Війна з саламандрами

 
ЯЩЕРИ,
 
ЩО ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ.
 
НЕЧУВАНА
 
НАУКОВА СЕНСАЦІЯ!!
 
ВХІД — 2 КРОНИ
 
ДІТЯМ У СУПРОВОДІ БАТЬКІВ — 1 КР.
 
Пан Повондра завагався. Дві крони і крона за хлопця — трохи забагато. Але Франтік добре вчиться, а знати чужоземних тварин потрібно для освіти. Задля освіти пан Повондра здатен був на деякі жертви, а тому підійшов до низенького щуплявого чоловічка.
— Слухайте, приятелю, — сказав він, — я б хотів побалакати з капітаном ван Тохом.
Чоловічок випнув груди в смугастій майці:
— Це я, добродію.
— Ви капітан ван Тох? — здивувався пан Повондра.
— Так, — відповів чоловічок і показав витатуюваний на руці в нього якір.
Пан Повондра розгублено покліпав очима. Невже капітан так зсох? Та ні, не може бути.
— Я знаю капітана ван Тоха особисто, — сказав він. — Я Повондра.
— А, це інша річ, — відказав чоловічок. — Але наші саламандри справді від капітана ван Тоха, добродію. Справжні австралійські ящери, з гарантією. Будь ласка, заходьте. Саме починається велика вистава, — розсипався він, піднімаючи полотнище на вході.
— Ходімо, Франтіку, — сказав Повондра-батько і ввійшов до шатра.
За невеличкий столик поквапно сіла навдивовижу дебела й опасиста жінка. “Чудна парочка!” — подивувався пан Повондра, платячи свої три крони. В шатрі не було нічого — тільки стояла бляшана ванна і чимось неприємно тхнуло.
— А де ж ваші саламандри? — спитав пан Повондра.
— Он у ванні, — байдуже відповіла гігантська дама.
— Не бійся, Франтіку, — сказав Повондра-батько й підійшов до ванни.
Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.
— Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах, — повчальним тоном промовив Повондра-батько, намагаючись не показати свого розчарування.
“Знову попався на гачок, — думав він, — але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!”
— Тату, а чого вона у воді? — спитав Франтік.
— Бо саламандри живуть у воді.
— Тату, а що вона їсть?
— Рибу і всяку таку всячину, — відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)
— А чого вона така бридка? — допитувався Франтік.
Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить до шатра ввійшов миршавий чоловічок.
— Прошу вас, дами й панове, — хрипким голосом почав він.
— То у вас вона тільки одна? — докірливо спитав пан Повондра.
“Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей”, — думав він.
— Друга здохла, — відказав чоловічок. — Отже, дами й панове, перед вами — славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо, — сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні.
Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.
Створіння вже стояло на задніх лапах, а передніми лапками спиралося на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригалися. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягувалися плівкою нижніх повік.
— Як бачите, дами й панове, — захриплим голосом провадив чоловічок, — ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег, — ще й легені. На задніх лапах у неї по п’ять пальців, на передніх — по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!
Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.
— Вона вміє також зав’язати вузол на мотузці, — сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав’язала на ній вузлик.
— Уміє також бити в барабан і танцювати, — прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.
Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.
— Я тобі дам, паскудо! — гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: — Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському. — І заплескав у долоні.
— Guten Morgen [79], — прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками. — Добридень.
Пан Повондра майже злякався, але на Франтіка таке диво не справило великого враження.
— Що треба сказати шановному панству? — суворо спитав чоловічок.
— Ласкаво просимо, — вклонилася саламандра. Її зябра конвульсивно стискалися. — Willkommen. Ben venuti [80].
— Рахувати вмієш?
— Умію.
— Скільки буде шість разів по сім?
— Сорок два, — з зусиллям проквакала саламандра.
— От бач, Франтіку, як гарно рахує, — повчально зауважив синові пан Повондра.
— Дами й панове, — хрипів далі чоловічок, — можете самі ставити йому запитання.
— Ну, спитай щось у неї, Франтіку, — підохотив сина пан Повондра.
Франтік розгублено замулявся.
— Скільки буде вісім помножити на дев’ять? — нарешті видушив він із себе: очевидно, це запитання здавалось йому найважчим з усіх можливих.
Саламандра повільно кліпнула очима.
— Сімдесят… два.
— Який сьогодні день? — спихав і пан Повондра.
— Субота, — відповіла тварина.
Пан Повондра в подиві покрутив головою.
— Справді, як людина… А як називається це місто?
Саламандра розкрила пащу і заплющила очі.
— Вона вже втомилася, — квапливо пояснив чоловічок. — Що треба сказати панству?
Саламандра вклонилась.
— Моє шанування. Щиро дякую. Бувайте здорові. До побачення.
І вмить пірнула у воду.
— Це… це справді диво, — зчудовано промовив пан Повондра; але, оскільки три крони — великі гроші, все ж таки додав: — А більше у вас нема чого показати дитині?
Чоловічок розгублено поскуб себе за нижню губу.
— Це все… Раніш у мене були ще мавпи, але з ними таке вийшло… — промимрив він. — Хіба що дружину вам показати… Вона колись була найгладша жінка в світі. Марушко, йди-но сюди.
Марушка насилу підвелася зі стільця.
— Чого тобі?
— Покажися панству, Марушко.
Найгладша жінка в світі кокетливо схилила голову набік, виставила одну ногу вперед і пісмикнула спідницю вище коліна, відкривши червону вовняну панчоху, яка обтягувала щось розпухле, товсте, мов свинячий окіст.
— Об’єм ноги вгорі вісімдесят чотири сантиметри, — пояснив щуплявий чоловічок, — але за нинішньої конкуренції Марушка вже не найгладша жінка в світі.
Пан Повондра потяг приголомшеного Франтіка надвір.
— На все добре, — прорипіло з ванни. — Приходьте ще. Auf Wiedersehen [81].
— Ну що, Франтіку, цікаво було? — спитав пан Повондра вже надворі.
— Цікаво, — відповів Франтік. — Тату, а чого в цієї тітки червоні панчохи?
  
11. Про людоящерів
 
Якби ми сказали, що в ті дні не писали й не говорили ні про що, крім самих саламандр, які вміють говорити, — це, звичайно, було б перебільшення. Бо говорили й писали також і про майбутню війну, про економічну кризу, про футбол, про вітаміни і про моду; одначе й про саламандр, які вміють говорити, писалося дуже багато, а головне — зовсім не по-науковому. Тому один видатний учений, професор Брненського університету Владимир Угер, послав до “Лідових новін” статтю, в якій відзначав, що гадана здатність Andrias’a Scheuchzeri членороздільно говорити, — тобто, власне, повторювати, як папуга, почуті слова;— з наукової точки зору далеко не така цікава, як деякі інші питання, що стосуються цієї незвичайної амфібії. Наукова загадка Andrias Scheuchzeri полягає зовсім в іншому: наприклад — звідки він узявся; де його первісна батьківщина, в якій він пережив цілі геологічні періоди; чому він так довго лишався невідомим науці, а тоді раптом виявилося, що цей зоологічний вид дуже поширений майже в усій екваторіальній зоні Тихого океану. Як видно, останнім часом він розмножується надзвичайно швидко; де взялася ця дивовижна життєва сила в прастарому створінні з третинного періоду, яке до недавніх часів існувало приховано, найімовірніше вкрай спорадично, а може, й у географічній ізоляції? Можливо, життєві умови цієї допотопної саламандри змінились у біологічно сприятливому напрямку, і для рідкісного міоценового релікта настала нова епоха напрочуд бурхливого розвитку? В такому разі не виключено, що Andrias Scheuchzeri не тільки розмножуватиметься кількісно, а й еволюціонуватиме якісно і що наша наука матиме унікальну нагоду спостерігати принаймні в одного зоологічного виду потужний мутаційний процес. Те, що Andrias Scheuchzeri вміє прорипіти кілька десятків слів і навчитись кількох фокусів, з наукового погляду зовсім не чудо, хоча профани і вбачають у цьому вияв якогось інтелекту; справжнім чудом є той могутній життєвий порив, що так несподівано й так ефективно розбудив для дальшого розвитку еволюційно відсталий і майже вимерлий зоологічний вид. Впадають в око й деякі особливі обставини: Andrias Scheuchzeri — єдина саламандра, що живе в морі, і — це ще прикметніше — єдина саламандра, яка водиться в ефіопсько-австралійському регіоні, в міфічній Лемурії. Просто-таки хочеться сказати, що природа раптом забажала надолужити одну з прогаяних можливостей, довести до кінця розвиток однієї з життєвих форм, які вона в цьому регіоні забула чи не змогла повністю використати. І далі: дивно було б, якби в усій океанській області, що пролягає між японськими гігантськими саламандрами з одного боку і аллеганськими з другого, не існувало жодної проміжної ланки. Якби Andrias’а не було, нам, по суті, довелось би припустити його існування; він, можна сказати, просто заповнив той вільний простір, який мав займати споконвіку згідно з географічними й еволюційними закономірностями. Хай там як, — закінчував свою статтю професор, — а на прикладі цього еволюційного воскресіння міоценової саламандри ми в шанобливому подиві бачимог що Геній Розвитку ще зовсім не закінчив своєї творчої діяльності на нашій планеті.