Війна з саламандрами

— Що ти тямиш! За таке діло міг узятись тільки пан Бонді. О, той бачить далі за будь-кого! Хтось інший подумав би, що той капітан божевільний або шахрай, а от пан Бонді… О, в пана Бонді нюх — огого!
Пан Повондра хвильку помовчав.
— Бо по тому капітані… як пак його… Вантохові й не видно було нічого. Такий собі огрядний чолов’яга, та й годі. Інший швейцар сказав би йому: “Що ви, голубе! Пана Бонді нема вдома”, — абощо. Але в мене було якесь ніби передчуття, чи що… “Доповім про нього, — кажу собі. — Може, пан Бонді мене вилає, але я таки візьму все на себе — доповім”. Я давно кажу: швейцарові треба мати нюх на людей. Бува, задзвонить хтось, відчиниш йому, — зверху наче барон, а воно агент, що холодильники продає. А іншим разом прийде такий собі огрядний чолов’яга, аж бач що в ньому ховається! Еге, треба знатись на людях, — розводився пан Повондра. — Тепер бачиш, Франтіку, що може зробити людина навіть на невисокій посаді. Візьми це за науку і намагайся завжди виконувати свій обов’язок, як робив я. — Пан Повондра урочисто й розчулено покивав головою. — Адже я міг би того капітана з порога відпровадити та й не бігати сходами вгору-вниз. Будь-хто інший на моєму місці набундючився б та й грюкнув дверима в нього перед носом. І пустив би за вітром увесь оцей дивовижний всесвітній поступ. Затям собі, Франтіку: якби кожен виконував свій обов’язок, людям би ого як жилося! Та слухай добре, коли я тобі Щось кажу.
— Я ж слухаю, тату, — буркнув Франтік із нещасним виглядом.
Повондра-батько прокашлявся.
— Дай-но мені на хвилинку ножиці, матінко. Треба вирізати оце з газети на спогад собі й людям.
Отак і почав пан Повондра збирати вирізки про саламандр. Його колекціонерській пристрасті ми завдячуємо дуже багато матеріалів, які інакше згинули б у непам’яті. Він виріза?в і зберігав усе, що де знаходив у пресі про саламандр; не приховаємо й того, що після деяких вагань він навчився випатрувати в своїй улюбленій кав’ярні всі газети, де була якась згадка про них, і досяг дивовижної, просто-таки фокусницької віртуозності в умінні видерти з газети потрібний йому аркуш і сховати його до кишені перед очима в офіціанта Як відомо, всі колекціонери здатні красти й убивати коли йдеться про те, щоб добути новий об’єкт для своєї колекції; але це нітрохи не знижує рівня їхньої моральності.
Відтепер життя його набуло змісту, бо стало життям колекціонера. Він щовечора впорядковував та перечитував свої вирізки під поблажливим поглядом пані Повондровоі, яка знала, що кожен чоловік — трохи божевільний і трохи дитина; хай уже краще бавиться з цими вирізками, ніж ходить до шинку та грає в карти. Вона навіть звільнила в комоді місце для коробок, які він сам склеїв для своєї колекції; чи можна жадати більшого від дружини й господині?
Самого Г. X. Бонді при якійсь нагоді вкинула в подив енциклопедична обізнаність пана Повондри в усьому, що стосувалося саламандр. Пан Повондра трохи сором’язливо признався, що збирає все надруковане будь-де про них, і показав панові Б&нді свої коробки. Г. X. Бонді добродушно похвалив колекцію. Що правда, то правда; тільки великі пани вміють бути такими доброзичливими і тільки впливові люди можуть ущасливлювати інших, не витративши на це жодного гелера г взагалі — легко їм живеться, тим великим панам! Так, наприклад, пан Бонді просто розпорядився, щоб Повондрі, посилали з канцелярії синдикату “Саламандра” всі вирізки про саламандр, непотрібні для архіву; отож щасливий, хоча й трохи збентежений пан Повондра почав одержувати щодня цілі пакунки матеріалів з усіх кінців світу, з-поміж яких особливою, просто побожною шанобою сповнювали його газети, надруковані слов’янськими, грецькими, єврейськими літерами, арабським, бенгальським, тамільським, яванським чи бірманським письмом та китайськими ієрогліфами. “Подумати лишень, — казав він, схиляючись над ними, — якби не я, всього цього не було б!”
Як ми вже казали, в колекції пана Повондри збереглось багато історичних матеріалів, що стосувалися саламандр; одначе це не означає, що вона могла б задовольнити вченого-історика. Бо, по-перше, пан Повондра, якому бракувало спеціальної освіти в галузі допоміжних історичних дисциплін та архівної справи, не зазначав на своїх вирізках ні джерела, ні дати, а тому здебільшого неможливо встановити, де й коли надруковано той чи інший документ. А по-друге, в руках пана Повондри накопичувалось аж забагато матеріалів, і він вибирав для збереження головним чином довгі статті, які здавались йому важливішими, а короткі повідомлення, недовго думаючи, викидав у вугільний ящик; через це з усього того періоду до нас дійшло дуже мало конкретних даних і фактів. По-третє, на збірці відчутно позначилося втручання пані Повондрової: коли чоловікові коробки починали переповнюватись, вона потихеньку виймала звідти частину вирізок і кидала в грубку; таке повторювалось по кілька разів на рік. Вона не чіпала лиш тих вирізок, яких не прибувало так багато, — наприклад, друкованих малабарським, тібетським або коптським письмом, — і вони збереглись майже в повному комплекті, але, на жаль, через певні прогалини в нашій освіті користі з них для нас небагато. Таким чином, матеріали з історії саламандр, які є в нашому розпорядженні, так само фрагментарні, як, приміром, поземельні книги восьмого сторіччя нашої ери чи збірка творів поетеси Сапфо; до нас лише випадково дійшла документація про той чи той момент грандіозного всесвітньо-історичного процесу, який ми, незважаючи на всі прогалини, спробуємо зобразити узагальнено пад назвою “Щаблями цивілізації”.
  
2. Щаблями цивілізації
 
(Історія саламандр) [91]
В тому історичному періоді, що його настання провістив Г. X. Бонді на пам’ятних загальних зборах Тихоокеанського експортного товариства своїми пророчими словами про початок утопії [92], історичні процеси можна виміряти вже не сторіччями чи десятиріччями, як робилось у дотеперішній історії світу, а тільки кварталами — від одного до другого статистичного квартальника [93]. В ті часи історія, коли можна так сказати, продукувалась у великих масштабах; тому й темпи її надзвичайно (за орієнтовною оцінкою — разів у п’ять) зросли. Нині ми просто не маємо змоги чекати кількасот років, поки зі світом станеться щось добре чи лихе. Наприклад, переселення народів, яке колись розтяглося на кілька сторіч, при нинішньому розвиткові засобів транспорту можна було б здійснити за три роки; інакше воно б не дало ніякого прибутку. Так само стоїть справа з ліквідацією Римської імперії, колонізацією континентів, винищенням індіанців тощо. Все це можна було б сьогодні здійснити незрівнянно швидше, якби доручити справу підприємцям з достатнім капіталом. З цього погляду грандіозні успіхи синдикату “Саламандра” та його могутній вплив на світову історію, безперечно, вказують дорогу майбутнім поколінням.
Отже, історія саламандр із самого початку відзначається тим, що вона була добре й раціонально організована. Головна, хоч і не виняткова заслуга тут належить синдикатові “Саламандра”; водночас треба визнати, що й наука, філантропія, освіта, преса та інші чинники немало прислужилися неймовірно швидкому розповсюдженню та поступові саламандр. І все ж таки саме синдикат “Саламандра”, як то кажуть, день за днем здобував для саламандр нові континенти й нові береги, хоч йому й доводилось переборювати численні перешкоди, які гальмували цю експансію [94]. Щоквартальні звіти синдикату показують, як поступово заселювались саламандрами порти Індії й Китаю; як саламандрова колонізація захоплює узбережжя Африки й перескакує на американський континент, де незабаром з’являються нові, якнайсучасніші саламандрові інкубатори в Мексіканській затоці, як поряд із цими широкими хвилями колонізації посилаються вперед менші групи саламандр — розвідка й авангард майбутнього експорту. Так, наприклад, голландському Waterstaat’ові синдикат “Саламандра” послав як дарунок тисячу саламандр найвищого гатунку; містові Марселю він надав безкоштовно для розчищення Старого порту шістсот саламандр — і таке інше. Одне слово, на відміну від розселення людей по світу розповсюдження саламандр відбувалося планово й з великим розмахом; якби цю справу полишити природі, вона напевне розтяглась би на сотні й тисячі років. Що вдієш — природа ніколи не була так заповзятлива й цілеспрямована, як людська промисловість і комерція. Здається навіть, що добрий попит впливав і на плодючість саламандр, бо пересічна кількість приплоду від однієї самиці зросла до ста п’ятдесяти пуголовків на рік. Певні неминучі втрати в поголів’ї саламандр, спричинювані акулами, припинились майже цілком, коли саламандр озброїли підводними пістолетами з кулями “дум-дум” для оборони від хижих риб [95].