Замість крові

Все ж таки, повертаючись до розкладів між Дюбелем та Джанніс, я так і не зміг до кінця в’їхати, яким чином така тривіальна річ, як сексуальне бажання чоловіка, може викликати такий шалений вибух відрази та люті. Чистої крижаної ідеально структурованої аґресії. Ну не давай йому та й все!… Те, що зробила Джанніс трохи скидалося навіть на помсту. Авжеж: якщо не вона захотіла першою, то вже не захоче ніколи! Людина спробувала реалізувати свої забаганки стосовно Джанніс?! Яке зухвальство! Пошматувати її за це на клапті негайно! Хай не лізе! Отак… Чоловік, між іншим, нічим не гірший за інших…
Коли вся ця виснажлива дурня вже добігала завершення, я раптом подумав, що, напевно, якась сила за допомогою Джанніс прагнула звільнити Дюба, а лють Джанніс була тільки штучно викликаним засобом розбудити її ірраціональні здібності. Поштовхом, що привів механізм у дію.
Не знаю, в який спосіб та з якою потойбічною дупою контактувала Джанніс (віртуальна пряма кишка утворилася в просторі, чи що?!), але замордованого Дюбеля їй виявилося замало - де лишень сили взялися! З тим, що вона верзла протягом кількох годин поспіль над енергетичним трупом Дюба, не доводилося стикатися навіть мені: від жодного ґвинтового істероїда я не чув нічого схожого. Майже суцільна тиша гула й двигтіла у вухах, пузирилася й тріскала каскадами важких соляків на барабанах - це тобі не Lucy in the sky with diamond у засліпленому сонцем трамваї, переповненому людьми, які шугаються твого пивного духу й нездалих рулад впереміш із поцілунками! - вуха заліпило низькочастотним гудінням, наче залило олією. Глухі басові зойки долинали, озиваючись, із вулиці… Можливо, це й був такий собі «пост-арт» з її боку, але… ми вмазувалися одним баяном, Джанніс! Окрім тебе, я робив це лише з Янкою. Тобі - куб, мені - півтора з одного баяна, бляха, це для тебе ні фіґа не означало! Я далекий від сентиментальних ритуалів, але є ритуали, якими неможливо знехтувати! Алхімічний шлюб… Ми змішували кров свою лише в чистих добірних ґвинтових розчинах, я гадав, ми - рідні… я помилявся… я не знав, що ти так гарно малюєш, ти не знала, що я вмію бути мовчазним та уважним, скалічені янголи снігу… клянуся перед личинкою комахи Дюбеля: ми з тобою - однієї крові! Маленька ремарка до закону джунглів, поправка до останнього читання з урахуванням того, що ти щільно сидиш на наркоті: кровного брата можна послати, кровну сестру -трахнути, кровного ворога - не помітити у гранях кристала… Можна наступити на кров, наблювати на труп… ти закриєш мені очі, Джанніс? Своїми байдужими долонями… Спільна вмазка - воз’єднання сексуальне, це… нічого не означає!… пусте… забудь… ти - не Утоплена, я - не Влад Дракула… ти закриєш мені очі, Джанніс? Ми вмазувалися одним баяном, суко! Ми кінчали з одного баяна - спочатку ти, потім - я! Ти закрила мені очі своїми холодними байдужими долонями, Джанніс… айрон батерфляй… Радіорепортаж з місця події… я побачив її силует у темряві, він був схожий на скульптуру з чогось, схожого на графіт. Якоїсь миті мені здалося, що вона спазмує, кожен спазм зменшує, ніби утискає її. Я побачив, що на канапі сидить ніби велика (приблизно як сетер завбільшки) кішка. І тоді я вже прагнув, але не зміг не дивитися. Я міг тільки крутити з останніх сил гончарний круг останньої думки: «На фіґа їй ці вистави? вона ж не така… на фіґа козі баян… вона ж не така… на фіґа… на фіґа… на фіґа-а-а-а?!». Мене паралізувало, бо раптом щось непевно спалахнуло, чи ввімкнулося - квола інфернальна блискавка, я спочатку побачив, що у неї нижня частина тіла котяча, сидить вона, як кішка, спирається на руки, як на передні лапи, кінчик хвоста здригається на її пальцях (на фіґа вона розтринькує енергію на цю прутню… вона ж не така… на фіґа… на фіґа… на фіґа-а-а-а…) А потім - так, ніби щось текло по ній знизу нагору, - вона вся зробилася кішкою, лише голова була жіночою, з довгим волоссям (не пам’ятаю, чи я казав: у неї зараз коротке каре, вона обрізала свої коси, коли закохалася в того «сімейного»), що зливалося з тілом, переливалося в неї, ворушилося… її очі сяяли, а зіниці були вертикальні, пульсували, розширювались, затопили собою очі, які стали на якусь мить схожими на озеро вночі… ніби хтось піском сипонув мені в очі: величезний птах вдарив мене крилами з того місця, де щойно сиділа Джанніс. Я, здається, знепритомнів… Коли я оговтався горілиць на підлозі, відчув, що не заплющував очі - вони дивилися в стелю, не в змозі кліпнути, а об стелю билася величезна нічниця, бражник Мертва Голова. На обличчя сипалася луска з крил, це було огидно до спазмів у шлунку… Я літав десь і зустрічав у тому «аналі, оралі й астралі» Алісу…вона сміється, й коли сміється - проступає гарний молодик. А коли плаче - плачем прихованим, непомітним для стороннього ока, - то так, ніби плачуть і чоловік, і жінка, і немовля, а виходить - ніби виє та скавучить смертельно поранений звір. Навіть на Сходах її поява викликає кіпіш, ворушіння й бурмотню - їй важко не помічати цього, вона перетворюється на втілений епатаж, на згусток болю, у своїй шкіряній спідниці, під якою нема трусиків, і нема… нічого, крім ануса… Ай-йяхе- яхе-Яхе! Мені хочеться пригорнути її незґрабну - беззубу, із жалюгідними залишками мільйон разів перефарбованого волосся, з ранами пірсинґу, що гнояться, з неоковирним макіяжем - голову до своїх грудей, і плакати в її зіжмакане волосся так, щоби вона згадала коли була немовлям. Ай-йяхе-яхе-Яхе! Щоби згадала красу атомного вибуху серед краси пустелі - в інфрачервоному крізь перетинку материнського живота, а потому - у золотавому - крізь плівку роси первородних сліз, ще змішаних з водами матері… Ай- йяхе-яхе-Яхе! Яка мені з того користь, запитую, бо не вірю в свою доброту, або щирість, можливо - у щедрість… Не вірю собі, бо забагато на мені масок: яка тобі користь з нещастя істоти, що народилася не на Землі? Істоти, що втомленим подихом тамує зірки. Істоти, яка невідомо що робить на цій тяжко хворій планеті. Душа заблукалої кішки, що ходить собачим лайном…тіло воліє лиш моря. Яка тобі користь від того, що нишпориш у скрині Пандори? У відповідь - тільки прибій напівстертої плівки моку. Аліса в Країні Див, Кривих Дзеркал та Викривлених Перспектив. У жодній з людських істот вона себе не бачить - не відбивається в жодному погляді! Ай-йяхе-яхе-Яхе! «Мінус одиниця з кожного десятка тисяч - невже аж так постраждає демографічна кривуля продовження роду людського? Якщо в одного з десяти тисяч відключиться інстинкт самозбереження, то - будьте певні, - принаймні кожному третьому з 9 999 інстинкт розмноження стане кісткою в горлі доти, доки не настане час пологової асфіксії. Ай-йяхе-яхе-Яхе! У дохристиянські часи тут, на Русі, жінка спокійно вбивала «зайвих» (себто, тих, яких не могла прогодувати родина) дітей жіночої статі. Діти (і не лише на Русі - в Японії, приміром) позбавлялися немічних батьків. Якщо пацюків поселити в ідеальних умовах, але в замкненому просторі, то через певний час, попри надлишок їжі та простору для проживання, вони покидають новонароджених, щоби уникнути перенаселення В МАЙБУТНЬОМУ! При тому, що до увімкнення цього рефлексу вони піклуються навіть про хворих та покалічених. Але мутанти вважають природну демографічну регуляцію звірством, тому двічі рятують від клінічної смерті новонароджений овоч з відсу ністю мозкової тканини та цілим букетом невиліковних хвороб, приречений на животіння навіть не інфузорії (бо не може навіть розмножитися шляхом поділу, хоча… з цієї точки зору одноклітинні організми - перші, єдині досконалі й незмінні андрогіни на землі…), й приречений жити всупереч природі смерті! Оце гуманізм - оживити померлого монстра та простежити весь шлях його тортур! А що тоді фашизм?… Ай-йяхе-яхе-Яхе! А Джанніс твоя… длубаний поетичний гермафродит, сомнамбула, медіум недогризений… не можна стати вампіром у борг… хвороблива потреба… давати знання, брати щастя взамін потреби… знаєш, скільки усього зайвого можеш дати лише за вогонь! У-у-у! Меґалітрами пити медвяний вогонь і не знати похмілля! Концентрація осені! Констатація осені! Контрацепція! Ай-йяхе-яхе-Яхе!» - ось що говорить мені Аліса.