В катакомбах
Леся Українка
В катакомбах
Посвята шановному побратимові А. Кримському
Катакомби коло Рима. В крипті, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.
Єпископ
Прославмо ж, браття, Господа Христа, що посадив на небі поруч себе замученого брата Харіклея.
Хор
На небі слава Господу Христу, що визволяє від земних кайданів, з гріховної темниці нас виводить у царство світла вічного.
Диякон
Амінь.
Єпископ
Наш брат був на землі рабом поганським, тепер він раб господній, більш нічий.
Неофіт-раб
Господній раб? Хіба ж і там раби?
А ти ж казав: нема раба, ні пана у Царстві Божому!
Єпископ
Се щира правда: всі рівні перед Богом.
Неофіт-раб
І раби?
Єпископ
Раби Господні, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо моє солодке, — тягар мій легкий. Розумієш?
Неофіт-раб (після тяжкої задуми)
Ні!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Християнка-рабиня (в раптовому нестямі пророкує)
Уже лежить при дереві сокира!..
«Я посічу його і вергну в пломінь», — сказав Господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Ісусе, Сине Божий! Похилилась твоя пшениця, — жде вона серпа… Ох, доки ж, Господи?.. Рахіль ридає, нема її діток…
(Безладна мова переходить в несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує.)
Єпископ (владним, дужим голосом)
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(Підходить до пророчиці, що б'ється в корчах, і кладе їй на голову руку.)
Сестро, молитва й віра хай тебе рятують від навождення злого духа.
Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.
Християнка (одна з тих, що піддержують пророчицю. Озивається несмілим голосом)
Отче, її дитину вчора пан продав якомусь грекові з Коринфа…
Єпископ
Вмовкни!
Великий наш апостол заповідав:
«А жінка серед збору хай мовчить».
Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.
Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження розпачливо-зважливим голосом)
Прости, але я все ж не розумію, як може буть якесь ярмо солодким, а щось важкеє легким.
Єпископ
Брате мій, коли ти сам по волі шию схилиш в ярмо Христове, солодко се буде твоїй душі; коли ти самохіть на себе хрест візьмеш, невже він буде важким для тебе?
Неофіт-раб
Але нащо маєм ще самохіть у ярма запрягатись та двигати хрести по власній волі, коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести і шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву, щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі, бо сказано ж: ні пана, ні раба.
Єпископ
І сюю волю матимеш ти, брате, як тільки станеш під ярмо Христове.
Раби господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий пройдеш і в Царство Боже ввійдеш, теє царство, де вже немає пана, окрім Бога, а він же нам отець. Твоя гординя була б до сатанинської подібна, якби ти влади Господа-Отця не хтів признати над собою.
Неофіт-раб
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай і так, нехай отець єдиний над нами буде, та коли ж настане те Царство Боже? Де його шукати?
Один з братів казав: воно на небі, а другий: на землі…
(Дивиться з запитом і палким сподіванням.)
Єпископ
Обидва праві.
Неофіт-раб
Де ж на землі є Царство Боже?
Єпископ
Тут.
Неофіт-раб
У Римі?!
Єпископ
В нашій церкві.
Неофіт-раб
В катакомбах?
Єпископ
Не говори: «ось тут» чи «там воно». Воно є скрізь, де Бог є в людських душах.
Неофіт-раб
Коли ж він буде в душах всіх людей?
Єпископ
Тоді, коли Христос удруге прийде на землю з неба.
Неофіт-раб (смутно)
Брат один казав, що літ аж тисяча минути мусить від першого до другого пришестя…
Єпископ
Се ересь, брате, бо ніхто не знає ні дня, ні часу…
Неофіт-раб (впадає йому в річ і з радісною надією)
Значить, Царство Боже настати може в кожен день і час?
Єпископ
Запевне так.
Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.
Про що гадаєш, брате?
Неофіт-раб
Я думаю… ось ти казав, що тут у нас є Царство Боже… А чому ж у нас тут є патриції, плебеї, ну, і раби?
(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю.)
Християнин-патрицій (виступає трохи наперед)
Душа твоя, мій брате, бентежиться даремне. Я — патрицій, а він — мій раб,
(показує на старого чоловіка) але се так для світу, а перед Богом ми брати обоє.
Неофіт-раб (до старого раба)
Ти раб йому про людське око тільки?
Старий раб
Ні, я служу своєму пану вірно, не тільки зо страху, а й по сумлінню, як наказав Господь.
Неофіт-раб
Коли ви рівні, то нащо маєш ти йому служити?
Старий раб
То Божа воля, що вродивсь він паном, а я — рабом.
Неофіт-раб
То, значить, в Царстві Божім є раб і пан?
Старий раб мовчить.
Патрицій
Він тут мені не раб, тут я йому готов умити ноги, — ми зажили святого тіла й крові укупі, при однім столі.
Неофіт-раб (до старого раба)
І дома так само при однім столі їсте?
Старий раб
Ні, брате, се б зовсім не випадало.
Неофіт-раб
Чому?
Старий раб
Бо так не личить… не подоба…
Єпископ (до неофіта-раба)
Не спокушай його. Він простий духом, а Царство Боже для таких найближче.
Хто терпить все в покорі, той щасливий, тому однаково, чи пан, чи раб він буде тут у світі.
Неофіт-раб
Ні, мій, отче, ні, не однаково…
(З поривом.)
Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора, — воно ж покірне, тихе немовлятко, — до вечора без покорму зоставшись: на оргії прислужувала жінка і ніколи було забігти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тільки жінка не сміє плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих.
Єпископ
Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, — їй велике щастя на небі приготоване.
Неофіт-раб
А панській малій дитині менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком?
Єпископ (трохи збентежений)
Невинні всі однакові у Бога.
Неофіт-раб (понуро)
То паненяті вдвоє щастя буде, раз на землі, а вдруге ще й на небі…
Старий раб
Не заздри, брате, не губи душі, святої чистоти їй не плями.
Нехай знущається твій пан-поганин (бо християнин так би не знущався) — він чистоти в твоїй сім'ї не знищить, поки у тебе й в жінки душі ясні.
Неофіт-раб
Ой, не печи мене словами, діду!..
Пробач, не знаєш ти… сказати сором… Е, що там сором для раба!.. Скажу!
Яка там «чистота» і «ясні душі»? Моя душа гниє, коли я бачу, як жінка з оргії приходить часом вином розпалена, з огнем в очах від сороміцьких співів. Квіти в косах ще не зов'яли і такі яскраві супроти бруду в хаті видаються… Одежу панську жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не каляти в нашій «чистій» хаті, і я не раз у жінки бачив сльози в такі хвилини… Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа, — без них їй тяжко… Діду, я не міг, не міг не бить її за тії сльози, хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше огидну хату нашу…