе ще вірив, що Приворотник зможе здолати смерть і повернутися з потойбічного світу, і благав нас зачекати... А Майстер-Формотворець і взагалі не хотів нічого говорити. Він карґадець, пані, як і ти. Тобі це відомо? Формотворець прибув до нас із Кареґо-Ату. — Проникливі очі Майстра-Вітровода стежили за Тенар: як вона сприйме цю новину? — Одне слово, в нашій Дев'ятці не все було гаразд і ми від цього потерпали. Коли Воротар запитав, які імена ми могли б назвати, — не було названо жодного. Кожен з нас лише позирав на сусіда...
— Я дивився в землю, — вставив Лебанен.
— Але, врешті-решт, усі присутні зосередили свої погляди на тому, хто знає найбільше імен — на Майстрові-Істинномовцю. Натомість він не зводив очей з Формотворця, який так і не зронив жодного слова і сидів собі серед своїх чарівних дерев, як пень. Ти ж, мабуть, знаєш, що такі зібрання завжди відбуваються у Примарному саду, серед велетенських дерев, коріння яких сягає глибше, ніж коріння островів Земномор'я. Був уже пізній вечір. Все навколо огортала густа пітьма. Небо здавалося геть чорним, беззоряним. Відтак раптом Формотворець підвівся і заговорив — але своєю рідною мовою, а не ґардійською і не Мовою Створення. Мало хто з нас розумів мову карґів, і ми розгубилися. Але Назвотворець усе нам пояснив. Виявляється, Формотворець сказав: "Це одна жінка з Ґонту".
Вітровод замовк. На Тенар він більше не дивився.
— І все? — запитала після паузи Тенар.
— Більше жодного слова. Коли ми попросили його уточнити, що саме він має на гадці, Формотворець лише здивовано витріщався на нас, але нічого не міг відповісти: він був цілком у полоні свого видіння — розумієш, він чудово уявляв собі чисту форму предмета і шлях до нього, але майже нічого не міг описати словами, конкретними поняттями. І про те, що означає його пророцтво, він знав не більше, ніж будь-хто інший. Оце й усе, чого ми тоді домоглися.
Усі Наставники з острова Роук були ще й природженими вчителями, а Вітровод до того ж був дуже добрим учителем і нічого не міг з собою вдіяти: він і зараз намагався розповідати про все вкрай зрозуміло та просто. Можливо, навіть занадто просто. Він замовк, обережно поглянув на Тенар і відвернувся.
— Отож, як зволите бачити, все вказувало на те, що нам доведеться плисти на Ґонт. Але кого нам слід було тут шукати? "Одна жінка" — надто вже приблизний опис! Вочевидь, ця жінка має повести нас за собою, якимось чином вказати нам шлях до нашого Архімага. Тож відразу, шановна Тенар, як ти, мабуть, уже й сама здогадалася, ми згадали про тебе — бо ж про яку ще жінку з острова Ґонт ми могли знати? Слава твоя затьмарює славу цього острівця. Хтось із Майстрів сказав: "Вона приведе нас до Оґіона". Та всі ми знали, що багато років тому Оґіон відмовився стати Архімагом і, певна річ, відмовився б і зараз, коли став старим і немічним. Відтак одразу виникло інше припущення: "Вона приведе нас до Яструба!" І тоді ми вже остаточно заплуталися...
— Авжеж, — підтвердив Лебанен. — До того ж зненацька в Примарному саду почався справжнісінький дощ. — Він усміхнувся. — Бо я вже думав, що більше ніколи не почую стукоту дощових крапель по листю, і так зрадів!..
— Дев'ять чоловік промокли до рубця, — сказав Вітровод, — але один із них почувався від того щасливим.
Тенар засміялася: їй таки подобався цей старий маг!
— Ну що ж, принаймні тепер ви знаєте, що ваша "одна жінка з Ґонту" — не я, тому що до Яструба я вас не поведу.
— І я теж так думав, пані! — цілком щиро вигукнув маг. — Адже якби у видіннях Формотворця йшлося про тебе, то він би неодмінно назвав твоє Істинне ім'я. У світі надзвичайно мало людей, які відкрито називаються своїми Істинними іменами! І все ж Рада Мудреців уповноважила мене запитати у тебе, чи не знаєш ти якоїсь іншої жінки на цьому острові, схожої на ту, котру ми шукаємо. Може, то сестра чи матір наділеного чарівною силою чоловіка, а, може, його наставниця — адже навіть серед простих ворожок трапляються по-своєму дуже і дуже мудрі. Можливо, Оґіон знав таку жінку? Кажуть, що він знав на цьому острові кожну людину, хоча й жив одинаком і любив мандрувати дикими краями. Як прикро, що Оґіон помер! Він би зміг нам допомогти!
Тенар одразу згадала ту жінку-рибалку з Кемая, про яку їй розповідав Оґіон. Але ж вона була старою ще багато років тому. Тож тепер її вже, либонь, нема серед живих. Хоча дракони начебто живуть дуже довго...
— Ні, я не знаю жодної такої жінки, — відповіла вона зрештою після тривалої паузи. А за мить додала: — Тож тепер у Земномор'ї немає Архімага. Зате є Король.
— Так. І саме на нього ми покладаємо всі наші надії і сподівання, — щиро відповів маг.
Король, котрий прислухався до їхньої розмови, посміхнувся.
— За останні роки, — нерішуче почала Тенар, — сталося багато лиха і біди. Моя... мою дівчинку... таке стало траплятися надто часто. І ще я чула, як чаклуни та ворожки нарікали на лихоліття і скаржилися на занепад магії.
— Це все через того лиходія, прозваного Кобом, — якого Архімаг переміг у Потойбіччі. Нам ще багато-багато років доведеться відновлювати наше мистецтво і гоїти наші рани, — рішуче промовив Вітровод.
— А раптом доведеться не лише відновлювати та гоїти? — задумливо промовила Тенар. — Хоча це, звісно, також потрібно... Але я хотіла б знати ось що: чи не міг би ще один такий Коб знову здобути силу, незважаючи на те, що світ уже почав змінюватися?.. Адже завдяки цим змінам у Земномор'ї знову є справжній Король — і, можливо, що тепер нам потрібніший саме Король, а не Архімаг?
Вітровод поглянув на неї так, наче десь на видноколі побачив грозову хмару. Але за мить усміхнувся і сказав:
— Не бійтеся, пані! Острів Роук і мистецтво Високої Магії ніколи не загинуть. Наші скарби охороняються дуже добре!