На перші гулі

Тиміш (метко одхиляється). Е, ні, це ви дурно турбуєтесь! (Сміється.)
Савка (осміхнувшись). Меткий, вражий хлопець! (Міняючи голос.) Іди, Тимоше, сюди, я маю тебе щось питати.
Тиміш. Кажіть, я й звідціля почую. 
Савка. Батько ходив до економії? 
Тиміш. Ходили. 
Савка. І що ж - узяв? 
Тиміш. Три десятини.
Савка (підступаючи ближче). По тринадцять? 
Тиміш. По одинадцять.
Савка (наближаючись знову). Бач, я ж казав, що немає чого хапатися.
Тиміш (одступає назад, сміється). Ой і хитрі ж ви, дядьку, тільки не на того напали: я й думку вашу знаю! (Іде з двору.)
Савка. Зажди, я ще скажу тобі щось!
Тиміш. Хай уже краще другим разом.
Савка. Ну, іди ж ото, вражий сину, та й не оглядайся!
Тиміш. Не журіться, я далеко не зайду.
Савка. Слухай, Тимоше, кажу тобі без жартів, дай нам спокій! Та того, що ти загадав, не буде. Правду кажу! А то щоб ми ще й не посварилися з тобою!
Тиміш. Буде чи не буде - побачимо далі. (Пішов.)
  
XII
 
Савка (довго й люто позіхає, крутячи незадоволено головою). Ху! І де ти в лихої години взявся, бусурменський парубче!.. Так же був заснув... (Новий наступ позіхот, ще лютіших.) Сказився б ти йому, вражий сину.
Чути парубочі вигуки:
(Прислухається.) Та й ні втоми їм, ні угаву немає! (Зіває як не перерветься.) Тьху! (Пішов.)
З гамору десь виривається на селі пісня-дует:
 
 
Ой у полі вітер віє, 
 
А жито половіє,
 
Що парень дівчину вірнесенько любить, 
 
А зайнять не насміє...
 
 
Щебечуть солов'ї.
  
XIIІ
 
Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.
Тиміш. Добривечір!
- Здорові.
- А чи тут живе Савка Щербина?
- Тут, а нащо він вам?
- Коло млина у нашому Брусові була оце рада - парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скликали, на папері писали, до Савки Щербини пересилали: дядюшко Савко, ще й ви, тітко Василино, дівчини Олени не баріть, не гайте, на піч не ховайте, до нас швидше на вулицю пускайте, бо як не будете дівчини на вулицю пускати...
  
XIV
 
У вікні з'являється Олена.
Олена (швидко махає рукою, щоб тікав). Тимоше, Тимоше!
Тиміш. Чого, Олено?
Олена. Тікай швидше... (Побачивши опудало.) Ой лишечко, яке страшне!.. (Знову першим голосом.) Тимоше, Тимоше, ховайся швидше, бо мати вхопили рогач та побігли в комору будити батька! Швидше!..
Тиміш. Куди ж мені ховатися?
Олена (махає рукою). Швидше, швидше! Бо йдуть уже! (Сама ховається в хаті.)
Тиміш озирається навкруги, далі лізе у вікно, в хату.
(В хаті.) Куди це ти?! Ох, мені... А лишенько!
В хаті чути сміх, далі затихає.
  
XV
 
Із-за обох боків хати викрадаються Савка й Василина. Савка з батогом, Василина з рогачем. Зразу кидаються до опудала, далі мовчки спиняються перед ним.
Василина. Що воно за мара!..
Обоє розглядають опудало.
Савка. Чи в шинелі, чи в сюртуці... 
Василина. І бриль на голові. 
Савка. Ще й бриль цілісінький.
Василина. Чи не з панського саду це він його пририпив? (Критично оглядає опудало.) Який... (Сміється й штовхає його рогачем.) Ану, дядьку, повернися!
Тиміш (із хати). Там отой чолов'яга бумагу приніс до вас...
Савка (б'є об поли руками). Чи ти бачила отаке? Вже і в хату зашився!
Василина. Оце так! (Біжить у хату.)
Савка (швидко). Зажди, Василино, не так: стережи його коло вікна, а я побіжу в хату!..
Побіг у хату; у вікні з'являється Тиміш; Василина заміряється рогачем. Тиміш ховається. Стукає другим вікном, що за рогом хати. Василина біжить туди. Тиміш знову з'являється в першому вікні, вискакує з хати, тікає.
Василина. Ох ти ж сибірний!..
  
XVI
 
Савка (вибігає з хати). Що, втік?
Василина (здивовано). Як він утік - я й сама не знаю!..
Савка (сердито). А де ж твої були очі на той час?
Тиміш (схилившись на тин, спокійно). Та не сваріться, я тут - осьдечки!
Савка (люто). Тимоше! Іди геть, бо погано буде!
Тиміш. Та що вже буде, те й буде, а я ще ось думаю музики сюди гукнути.
Василина (сміється). Що ти вдієш із таким сибірним парубком!
Савка (до Василини). А ти й рада! Їй смішки! Коли б узяв оце не дочку, а тебе міряти батогом!..
Василина. Тю на тебе - за що?
Савка. Оце моє діло за дочкою дивитися? Сама ти ради їй не даси? Ти ж якась мати...
Василина. А ти - батько.
Савка. Та нехай вашому чорт батькові. Про мене - хоч і обоє біжіть на вулицю: і мати, і дочка! Я наробився! Я натрудився за день - дайте мені хоч раз у тиждень доспати!
  
XVII
 
Олена (виходить на поріг, плаче). Тату! Мамо! Ідіть у хату! Чого ви завелися надворі? Нащо ви людей туманите серед ночі!
Савка. А ти не цвірінчи там, вилупок! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! Хоч у прірву! 
Тиміш. Отак би й зразу!
Василина (до Олени). Ну, то чого ж дожидаєш - іди, коли батько велить.
Олена (плачучи). Куди я піду - я не хочу!
Тиміш (побожно). Бачте, які тепер слухняні діти!
Олена. Сьогодні піди, а завтра що буде!
Василина. Іди, дурна, поки не бита!
Тиміш. Та чого ви панькаетесь із нею - ломигою її.
Василина (рішуче кидається до Тимоша з рогачем). Ой ти ж мені, пройдисвіте, допік уже до живих печінок!..
Савка. Василино, зажди... Куди ти?..
Олена. Мамо!..
  
XVIII
 
Дід Кирпіль (виходить із клепачкою). Що тут таке? Що тут за шум?
Василина. Діду Северине, придержте мені оцього голінного!
Дід Кирпіль. Ага! Це той пробийголова Тиміш. Я його давно знаю! (Розставляє руки, переймає Тимоша.)
Зчиняється гамір.
Василина (захоплено ганяється з рогачем за Тимошем). Та ти ж таки не втечеш од мене! Ні, не втечеш!
Тиміш (ухиляється од неї і од діда, вспіває разом із тим пританцьовувати і приспівувати).
 
 
Гоп, Сидір з невісткою, 
 
Як опече кописткою...
 
 
Олена (плачучи). Ма-амо! Мамо! Що бо ви робите! Сорому вам немає! Зчинили отаке серед ночі! Це ж завтра й на вулицю не виходь. Острамите на все село, ославите! Ма-амо!
Савка (вертиться на всі боки). Василино! Ось покинь, кажу, Вас... (До Тимоша.) Тимоше! Слухай сюди. (До діда.) Діду Северине - ідіть зараз гукніть... (До Олени.) Та чого хоч ти скиглиш тут? Чи тобі заціпить сьогодні! (До Василини.) Та ти чуєш чи ні? Тим... Олено... Чи то пак: тьху! Василино!