Музиканти сміються

— Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…
Атмосферні зміни
Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися:
— Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.
— Не розумієте? Я поясню, — відрубав співак.
— По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?
Майже спіритизм
— Жодна людина не знаменита так, як їй це здасться, — сказав великий Карузо.
Якось машина його поламалась, і він був змушений зупинитися в одного фермера. Коли співак назвав себе, фермер зірвався з місця, потис Карузо руку й схвильовано промовив:
— Чи міг я коли-небудь подумати, що побачу на своїй маленькій кухні великого мандрівника Робінзона Карузо!
Почув — запам’ятав — заграв!
Відомий радянський музикознавець Б. Яворський розповідав про цікавий епізод, який засвідчує феноменальну пам'ять С. Рахманінова.
Якось до Танєєва прийшов Глазунов. Глазунову продемонстрували досягнення московських музикантів, а потім попросили, щоб він виконав щось із свого. Глазунов відповів, що з поваги до Сергія Івановича він спробує зіграти що-небудь новеньке і запропонував ось тільки написану ним першу частину Шостої симфонії, якої він ще нікому не показував…
Сергій Іванович вийшов, замкнув усі двері, потім повернувся і попросив Глазунова розпочинати. Глазунов виконав першу частину, після цього почались розмови, о6говорення.
Минув деякий час. І раптом Сергій Іванович сказав:
— Ох, я ж позачиняв усі двері,— а може хтось прийшов.
Він вийшов і через хвильку повернувся з Рахманіновим.
— Дозвольте познайомити вас з моїм учнем.
Відрекомендувавши Рахманінова, він сказав, що це дуже талановитий композитор і також нещодавно створив симфонію.
Рахманінов сів до рояля і заграв… першу частину Шостої симфонії Глазунова. Здивований Глазунов запитав:
— Де ви з нею познайомилися? Я ж її нікому не показував!
Танєєв посміхнувся:
— У моїй спальні. Я його там замкнув.
Перше знайомство
Одному з розпорядників студентського концерту доручили запросити відомого артиста Мамонт Дальського. Toй дав згоду. Другого дня студент одяг сурдут, найняв величезну карету й під’їхав до готелю, де жив знаменитий трагік.
Але той сидів напівроздягнений, похмурий.
— Не поїду, — сказав він захриплим голосом.
Студент засмутився. Дальський заспокоїв:
— Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!
Увійшов чудній, довготелесий хлопець.
— Федько! Одягайся хутчій! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь.
Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету. Їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:
— А ви хто будете?
— Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?
— Василь Качалов.
Весільна музика
Влітку 1889 року, — згадує Ф. І. Шаляпін, — я повінчався з балериною Торнагі в маленькій сільській церковці, Після весілля ми влаштували смішний якийсь турецький бенкет; сиділи на підлозі, на килимах і бешкетували, як малі діти. Не було нічого, що вважають неодмінним на весіллях: ні щедро прикрашеного столу з різними наїдками, ні про-речистих тостів, та було багато польових квітів і немало вина. Зранку, годині о шостій, біля вікна моєї кімнати вибухнув пекельний шум, і юрба друзів на чолі з С. І. Мамонтовим виконала концерт на пічних затулках, залізних заслонках, на відрах і якихось пронизливих свищиках. Це трохи нагадувало мені Суконну слободу.
— Якого дідька ви хропите? кричав Мамонтов. — У село приїздять не на те, щоб спати! Вставайте, ходімо в ліс по гриби,
І знов калатали в заслонки, свистіли, горлали. А диригував усім цим гармидером… С. В. Рахманінов.
«Ми співали»
Шаляпін мав служника Петра, який був надто високої думки про власну персону. Під час перебування Шаляпіна в Берліні до Петра звернувся один журналіст і попросив влаштувати йому інтерв’ю з видатним співаком.
— На жаль, дорогий пане, нічого не можна зробити, — відповів Петро. — Мій хазяїн зараз одягається і не може прийняти пана, але я сам можу дати інтерв'ю, бо про все, що стосуються його, я добре поінформований.
— Які плани папа Шаляпіна на найближчий час?
— Збираємось до Мілана, де в театрі «Ла Скала» співатимемо Мефістофеля. Пізніше поїдемо до Лондона, де в королівському палаці дамо великий концерт для англійської аристократії.
У цю хвилину портьєра розсунулась і до кімнати зазирнув Шаляпін:
— Все правильно, але не забудь, Петре, забрати мене з собою, коли їхатимемо до Мілана і Лондона.
Поважна причина
Шаляпін деякий час виступав на американських сценах. Одного разу він приїхав в провінціальнє містечко. На вокзалі співака зустріли журналісти і засипали його запитаннями. Коли журналісти підійшли, до Шаляпіна зненацька наблизилась дама, яка відрекомендувалася поклонницею його таланту. Минуло чверть години, але екзальтована панночка не мала й найменшого наміру залишити співака самого. Шаляпін просто не знав, як відкараскатися від надо-кумливої шанувальниці. На щастя з'явився фотограф.
— Чи можна попросити містера Шаляпіна посміхнутися?
Шаляпін одразу ж скористався з цього і звернувся до непрошеної співрозмовниці:
— Змушений попрощатися з вами, міс. Ви ж чули: фотограф попросив мене зробити приємний вираз обличчя!
На пільгових засадах
Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.
— Тисяча доларів, — була відповідь.
— Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите зі своїм номером і не залишитесь серед гостей.
— Вам треба було одразу про це сказати, — посміхнувся Шаляпін. — Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п’ятсот доларів.
Магія голосу
Якось Шаляпін був запрошений на концерт до американської співачки-мільйонерші.
Наступного дня мільйонер запитав Шаляпіна, як йому сподобався голос його дружини. Великий співак відказав:
— О, голос просто магічний!
— Правда? То чому ж ви покинули залу, зразу, як дружина почала співати?
— Саме тому, що не міг протистояти її магічному голосові,— відповів Шаляпін.
Співи й праця
Шаляпін завжди дивувався з людей, які вважали, що робота артиста легка.
— Вони нагадують мені,— казав співак, — одного візника, що якось віз мене по Москві й запитав: — «А ти, пане, чим займаєшся?» — Так от, співаю, кажу. — «Та я не про те. Співати — ми всі співаємо.
І я співаю, коли сумно на душі. Я питаюся, що ти робиш?»
Поговорили
Одного разу на офіційному прийомі Моріс Равель сидів поруч з композитором, який не любив його музики. Сусіди вперто мовчали. Нарешті Равель прокашлявся і приязно сказав: