Сигнали з Всесвіту

— …Вас вітає “Промінь”! — раптом почувся знайомий голос.
Це було так несподівано, що всі злякано обернулись до телевізора. З екрана до них посміхалось обличчя Северсона. Він був трохи блідий, на широкому лобі в нього випнулись жили в формі літери “У”. Звісно, він був збентежений, як і всякий диктор-початківець, бо усвідомлював, що на нього зараз дивляться мільйони очей з усього світу.
— …Насамперед — кілька кадрів з нашого життя…
Картина на екрані змінилась. З’явилась кабіна управління. В кріслах біля пульта сиділи головний пілот Цаген та Навратіл — капітан корабля цієї зміни.
— Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участі у нашому репортажі… — продовжував Северсон. — Незабаром залетимо до смуги астероїдів, а тут необхідна якнайбільша обережність. Щоб уникнути можливого зіткнення, рухаємось великим півколом у напрямі руху астероїдів. Всі вони обертаються навколо Сонця в один і той же бік.
Як я сам пересвідчився, управління зорельотом у міжпланетному просторі — нелегка справа. Ми в повному розумінні слова можемо опиратись тільки на реактивну силу. Дуже складним для нас є і орієнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тільки найвіддаленіші зірки. Для тих, хто вже літав на Місяць, я не розповідаю нічого нового. Нагадую не нашій молоді, яка мандрує Всесвітом поки що лише в підручниках та романах…
Тепер продовжимо огляд “Променя”…
На екрані телевізора з’являються Молодінова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту Сонячної системи з зазначеною траєкторією корабля та перевіряють з допомогою приладів правильність польоту.
На службовому телевізорі заблимав червоний вогник. З екрана до кабіни дивився Мак-Гарді:
— Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко від Альдебарана, невелику планетку. Діаметр — двадцять шість кілометрів, відстань — двадцять тисяч кілометрів…
Молодінова та Чан-су швидко підбігли до вікна. Аль-дебаран яскраво сяяв у сузір’ї Бика, а навколо нього спокійно світили менші зірки. Ані сліду далекої планетки. Поки що її помітили тільки чутливі очі астрорадіолокатора.
Але за кілька секунд одна з зірок настільки збільшилась, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч і виростала.
Глядачі в кабінеті Тарабкіна затамували подих, Митько аж підвівся з крісла і стиснув Наташі руку.
Зірка непомітно перетворилась на планетку яйцеподібної форми. Яйце, освітлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осі так, ніби його поклали на стіл і крутнули. Однак воно оберталось значно повільніше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змінювалась і інтенсивність його освітлення.
“Промінь” пройде повз планетку, мабуть, з лівого боку, бо тіло, яке весь час збільшується, іде поруч. Воно вже настільки близько, що горби на його поверхні видно простим оком.
Тіло раптом почало зростати значно швидше… і одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екрані змінилась. З зоряного неба знову проступило обличчя диктора.
— Небезпека минула, астероїд уже позаду… — сказав Северсон з полегкістю.
Глядачі також перевели дух і сіли в кріслах зручніше.
— Зараз мене академік Навратіл повідомив, що цей нововідкритий астероїд за його пропозицією названий іменем “Северсон”… — додав диктор збентежено.
— Ура! — підскочив Митько і почав аплодувати, його підтримали академік Тарабкін і Наташа Орлова.
* * *
Северсон і Алена вільні. Короткі хвилини свого відпочинку вони проводять у клубі. Сидять біля вікна під миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина ніколи не знала Землі. її виростили садівники в оранжереї на Місяці. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжіння, а в міжпланетних кораблях навчилась рости й зовсім без тяжіння. Звільнившись від ланцюгів гравітації, вона одразу ж скрутила свої гілки в такі дивовижні форми, що їй позаздрили б і штучно вирощені японські сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов’ю, як її сестри на Землі — до Сонця. Можливо, що вона не відрізняє цих ламп від Сонця і, незважаючи на свій досить високий вік, має кору все ще гладеньку, бо давно дізналась, що в цих умовах повинна заощаджувати воду. Краплини вологи, які осідають на неї з пари, що є в повітрі, не лишаються на її гілках сяючою росою. Вони вмить розпливаються по всій поверхні, так що здається, ніби всю сосну хтось вмочив у воду.
Северсон споглядав цікаве дерево і пригадував. Легко догадатись, куди залетіли його спогади. Вгадала це і Алена.
— Сосна вам нагадала Норвегію, правда? — урвала вона задумливу мовчанку.
Він кивнув на знак згоди.
— Щодо цього ми з вами однакові. Я також тепер думкою часто буваю вдома. Знаєте, доки людина десь на Землі, вона не сумує так, бо знає, що може коли завгодно і швидко повернутись. Але тут… Доки ти вдома, усе здається звичайним. А якщо людина від домівки далеко… Пригадую один вірш, який я вчила ще в школі. Сподіваюсь, ви не будете гніватись, якщо продекламую вам уривок з нього…
Багато я пройшов
країв хороших,
та край,
де височіють Крконоші,
я в серці
зберігатиму найдовше.
Коли
у небо синього світанку
підводяться стрімчасті верховіття,
коли долини
п’ють рясні краплини, -
де б я не був,
мені лунає спів
гірських струмків
і гомінких потоків
пробудження любимої землі.
Усі квітки всміхаються мені,
бринить на струнах радості і смутку
моєму серцю пісня пречудова,
і з горлечок пташиних ллється спів,
і щебетом одлунює діброва.
Вона замовкла. Повернулась до вікна, щоб не було видно обличчя. Вологими очима дивилась на Землю, яка вже перетворилась на яскраво сяючу зорю.
— Чий це вірш? — запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.
— Нашого чеського поета Іржі Гавла. Він написав його ще у важкі часи боротьби за мир і безпеку нашої вітчизни. Тому він цю “Пісню про рідний край” закінчив так:
Ти, земле батьківська, співай,
дзвени чудесна пісне!
Тебе ми всі захистимо,
коли біда нависне.
Ми віддаляємось від домівки і не побачимо її багато років, але зате ми в одному більш щасливі, ніж було покоління Іржі Гавла: можемо летіти з хорошим відчуттям на серці, що наша вітчизна і весь світ уже живуть у мирі…
— Подивимось, що в нас нового, — запропонував Северсон і ввімкнув телевізор.
Передавали репортаж про переможне закінчення обводнення Сахари.
В місцях, де кілька років тому була пустеля, тепер зеленіли пальмові гаї, а над ними в небі майоріли прапори усіх народів світу. Люди торжествували. Негр обіймався з американцем, росіянин з англійцем, чех з німцем. У центрі барвистих кущів посміхався великий портрет Жоліо-Кюрі, який ще в 1953 році провістив обводнення Сахари. Він заявив тоді, що людство могло б зросити Сахару за ті кошти, які витрачає на підготовку війни за один-єдиний місяць.
Репортаж закінчено. Починаються вісті Всесвітнього інформаційного та телевізійного центру.
— …Академік Сирцов запропонував сьогодні президії Всесвітньої Академії наук детально розроблений проект керування погодою… Якщо вдасться його здійснити, ми зможемо не тільки попереджати стихійні лиха, але й створювати найсприятливіші кліматичні умови на всій земній кулі. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на нові відкриття в галузі атомної фізики…