Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів
Академік Риндін випив води, його велетенський силует заколихався. Очі цілого світу стежили за його рухами на екранах телевізорів.
— Але не така наша радянська наука, щоб зупинитись і скласти зброю. Гаразд, ми не можемо поки що знайти ці елементи у глибинах нашої Землі. Але — чому б не пошукати їх у всесвіті? Адже є планети, молодші від Землі. На них інфрарадій, можливо, не встиг ще настільки розкластися, як на Землі, він не сховався так глибоко. Адже всі планети нашої сонячної системи мають одне спільне походження. Хімічний склад їх мусить бути однаковий — чи майже однаковий, залежно від віку тієї чи іншої планети і зв’язаного з ним процесу розкладання елементів. Найкраще зберегтися всі елементи мусили б на Сонці, цьому розжареному сяючому світилі.
Нове полотнище спустилося зі стелі. Тепер на ньому барвисто грали спектри — довгі різнобарвні смужки, на яких мінилися яскраві кольори.
— Насамперед наша радянська наука вирішила перевірити свої припущення на Сонці. І новий спектральний аналіз відкрив нам, що ці елементи — і ультразолото, і інфрарадій — є на ньому. Це сталося точнісінько так, як свого часу з елементом гелієм. Адже ви знаєте, що наука з допомогою спектрального аналізу знайшла цей елемент спочатку на Сонці і вже потім на Землі. Тому й названо цей елемент гелієм, бо стародавня грецька назва Сонця — Геліос. От у такий саме спосіб, з допомогою удосконалених спектроскопів, ми встановили, що ультразолото та інфрарадій є на Сонці. Але хіба ми можемо навіть мріяти про те, щоб дістати їх звідти? Безумовно, ні. Ми з вами — люди реального складу, ми мріємо лише про те, що можна здійснити, чого можна досягти хоча б і найсміливішими діями. І ось ми задумалися над новою проблемою. Наші дорогоцінні елементи можуть бути на інших планетах — чи є вони там?
У паузі було чути, як хтось закашляв.
— Ми встановили, що вони є на інших планетах! Насамперед на нашій сусідці — Венері. Вона молодша від Землі, вона зберегла ці елементи в зовнішніх своїх шарах. Ви всі чули про загадкове блакитнувате сяйво, що обгортає час від часу Венеру. Століттями вчені не могли розв’язати загадку Цього сяйва. Але ми знаємо спектр інфрарадію. І ми встановили, що це сяйво є наслідок бурхливого випромінювання інфрарадію. Ми розкрили цю таємницю нашими радянськими спектроскопами за допомогою потужних рефлекторів нашої Кримської обсерваторії імені Сталіна. Ми знайшли в цьому досі таємничому випромінюванні так само сліди газоподібних сполучень ультразолота. Ми впевнено кажемо: так, наші уявлювані елементи є на Венері! Тепер продовжимо нашу думку: якщо вони там є, ми, радянські вчені, мусимо їх дістати!.. Вони бо потрібні нашій Батьківщині, нашому радянському народові!..
Зала знову вибухнула оплесками. Напруження слухачів, вражених сміливими твердженнями Риндіна, мусило знайти собі вихід. Академік Риндін зачекав, посміхнувся і підняв руку:
— Та й справді, чому нам не вирушити на Венеру? Ми маємо такий надзвичайний засіб пересування, як ракетні кораблі, створені генієм нашого великого російського вченого і винахідника Костянтина Едуардовича Ціолковського. Саме він, наш славний співвітчизник, вперто і наполегливо розробляв і зрештою розробив перші проекти міжпланетних ракетних кораблів. Всі досягнення в цій галузі, які ми маємо на сьогодні, — всі вони є наслідком геніальних робіт основоположника теорії міжпланетних сполучень Ціолковського! Ми лише продовжуємо його передбачення, здійснюємо те, що раніше вважалося фантастикою. Тільки п’ять років тому ми відрядили наш перший ракетний корабель на Місяць. Правда, він летів без пасажирів, нам треба було лише перевірити свої розрахунки. Ми начинили його вибуховими речовинами, перетворивши його на гігантський снаряд, велетенську бомбу. І цей ракетний снаряд ствердив всі наші розрахунки. За передбачений нами час він долетів до Місяця і упав на нього — астрономи цілої земної півкулі бачили у свої телескопи блискавичний вибух на Місяці. То розірвався на супутнику Землі наш перший корабель-снаряд, подавши нам урочистий сигнал: міжпланетне сполучення відкрите!
Знову по залі пронеслася буря оплесків.
— Два роки тому другий радянський ракетний корабель вилетів з Землі. Він облетів навколо Місяця, згідно з нашими розрахунками, і, повернувши назад, прилетів на Землю. Всі ви знаєте про це. Ви бачили фотографії, зроблені автоматичним апаратом, що був у ракетному кораблі. Ці фотографії, між іншим, ще раз довели, що на Місяці немає й не може бути життя. Але не для того, звісно, був відправлений цей наш другий ракетний корабель на Місяць. Тепер, після двох польотів у міжпланетний простір, ми вже маємо великий досвід зореплавання, практичний досвід найпередовішої в світі радянської науки. І тепер ми можемо летіти на Венеру, щоб знайти там ультразолото та інфрарадій, взяти їх і привезти на Землю. Підкреслимо, що це наше завдання, певна річ, тільки попереднє. Адже хоч який би не був великий наш міжпланетний корабель, скільки ми зможемо привезти з собою нових елементів? Порівняно дуже невеличку кількість. Для експериментів цілком досить, для перших спроб, мабуть, теж вистачить. Але все одно цього буде дуже мало — порівняно з потребами великої нашої країни. Отже, наш політ буде лише початком регулярних міжпланетних сполучень. Ми прокладемо шлях, трасу в міжпланетному просторі — і інші радянські ракетні кораблі полетять тим шляхом!.. Ось чому так важливо передбачити все для нашої подорожі, щоб вона обов’язково принесла нам успіх. Кілька років готувалися ми до цього польоту. Ми обрахували все, ми зважили всі можливості, які тільки можна було передбачити. Ми озброєні знанням, досвідом, натхнені довір’ям до нас нашої великої радянської Батьківщини — і ми виконаємо наше завдання!
Знову оплески. Проте академік Риндін відразу ж спинив їх:
— Друзі мої, зачекайте! Краще збережіть ваші. оплески до того часу, коли ми повернемося. Перед нами — велика, трудна й довга подорож невідомим океаном всесвіту. З цього приводу мені пригадується красива стародавня казка, відомий грецький міф про аргонавтів. Пам’ятаєте його? Там розповідається про відважних казкових героїв, моряків, які на малесенькому кораблі вирушили в далеку подорож, шукаючи чудесне золоте руно, шкіру чарівного барана, яке, як вони гадали, могло творити чудеса. На своєму маленькому кораблі, що звався «Арго», ці моряки пропливли Егейським морем, перепливли невідоме їм до того часу Чорне море, яке здавалося мандрівникам безкраїм і загадковим. Стародавній міф каже, що ті моряки знайшли золоте руно, вийшли переможцями в небезпечному поєдинку з грізними силами природи. Красива казка, яку я завжди згадую, думаючи про нашу подорож… Адже й ми так само попливемо невідомим і безмежним океаном космосу, долаючи його бурхливі ефірні хвилі, можливі шторми й бурі ще незнаних нами стихійних сил, шукаючи наше ультразолоте руно…
Академік Риндін схвильовано спинився і подивився навколо.
— Проте, звісно, це лише поетичне порівняння. Друзі мої, сьогодні ми на довгий час прощаємось з вами. Як ви вже знаєте, завтра ми вилітаємо. Три чоловіка будуть пасажирами цього корабля. Я керую експедицією. Зі мною летить Вадим Сокіл, відомий інженер і геолог, що має завдання розшукати й здобути на Венері дорогоцінні елементи. Третій наш супутник — уславлений мандрівник і мисливець Борис Гуро. Я знаю, дехто з вас дивується — навіщо до складу експедиції увіходить мисливець? Зараз ви все зрозумієте. Насамперед товариш Гуро такий самий науковий працівник, як і ми з Соколом. Але, крім того, він має надзвичайно цінний досвід мандрівника, мисливця, людини, яка вміє не втрачати мужності під час найбільших небезпек. А наша експедиція мусить бути готова до всього. Навіть до зустрічі з тими доісторичними страховищами, які, можливо, існують ще на Венері. Ця молода планета настільки молодша від Землі, що там напевно тепер відбувається період, аналогічний земному юрському. Як і колись на Землі, там ще немає людини. Серед диких хащів папоротей та інших доісторичних рослин там, можливо, вільно блукають дивні страховища — напівфантастичні ігуанодони, бронтозаври, мегалозаври… Якщо так, — ми побачимо їх, зустрінемося з ними. І Борисові Гуро доведеться взяти на себе оборону своїх товаришів від небачених ніколи досі потворних хижаків. Ось чому він летить з нами. З його допомогою ми витримаємо можливий напад на нас страшних чудовиськ. Більше того, ми можемо лише шкодувати, що наш ракетний корабель не вмістить у собі якесь таке страховище, бо напевне Борис Гуро допоміг би нам спіймати, привезти сюди і показати вам, як зразок, хоча б одного мегалозавра…