Музиканти сміються

— За що ви мені дякуєте? — здивувався той.
— А за те, — відповів композитор, — що ви не привели з собою в театр ще й коня.
Гумор — не для критика
Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув:
— Яка музика! Шедевр! Неперевершено!
Леонкавалло жартома зауважив:
— Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.
— Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено: каватина — у Берліоза, дует з першого акту — у Гуно, а фінал — примітивне наслідування великому Верді.
Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав: «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера — плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».
Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.
Піаніст-жонглер
У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.
У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць — могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.
Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!
Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.
Кожному своє
Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.
— З дорогою душею, — відповів ввічливо музикант, — а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.
Бешкет гарантується
Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові:
— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,
— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні,— боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.
Двійник Пуччіні
Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував: він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!
Пам'ятник за життя
Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав:
— Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!
— Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! — перелякано вигукнув один з його друзів.
— Я зовсім не жартую, — відповів композитор і показав ногу в гіпсі.
Не розгубився
Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею: «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.
Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета: «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.
Не вистачило дрібниці…
На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали:
— Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?
— Так, це чистісінька правда.
— Чого ж їй не вистачало?
— Одного голосу. Її власного.
SOS!
На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру:
— А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.
Надмірність бажань
Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.
Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам:
— Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення: слухати гарну музику і вбивати піаніста!
Взаємна великодушність
Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.
— Вам почистити взуття?
— Дякую, — відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.
Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.
— Ось твої двадцять франків, — сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети:
— Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.
Шарманка проти «Стейнвея»
Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.
Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.
Шукати в цей час фортепіано — означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.
Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.