Мисливці на снігу. Вірші і поеми

Тирада 26
 
 
Була січа у пітьмі,
 
у місяці падолисті.
 
Чорна вода світилася,
 
троїлося тіло.
 
 
 
Познаходили на ранок
 
шаблі та пістолі.
 
А тіла позабирали
 
татари з собою.
 
 
 
Не мали кого ховати,
 
просто так молилися.
 
Наче вперше одне на одного
 
сироти дивилися.
 
 
 
А я йшов тоді зі Львова,
 
три дні вже не ївши,
 
то вони мене забрали,
 
і нагодували,
 
і все розказали.
 
 
Тирада 27
 
 
Яку-будь людину
 
з Ісусом порівнюй:
 
се диво цнотливе
 
і не срамотливе.
 
 
 
Мій камінний раю,
 
вітаю тебе!
 
впереміш опале
 
і зелене листя.
 
Матінко пречиста!
 
Imitatio Christi!
 
 
 
Летять сніги з хмари,
 
ченці не доспали,
 
впівголоса моляться,
 
а потім у трапезній
 
трохи вина вип’ють,
 
загріються, бідні.
 
 
 
Підуть стежки прокидати, —
 
для дороготови
 
на усе готови,
 
ой, братчики-ченчики,
 
травичка Христова!
 
 
Тирада 28
 
 
Проминули, короленьку,
 
наші веселенькі дні,
 
                        ой, смутно мені
 
                        і тобі!
 
Брудна челядь возвисилась,
 
псарні, стайні позаводила,
 
                        регочеться над Образом,
 
                        над Гербом глумиться,
 
                                    ой, жаль мені
 
                                    і тобі!
 
 
 
А радники запродалися,
 
астрономи пропилися,
 
бидло їсть зі срібла,
 
кармеліток лапає,
 
байстрюків стругає.
 
 
 
Ходімо до саду,
 
згадаємо королеву.
 
Зроблю тобі свищика
 
ще одного.
 
 
Тирада 29
 
 
Сьогосвітня розкіш —
 
убога у Бога.
 
А жіночка ласа
 
зроблена з гівна і м’яса.
 
Про це пам’ятай,
 
муже усемертвий.
 
Серденько заходить,
 
цвіркуни говорять
 
про пана Бояна
 
до самого рана,
 
до ладу, до прикладу,
 
а ти наслухай,
 
до їхньої мови
 
свою додавай.
 
 
Тирада 30
 
 
Як можу, так співаю.
 
                  У дзеркало дивлячись.
 
Життя проминає,
 
                  за яворами ховаючись.
 
Панна до вінчання готова.
 
                  Гарна десь ти, наречена Христова…
 
А твій батько меча нагострив,
 
                  а твій батько слуг напоїв.
 
Скрадається, підлий, покоями,
 
                  а ти світле волосся розчісуєш,
 
у дзеркало дивлячись.
 
                  Висока свіча
 
і чорна троянда.
 
                  Збігаються людоньки.
 
                  Ладоньки, ой, лада.
 
 
Тирада 31
 
 
Куди тобі? В негоду неживу?
 
             Там ягоди сухі,
 
             там ящірки блукають.
 
Куди тобі? В нерадісну корчму?
 
             Там короля нового
 
             старці і блазні лають.
 
Чи до привітної вдови?
 
             А там давно
 
             чужі ночують.
 
Куди тобі подіти чорні книги?
 
Кому нового вірша прочитати?
 
             Улітку світ безмежний,
 
             узимку непривітний,
 
і завжди його важко покидати.
 
 
ВСЕ
  
Частина друга 
   
* * *
 
 
 
завше боявся зустрічі немилосердної
 
з принцом серед пустелі вночі
 
 
 
чи ти мені голову зітнеш принце
 
світле дитя палахкучої крові
 
чи ти мені чуло в очі поглянеш
 
ген з того краю столу
 
 
 
чи ти мені очі вип'єш принце
 
грубі і невситимі
 
а чи із клаптиків порваних віршів
 
складеш картину
 
 
 
мого похапливого страху до тебе
 
 
 
я не троянда не лис не планета
 
я лиш пустеля у власній постелі
 
каптур ченця стіна ледь помітна
 
за мохом
 
 
 
завше боявся
 
боявся до дзвону коли плескав у долоні
 
боявся до дзвону і диму
 
як сигнальні багаття палив
 
боявся до гір що постали на видноколі
 
до люду що вимахуючи руками
 
все більшими
 
біг рятувати мене
 
 
 
від принца мене порятуйте —
 
для того цей вірш
 
 
 
від маленького принца —
 
ату його!
 
                           («пустеля»)
 
 
  
* * *
 
 
 
карта стара світанкова
 
сухі чорнобривці
 
позначають місця битв
 
у яких здобули перемогу
 
 
 
світлу склянку води
 
п’ю поволі
 
несвідомо рахуючи шрами
 
виглядаючи сонця
 
що світило впродовж
 
столітньої війни
 
 
 
хтось торкає за плече —
 
здивовано повертаюсь —
 
зі своєю водою
 
сідає на підвіконні поруч
 
спалена Жанна д’Арк
 
 
 
із сухим чорнобривцем у косах