Війна з саламандрами

— Боже! Ейбе! — скрикнула міс Лі. — Вони знову приносили мені перли! Ідіть сюди шукати перлів! Тут повно перлів, що ці бідолашечки нанесли! Правда, вони чарівні, Фреде? І ось перлина! І ось!
Три ліхтарики спрямували світляні кружала на землю.
— Я знайшов одну! Величезну!
— Це моя! — гукнула любонька Лі.
— Фреде, — крижаним тоном покликала Джуді.
— Зараз, — озвався Фред, що лазив по піску рачки.
— Фреде, я хочу вернутись на яхту!
— Хай тебе хтось відвезе, — заклопотано порадив Фред. — Сто чортів, оце номер!
Троє чоловіків і міс Лі й далі повзали по піску, немов великі світляки.
— Ось іще три перлини, — озвався капітан.
— Покажіть, покажіть, — у захваті завищала Лі й навколішки метнулась до нього.
В ту мить спалахнув магній і заскрекотів кіноапарат.
— Ну, все, ви вже на плівці, — мстиво оголосила Джуді. — Буде сенсаційний знімок для газет: “Компанія американців шукає перли!”, “Морські ящери кидають перлами в людей!”
Фред сів.
— Їй же богу, Джуді правду каже. Це треба пустити в газети!
Сіла й Лі.
— Джуді, ти золото! Зніми нас іще раз, тільки спереду!
— Так ти багато втратила б, рибонько, — відказала Джуді.
— Шукаймо, шукаймо! — нагадав містер Ейб. — Приплив починається!
У темряві над водою ворухнулася чорна тінь.
— Он! Он! — вереснула Лі.
Три ліхтарики повернулись у той бік. Але там була тільки Грета, що повзала на колінах і шукала помацки перлів.
Лі держала на колінах капітанів кашкет із двадцять однією перлиною. Ейб наливав келихи, а Джуді крутила грамофон. Над вічним шумом моря простилалась безкрая зоряна ніч.
— То який же дамо заголовок? — допитувався Фред. — “Дочка промисловця з Мілуокі знімає на плівку викопних плазунів”.
— “Допотопні ящери вшановують красу і юність”, — поетично запропонував Ейб.
— “Яхта “Глорія Пікфорд” відкриває невідомі створіння”, — порадив капітан. — Або “Загадка острова Тахуара”.
— Це тільки підзаголовок, — заперечив Фред. — У заголовку має бути сказано більше.
— А може, так: “Фред-бейсболіст б’ється зі страховищами”, — озвалася Джуді. — Фред був просто чудовий, коли кинувся на них. Якби ж тільки на плівці воно гарно вийшло.
Капітан прокашлявся:
— Я кинувся на них перший, міс Джуді, але то байдуже. Я гадаю, що заголовок повинен звучати по-науковому. Строго і… ну, одне слово, по-науковому. “Антелювіальна фауна на тихоокеанському острові”.
— Антедувіальна, — поправив його Фред. — Ні, антевідуальна. От чорт, як же воно. Антиледувіальна. Антелідувіальна. Ні, це не годиться. Треба придумати якийсь простіший заголовок, щоб кожен міг вимовити. Ну, Джуді, ти ж у нас розумниця!
— Антедилювіальна, — підказала Джуді. Фред покрутив головою:
— Занадто довге. Довше, ніж ті почвари разом із хвостом. Заголовок повинен бути короткий. Але Джуді — це ж золото, правда? Скажіть, капітане, хіба вона не чудо?
— Так, — погодився капітан. — Чудова дівчина.
— Ви молодець, капітане, — вдячно сказав молодий атлет, — Наш капітан — молодчага. Але “антелювіальна фауна” — це дурниця. Це не заголовок для газети. Краще вже “Закохані на острові перлів” абощо.
— “Тритони обсипають перлами Білу Лілею”! — вигукнув Ейб. — “Данина Посейдонового царства”! “Нова Афродіта”!
— Дурниці! — запально відрубав Фред. — Ніяких тритонів ніколи не було. Це науково доведено. І ніякої Афродіти теж не було, правда, Джуді? “Сутичка людей із первісними ящерами!”, “Відважний капітан атакує допотопних страховищ!” Треба, щоб заголовок звучав, розумієш?
— Екстрений випуск! — галасував Ейб. — “Морські страховища нападають на кіноартистку! Sex appeal [72] новочасної жінки перемагає первісних ящерів! Вимерлим плазунам до смаку блондинки!”
— Ейбе, — озвалася любонька Лі. — У мене така ідея…
— Яка?
— Для кінофільму. Розкішна картина була б. Уяви собі, що я купаюсь на морському березі…
— Цей купальник тобі страшенно личить, Лі, — квапливо перебив Ейб.
— Правда? А тритони закохались у мене й забрали мене на дно моря. І я там стала їхньою царицею.
— На дні морському?
— Авжеж, під водою. В їхньому таємному царстві, розумієш? Адже в них там є міста і взагалі все.
— Любонько, таж ти б там потонула!
— Не бійся, я вмію плавати, — безтурботно сказала любонька Лі. — Я б тільки раз на день випливала на берег надихатись повітрям. — Лі зобразила дихальні вправи, здіймаючи груди і плавно рухаючи руками. — Отак, бачиш? А на березі в мене закохався б… ну, скажімо, молодий рибалка. А я в нього. Нестямно, — зітхнула любонька. — Розумієш, він був би такий вродливий і дужий. А тритони захотіли б його втопити, але я б його врятувала й пішла б із ним до його хатини. А тритони взяли б нас там у облогу. Ну, а тоді вже з’явилися б ви й урятували нас.
— Лі, — поважно промовив Фред. — Це така несенітниця, що, їй-богу, з неї може щось вийти. Не я буду, коли старий Джес Леб не зробить із цього сенсаційної картини.
Фред мав рацію: справді свого часу з цього вийшов сенсаційний фільм виробництва кінокомпанії “Джес Леб Пікчерз” із міс Лілі Веллі в головній ролі; крім того, в ньому знімалося шістсот нереїд, один Нептун і дванадцять тисяч статистів, загримованих під усіляких допотопних ящерів. Та перше ніж це відбулося, спливло чимало води й сталось чимало подій, а саме:
1. Захоплена в полон тварина, поміщена в ванну при каюті міс Лі, два дні викликала жвавий інтерес усієї компанії; на третій день вона перестала рухатись, і міс Лі заявила, що бідолашечці тоскно; на четвертий вона почала смердіти, і її довелось викинути в напіврозкладеному стані.
2. З кадрів, знятих на березі лагуни, придатними виявились лише два. На одному любонька Лі перелякана присіла навпочіпки й одчайдушно відмахувалась руками від ящерів, що обступили її. Всі твердили, що це розкішний кадр. На другому видно було трьох чоловіків і одну дівчину, що повзали рачки, повтикавшись носами в землю. Всі були зняті ззаду, і здавалося, наче вони комусь кланяються. Цей кадр забракували.
3. Із придуманих на яхті газетних заголовків майже всі (навіть той, що з “антедилювіальною фауною”) були використані в сотнях американських та інших газет, щотижневиків і щомісячників; під цими заголовками друкувалися описи всієї події з багатьма подробицями та знімками, як наприклад, знімок любоньки Лі серед ящерів, знімок самого ящера у ванні, знімки самої Лі в купальному костюмі, міс Джуді, містера Ейба Леба, Фреда-бейсболіста, капітана яхти, самої яхти “Глорія Пікфорд”, цілого острова Тараїва і перлин, розкладених на чорному оксамиті. Кар’єра любоньки Лі була цим забезпечена; вона навіть відмовилась виступати у вар’єте й заявила газетним репортерам, що хоче цілком присвятити себе Мистецтву.
4. Щоправда, знайшлися люди, які, посилаючись на свій науковий авторитет у відповідній царині, заявили, що, наскільки можна судити по публікованих знімках, ідеться не про допотопних ящерів, а про якийсь вид саламандр. Ще авторитетніші фахівці твердили навіть, що цей вид саламандр невідомий науці, а тому взагалі не існує. З цього приводу в пресі відбулися тривалі дебати, яким поклав кінець професор Дж. В. Гопкінс із Ієльського університету, оголосивши, що він вивчив публіковані кадри і вважає їх містифікацією (hoax) або кінотрюком; зображені на них тварини трохи схожі на гігантську саламандру прихованозяброву (Cryptobranchus japonicus, Sieboldia maxima, Tritimegas Sieboldii, або Megalobatrachus Sieboldii), але це тільки неточна, невміла, дилетантська підробка. І ця заява довго вважалась вичерпаним науковим розв’язанням проблеми.
5. Кінець кінцем у свій час містер Ейб Леб одружився з міс Джуді. Його найкращий друг, Фред-бейсболіст, був шафером на весіллі, справленому надзвичайно пишно; серед гостей було багато видатних осіб із політичних, мистецьких та інших кіл.