Катріона

Бажання мої незабаром здійснилися. Прокурор підготував для мене сцену, з якої я зробив відповідні висновки.
  
Розділ шостий
 
КОЛИШНІЙ ЛОРД ЛОВАТ
 
В кабінеті Престонгрейнджа нас ждав чоловік, який одразу ж викликав у мене огиду, мов тхір або кліщ. Він був відразливий, але мав вигляд джентльмена; незважаючи на спокійні манери, він бував різким і спалахував, як той сірник, його кволий голосок, залежно від бажання, звучав то вкрадливо, то погрозливо.
Прокурор дружньо й невимушено познайомив нас.
— Фрейзер, — сказав він, — ось той самий містер Бальфор, про якого ми говорили. Містер Давід, це містер Сімон Фрейзер, його раніше називали інакше, але це давня історія. Містер Фрейзер має до вас доручення.
По цьому прокурор одійшов до полиці з книжками в найдальшому кутку і вдав, що шукає довідку.
Отже, мене залишили віч-на-віч з чоловіком, якого я зовсім не сподівався побачити. Форма знайомства не лишала жодного сумніву, Це міг бути не хто інший, як позбавлений прав власник Ловата і ватажок великого клану Фрейзерів.
Я знав, що колись він очолював повстання свого клану, що його батька — мого лерда, сірого гірського лиса, страчено на пласі за участь у повстанні; землі цієї родини конфісковані, а членів її позбавлено дворянських привілей. Важко було уявити, які справи могли привести Фрейзера в будинок Гранта. Не міг же я догадатися, що він тепер на службі в суді, зрікся своїх переконань і завдяки плазуванню перед урядом став помічником генерального прокурора в справі про аппінське вбивство.
— Ну, містер Бальфор, — заговорив Фрейзер, — що це я чую про вас?
— Не знаю, що ви маєте на увазі, — відповів я. — Коли ж ви говорите на підставі слів прокурора, то йому добре відомі мої погляди.
— Мушу вам сказати, що я теж беру участь в аппінській справі, — вів він далі. — Виступатиму помічником Престонгрейнджа. Ознайомившись з вашими попередніми свідченнями, я можу запевнити вас, що ваші переконання помилкові. Провина Брека незаперечна, а ваших власних свідчень, де ви стверджуєте, що бачили його на пагорбі саме в час вбивства, вистачить, щоб його повісили.
— Нелегка справа повісити людину, яку ще не спіймано, — зауважив я. — Усе ж інше я охоче залишаю на ваш розсуд.
— Герцога вже поінформовано, — говорив Фрейзер. — Я щойно повернувся від його світлості, він висловився переді мною відверто, як і годиться сановній особі. Згадував ваше ім'я, містер Бальфор, і заздалегідь подякував вам, сподіваючись, що ви підете за тими, хто краще вас розуміє ваші власні інтереси й інтереси країни. Подяка в устах його світлості не порожній звук — experto crede. Ви, очевидно, чули дещо про мене і мій клан, про гідний зневаги приклад і безславну смерть мого батька, не кажучи вже про мої власні помилки. Тепер я помирився з шановним герцогом, він заступився за мене. Так що на цей час, як то кажуть, я на коні і в якійсь мірі поділяю обов'язки Престонгрейнджа щодо переслідування ворогів короля Георга і помсти за обурливу й відверту образу його величності.
— Безсумнівно, почесна посада для сина вашого батька, — кинув я.
Він спохмурнів і повів бровою.
— Бачу, ви схильні до іронії. Але обов'язок вимагає від мене бути тут, я чесно виконую доручення, і даремно ви намагаєтеся збити мене. Дозвольте зауважити, юначе, що людині з вашим розумом, самолюбством і гордощами добрий поштовх з самого початку важитиме набагато більше, ніж десять років найважчої роботи. Цей поштовх зараз у ваших власних руках, отож вибирайте, чим би ви хотіли зайнятися, і його світлість, герцог, подбає про вас, як рідний батько.
— Боюсь, з мене вийде неслухняний син, — заперечив я.
— Невже ви серйозно думаєте, що весь державний лад затремтить і повалиться через якогось невихованого, норовистого хлопчака?! — вигукнув Фрейзер. — У житті все побудовано на випробуванні; хто хоче забезпечити собі майбутнє, повинен і сам походити в упряжці. Ось я, наприклад. Думаєте, я з власної волі встряв у цю сумнівну справу і зараз переслідую людину, з якою колись разом боровся? Для мене не лишилось іншого вибору.
— На мою думку, сер, ви самі позбавили себе вибору ще тоді, коли брали участь у тому повстанні, — зауважив я. — Моя справа, на щастя, зовсім іншого характеру; я людина чесна і можу сміливо подивитися в очі герцогу, а то й самому королю Георгу.
— Чи багато правди в цих словах? — мовив він. — Запевняю вас, ви самі себе обманюєте. Престонгрейндж досі був настільки люб'язний (він сам мені про це казав), що не спростовував ваших доказів, але ви не повинні тішити себе думкою, що їх приймають на віру і вони не викликають сумнівів. Ви твердите, що невинні, наче ягня, а воно не так, любий сер; факти доводять протилежне.
— Цікаво, які це факти? — кинув я.
— Свідчення Мунго Кемпбелла, ваша втеча після вбивства і те, що ви так довго переховувалися, чоловіче добрий! — вигукнув містер Сімон. — Хіба це не докази?! їх вистачить, щоб повісити самого янгола, а не тільки Давіда Бальфора! Я буду на суді, і голос мій прозвучить твердо. Я говоритиму тоді не так, як сьогодні. Коли мої слова не подобаються вам зараз, то що ви тоді заспіваєте! Ага! Зблідли! — розходився Сімон Фрейзер. — Я таки добрав ключі до вашого безсоромного серця. Ви зблідли, ваші очі блукають, містер Давід! Що? Побачили могилу й шибеницю значно ближче, ніж уявляли?
— Я взагалі не міцного гарту, — відповів я. — Та це, на мою думку, не така вже й ганьба. Ганьба… — вів я далі.
— Ганьба чекає вас на шибениці, — не стримався він.
— О, там я зрівняюся з лердом, вашим батьком, — поглумився я.
— Не зовсім так! — все більше запалювався містер Ловат. — Ви ще не все зрозуміли. Мій батько постраждав за велику справу, за те, що втрутився в життя королів. А що ви? Вас повісять за брудне вбивство заради нещасних грошей. На вас було покладено завдання затримати бідолаху зрадливою розмовою. А хто ваші співучасники? Жалюгідна зграя горян-обідранців. Усе це можна довести, вельмишановний містер Бальфор. Не тільки можна, а й неодмінно буде доведено, повірте мені, людині, причетній до цього. Буде доведено, що вас підкупили на злочин. Навіть зараз бачу цікавий вираз облич присутніх у залі суду, коли я викладатиму свої докази. Ні в кого не лишиться сумніву, що ви, юнак з освітою, дали себе підкупити на цей страшний злочин, спокусившись на подертий піджак, пляшку пійла горян, три шилінги і п'ять з половиною пенсів мідяків.
В його словах крилась деяка правда, і мене наче хтось ударив обухом по голові: подертий піджак, пляшка горілки і згадані гроші — це майже все, що ми мали з Аланом, коли виходили з Аухарна. Ясно, що хтось з людей Джеймса вибовкав про це у в'язниці.
— Бачите, я знаю більше, ніж ви уявляли собі, — переможно зауважив Фрейзер. — Нам небагато треба, щоб справа повернулася так, як оце я кажу. Ви, любий містер Давід, не повинні тішитись оманою, що уряд Великобританії та Ірландії не матиме належних доказів. У нас у в'язниці є люди, які за нашою або, коли хочете, за моєю вказівкою заприсягнуться в чому завгодно. Зараз, сподіваюся, ви можете собі уявити, якою безславною буде ваша смерть, коли ви її оберете. По один бік — життя, вино, жінки і герцог до ваших послуг; по другий — мотузок на шиї, шибениця та ганебна, принизлива історія підкупного вбивці для ваших нащадків. Погляньте-но сюди! — вигукнув він грізним голосом. — На цей папірець, що я витягаю з кишені! Бачите прізвище? Це ваше, любий містер Давід. Дивіться, ще не висохло чорнило. Ви догадуєтесь, що це за папірець? Ордер на ваш арешт, і варто мені тільки торкнути цього дзвоника на поясі, як наказ буде негайно виконано. А коли цей папірець заведе вас в Толь-бут, тоді хіба що сам бог помилує на тому світі.
Не приховую, така підступність нагнала на мене страху, і я занепав духом перед лицем близької і ганебної смерті. Містер Сімон радів, як переможець, помітивши, що я змінився на лиці; не сумніваюся, що я стояв білий, як полотно моєї сорочки, голос мій тремтів.