Остання роль

— Йшлося про відносини з чоловіком, з яким вона зустрічалася в Києві?
— Так, — потвердила Наталя. — Це до нього весною приревнував її Валерій. — І ніяково додала: — Не хочу називати його, він кінорежисер, одружений, у нього можуть бути неприємності, особливо тепер, коли таке сталося… Будь ласка, не наполягайте…
— Я не наполягаю, — заспокоїв її Глушицький, подумавши, що встановити особу кінорежисера буде нескладно.
Білякевича у відділі Женя не застав. Не встиг обміркувати, що і як написати в рапорті, коли прийшли капітан Ляшенко і Галина Юрко, почали розпитувати.
— Ну, як тебе приймала красуня з кабаре?
— Утримався перед спокусою?
— Перестаньте, — насупився Женя. — Наталя гарна, порядна дівчина.
Він розповів товаришам про свою розмову з Літинською.
— Думаєш, вона виклала все, що знає? — висловив сумнів Ляшенко.
— Думаю, все.
— Якому скульптору вона позувала? — запитала Галина.
— Хочеш запропонувати свої послуги? — кинув Женя ущипливо, бо питання видалося йому нетактовним.
— Не думаю, щоб його надихнули мої мощі, — зовсім не образилась худа й тоненька Галина. — Але, як я розумію, ти з делікатності не поцікавився ні його іменем, ні адресою.
— Це так важливо? — насторожився Глушицький.
— У всякім разі важливіше, ніж рецепт чаю, яким тебе пригощала Наталя, — сказала Галина повчальним тоном, який появився у неї після закінчення вечірнього відділення юрфаку, коли її із секретаріату перевели в інспекцію у справах неповнолітніх, та ще присвоїли офіцерське звання.
— Ну, досить, — примирливо мовив Ляшенко. — Краще розберімося в тому, що ми зараз маємо. Що нового повідомила Літинська?
— Вона потвердила, що Світлана була людина неврівноважена, збудлива, — почав Женя.
— Коротше кажучи, істеричка, — додала Галина.
— Ну, це вже ти занадто, — заперечив Ляшенко. — Вчинити істерику може будь-яка жінка.
Галина обурено хмикнула.
— Не треба обурюватись, товаришу молодший лейтенант, — повагом зауважив Ляшенко. — По-перше, про присутніх, як ви знаєте, не говорять. А по-друге, не забувайте у свої двадцять три, що у вас іще все попереду. Ну, а щодо Світлани Мелещук, то багато які вчинки її, здається, справді були дуже суперечливі.
— По-моєму, вона сама не знала, чого хотіла, — додала Галина.
— Авжеж, — підхопив Ляшенко. — Тільки ж це не індивідуальна риса, а, так би мовити, загальножіноча.
— Ну, може, досить теревенити? — перебила Юрко. — Нам же треба ще в «Народний».
— Перш ніж іти в «Народний», треба з'ясувати, чому Гурний не хотів, щоб ми зустрілися з Літинською, — вже серйозно сказав Ляшенко.
— Може, не хотів, щоб узнали про знайомство Світлани з іноземцями Клодом і Гастоном? — висловив припущення Глушицький.
— Не бачу в цьому нічого особливого, — заперечив Ляшенко. — Вона була актрисою, художницею, вони теж мають відношення до мистецтва.
— А чи не роман Світлани з кінорежисером він мав на увазі, з тим, якого не назвала Літинська? — сказала Галина.
— Навряд, щоб Світлана була така відверта з Гурним, — похитав головою Ляшенко. — Чоловікам, а тим більше залицяльникам, про це, як правило, не розповідають. Давайте проаналізуємо розповідь Літинської з погляду криміналістики. Чого не хотів розголошувати Гурний, дбаючи про репутацію Світлани? Чогось такого, що могло її скомпрометувати. Може, це якийсь епізод. Гурний про нього добре знав. І Літинська знала. Але в очах Літинської цей епізод не був чимось надзвичайним, інакше вона звернула б на нього увагу, чого, до речі, й боявся Гурний. Можна припустити, що Літинська за недосвідченістю — дівчисько ще! — не зрозуміла справжнього значення цього епізоду. Не заперечуєте проти такої гіпотези? Чудово. Тоді подивімося, скільки разів у розповіді Наталі згадується Гурний і що відбувається в його присутності.
Женя з повагою глянув на Ляшенка. Три роки тому коли Глушицький прийшов у відділ, його ставлення до Валентина Ляшенка не вирізнялось особливою симпатією. Молодого інспектора дратували часті і, здавалося не завжди доречні його жарти, багатослівність, франтуватість. Але згодом він упевнився, що за цими чисто зовнішніми рисами стоять гострота розуму, енергійність характеру, глибокі знання права, прийомів і методів оперативної роботи, здатність швидко і рішуче діяти. Правда, рішення Ляшенка не завжди були безпомилкові. Але оперативна робота це оперативна робота, тут інколи краще помилитись, аніж прогаяти час…
Женя погортав свої нотатки.
— Нічний бар «Висока гора». Січень цього року. Гурний знайомить Наталю із Світланою, її сестрою, сестриним чоловіком. Там же був французький кінорежисер Клод. Світлана танцювала шейк.
— Галинко, це не дуже жахливо — шейк?
— Товаришу капітан, прибережіть свої дотепи для неслужбового користування, — насупилась Юрко.
— Виходить, не дуже жахливо, — кивнув Ляшенко. — їдьмо далі.
— Гурний запросив Літинську на перегляд фільму, останнього, в якому знімалася Світлана. Це було недавно, буквально на днях.
— Не те, явно не те!
— Восьмого червня. Квартира Світланиної сестри — Надії Мелещук-Кравець. Господарів немає дома. Світлана в поганому настрої, збуджена. Метушиться по квартирі, розкидає речі. Знаходить у письмовому столі свояка сигарети. Приходить Гурний, заспокоює її, відбирає сигарети…
— Стоп! — Ляшенко підняв руку, немов зупиняючи автомобіль. — Відклади свої нотатки. Згадай, як розповідала про це Наталя. Ось до кімнати заходить Гурний і… Що перше він робить — заспокоює Світлану чи відбирає сигарети?
— Спочатку відібрав сигарети і нагримав на неї за те, що курила. Наталя ще сказала — добре, що прийшов Едик і відібрав у Світлани ті сигарети.
— Сигарети?! — зненацька вигукнув Ляшенко. — Стривай, стривай! — Він підійшов до телефону, зняв трубку, набрав номер. — Будь ласка, майора Якобчука… Капітан Ляшенко з карного розшуку. Привіт, Романе Капітоновичу! Одне запитання із серії «для службового користування». Недавно у тебе проходила справа про контрабанду наркотиків… Тільки окрема вимога? Вели справу кияни? Ну, це байдуже. А хто там притягувався, не пам'ятаєш? Так, а ще? Французький підданий, кажеш? Підходить. Записую… Гастон Лагран, тридцять сім років, комерсант, посередницька контора по організації вернісажів, Париж, Монмартр… Які наркотики були? Марихуана в сигаретах? Зрозуміло…
Адміністратор готелю «Народний» Розалія Яківна Храпаль, невисока, тілиста блондинка років п'ятдесяти, на посвідчення Ляшенка та Глушицького навіть не глянула.
— Я й так вірю: карний розшук, значить, карний розшук. Ви по ділу чи вам потрібен номер? Який номер? У нас є спільні, є одинарні без ванни, одинарні з ванною, навіть один люкс є. Ну, по ділу, значить, по ділу, я на всякий випадок запитала. Буває, приходять, показують червоні книжечки, розпитують про пожежну безпеку або про санітарний стан, а потім просять номер для приїжджих колег. Ну, якщо ми по ділу, то тут, як я розумію, потрібна конфіденційна розмова. Віро Йванівно, побудьте за мене й, будь ласка, пам'ятайте, що вільних номерів немає. Прошу вас, товариші, сюди, тут нам ніхто не заважатиме. Між іншим, товаришу Ляшенко, я вас знаю. Не так, власне, вас, як вашу маму. Вона один час на телебаченні працювала. Я не помилилася? От бачите! Кого тільки я не знаю в цьому місті! Я навіть догадуюсь, про кого ви будете питати. Про Світлану Мелещук, правда ж? Чому я так думаю? Про неї зараз усі розпитують, я більше не маю клопоту, як тільки давати інтерв'ю. Ні, ні, будь ласка, у мене саме перерва, і я можу один раз не пообідати, на моїй статурі це не відіб'ється. То що ж конкретно вас цікавить?.. Я не тільки пам'ятаю Світлану Мелещук, а навіть знаю, чому вона цього разу не зупинилась у Наді, а попросила мене влаштувати її в готелі. Я маю на увазі її сестру і мою сусідку Надію Meлещук-Кравець… Ясно, вони посварилися. Хтось комусь щось сказав чи хотів сказати, а далі слово по слову, як то буває між своїми, і вийшов сімейний скандал. Вам дуже треба знати, що вони при цьому казали одна одній?.. Ціню вашу делікатність! Вибачайте, ваші імена, по батькові?.. Дуже приємно! Я так вам скажу, молоді люди: сімейне життя — все одно що море: буває штиль, а частіше хвилювання, інколи й бурі бушують… Ну, це інша тема… Світлану й Надю я ще отакесенькими пам'ятаю. В один садочок з моєю Аллочкою ходили, я водила Аллочку, а покійний Андрій Семенович Мелещук — Світланку й Надю. Андрій Семенович був чарівний чоловік — інтелігентний, вихований, дочок своїх до нестями любив, доглядав їх, мов та нянька. Їхня маман, Віолета Максимівна, знала тільки свій театр. Вона великий театральний діяч — гример, і, як ви самі розумієте, на дочок у неї не лишалося часу. Андрій Семенович готував, прав, прибирав, купав дівчаток. На них просто не можна було дивитися, не захоплюючись. Як дві ягідки, дві вишеньки на одній гілочці. Однаковісінькі, схожі мов викапані. Зате характерами — два полюси. Надя дуже спокійна: поставиш — стоїть, посадиш — сидить; а Світланка, було, ніяк на місці не всидить. Вона й любила все яскраве, що впадало в очі, стала актрисою. А Надя — тренером. Закінчила інститут фізкультури і тепер — тренер. Теж мені спеціальність! Я ще розумію — художня гімнастика або танці на льоду. Та й це, між нами кажучи, не професія. Моя Аллочка мала перший розряд з художньої гімнастики, але це не зашкодило їй стати лікарем. А Надя тільки й знала, що біг з бар'єром, біг без бар'єра, крос на п'ять кілометрів, крос на десять кілометрів… Та це ще нічого. Потім вона стала альпіністкою і, звісно ж, упала з якоїсь там гори. Тепер накульгує… Вибачайте, мене кличуть до телефону. Мабуть, із облплану, я обіцяла на завтра номер…