Я 11–17… Небезпечний маршрут

Так попався і гестапівець Крамергоф, той самий, який намагався арештувати Дементьєва.
Починаючи допит Крамергофа, Довгальов не знав, що перед ним гестапівець, який більш за будь-кого знає про долю Дементьєва.
Це вже з'ясувалося під час допиту… Мабуть, у паніці капітуляції, а може, і з метою маскування, Крамергоф загубив окуляри, і тепер, сидячи перед Довгальовим, короткозоро мружив очі, нервував, роблячи автоматичні жести рукою, наче хотів поправити або зняти окуляри.
Перші тридцять хвилин допиту Крамергоф відповідав коротко, явно не бажаючи розказувати подробиці своєї біографії і діяльності. Він сказав, що його звання — капітан, а тут він наглядав за евакуацією.
Довгальов удавав, що вірить йому, а насправді був впевнений, що німецький офіцер назвав чуже прізвище і взагалі багато чого вигадує.
Розмова тривала довго, і Крамергоф почав плутатися в сітях, хитро розставлених Довгальовим.
— Значить, ви відповідали за евакуацію військ?
— Ні… Я був тільки одним з офіцерів у досить численній групі.
— Хто очолював цю групу?
— Полковник Кунгель.
— Де він тепер?
— Не знаю. Він був недавно арештований.
— За що?
— Ваші літаки щодня топили транспорти в морі. Хтось повинен був за це відповісти.
— Чому постраждав саме Кунгель?
— Він відповідав за евакуацію.
— І вам удалося довести, що Кунгель мав зв'язок з нашою авіацією?
— Ні, не вдалося… — Крамергоф ніяк не реагував на слова «вам удалося». Він просто не помітив цієї пастки в питанні радянського полковника і говорив далі: — Винен, звичайно, був хтось інший. Коли Кунгеля арештували і віддали під суд, незабаром був викритий якийсь капітан Рюкерт. Його забрали разом з радіостанцією.
Довгальов мусив зібрати всю силу волі, щоб не виказати свого хвилювання.
— Цей викритий капітан Рюкерт у всьому зізнався? — недбало спитав Довгальов.
Гестапівець помовчав і відповів:
— Він утік.
— Утік, з-під арешту? Неймовірно! І зовсім не схоже на гестапо.
— Він був поранений. Знайдено сліди крові. Треба гадати, що він сховався десь і вмер од рани.
— Звідки вам відомі усі ці подробиці? — Довгальов дивився Крамергофу прямо в очі.
— Я… — Крамергоф на мить замовк.
— Так, ви… Звідки ви все це взнали? Ви ж займалися евакуацією, а не ловили диверсантів! Думаю, що ви не будете мене запевняти, що про Рюкерта повідомлялося в пресі?
— Бачите… — почав виплутуватись Крамергоф, — мій друг працював у гестапо, і він розповів мені.
— Прізвище друга? — швидко спитав Довгальов.
Крамергоф не відповів.
— Вигадавши друга, треба було одразу вигадати йому і прізвище. Для працівника гестапо така помилка непробачна.
— Чому — гестапо?
— А тому… Ми з вами дорослі люди. Час почати серйозну розмову, — сказав Довгальов спокійно і впевнено. — Ви брали участь в операції проти капітана Рюкерта?
— Ні.
Довгальов посміхнувся:
— Тоді вам нічого не залишається, як посилатись на пресу.
— Я ж сказав вам про мого друга — майора Фальберга.
— Пізно. Майору Фальбергу зовсім ні до чого з'являтися на білий світ, тим більше з небуття.
В цей час двері розчинилися, і до кімнати зайшов чоловік у цивільному, явно не на його зріст костюмі.
Дивлячись на цього чоловіка, Довгальов і вірив і не вірив своїм очам. Так, це був Дементьєв! Тільки він був з вусиками і з дивною шкіперською борідкою золотистого кольору.
— Дуже добре, товаришу Дементьєв, що ви зайшли, — спокійно сказав Довгальов, так спокійно, неначе Дементьєв вийшов з його кімнати півгодини тому. — А то ось моєму співрозмовнику доводиться вигадувати всяку всячину. Проходьте, сідайте.
Дементьєв одразу все зрозумів, підійшов до столу і сів навпроти Крамергофа. Той зиркнув на Дементьєва і мимохіть відсахнувся.
— Думаю, що більше не будемо вигадувати? — звернувся до гестапівця Довгальов і натиснув кнопку дзвоника. (У кімнату ввійшов конвойний). — Ідіть, подумайте. Через годину ви будете з нами відвертіші. Так?
— Згоден… — Крамергоф не зводив очей з Дементьєва.
Гестапівця вивели.
Довгальов напружено чекав, поки зачиняться двері, потім схопився, перекинувши крісло, і кинувся до Дементьєва:
— Живий!
Полковник не зміг сказати більше ні слова. Він обняв Дементьєва і притиснув до себе, як рідного сина, що повернувся додому після довгої і небезпечної розлуки. Отак вони й стояли мовчки, міцно обнявшись, два солдати, для яких найбільше щастя — виконаний воїнський обов'язок.
  
НЕБЕЗПЕЧНИЙ МАРШРУТ
 
  
Розділ перший
 
Переді мною товста папка з написом «Справа». У цієї «Справи» є свій номер, і складається вона майже з двохсот сторінок, акуратно підшитих і підклеєних. Впоперек папки написана розгониста недбала резолюція: «В архів».
І ця акуратна папка, і резолюція «В архів» ніяк не в'яжуться в моїй уяві з тим, що розповідає мені зараз про цю справу ще зовсім молодий чоловік з розумними втомленими очима. Розказуючи, він раз у раз несподівано замовкає, відкриває папку, відшукує потрібну сторінку, вдивляється в неї, і на обличчі в нього з'являється невдоволений вираз, ніби те, що він прочитав, йому або незрозуміле, або чомусь не задовольняє його. Тоді він закриває папку і відсуває од себе, щоб через кілька хвилин знову взяти її в руки. Потім я зрозумів: так, цей чоловік ніколи не зможе байдуже читати сторінки «Справи», і йому завжди здаватиметься, що сухий протокольний текст, яким густо списано сторінки документів, усього не розкаже, бо в цій папці була частка життя цього чоловіка, його серце і нерви…
Підсунувши папку до мене трохи ближче, він сказав:
— Загалом тут є все, крім… — Він не договорив, помовчав, махнув рукою і розсміявся — Загалом тут усе.
Я розгорнув справу на першій сторінці…
 
«Телефонограма № 1/ПО. Прийнято о 4 год. 17 хв.
 
З Лісної.
 
Колгоспник артілі «Світанок» Петрунічев Ілля Семенович, який повернувся з нічного, повідомив, що о другій годині ночі в районі Чорного бору кружляв літак, який потім полетів на Захід.
 
Передав черговий райвідділу міліції… Прийняв черговий Управління держбезпеки…»
 
 
«Телефонограма № 2/ПО. Прийнято о 4 год. 21 хв.
 
З штабу ВПС округу.
 
О 2 год. 24 хв. за 70 км від Чорного бору наші винищувачі атакували невідомий літак. Літак пошкоджений, полетів у бік моря.
 
Передав черговий по штабу…
 
Прийняв черговий Управління держбезпеки…»
 
 
«Телефонограма № 3/ПО. Прийнято о 17 год. 42 хв.
 
З Управління міліції міста.
 
На східній околиці міста біля 101-го поштового відділення знайдено залишений власником мотоцикл марки ІЖ № 12–07. Машину зареєстровано в Лісному районі.
 
Передав начальник оперативного відділу міліції…
 
Прийняв черговий Управління держбезпеки…»
 
Всі ці телефонограми були прийняті одного літнього дня 195… року. І ось я перегортаю «Справу» — сторінку за сторінкою.
1
Літак ішов у безодні нічного неба. Летів він, немов забутий землею. Радіомаяки не подавали йому сигналів. Авіаційні диспетчери, що зобов'язані турбуватися про всі літаки, про цей літак навіть не думали. Аеродромні радисти переговорювались з радистами всіх про-літаючих крізь ніч машин, а з радистом цього важкого корабля вони зв'язку не мали.
Інші літаки летіли із засвіченими сигналами, і людям із землі здавалось, що в чорному небі пливуть різнобарвні зірки. А цей летів, загасивши вогні, летів на величезній висоті, і його ніхто не бачив і не чув.