КРАХ

— Перш за все мене просив передати вам привіт лейтенант Оліва, — усміхнувся Аренсібія. — Він цікавиться, чи ви й зараз чемпіон з пінг-понгу. Він би не проти зіграти з вами.
— Ох, той Оліва! — засміявся лейтенант. — Що з ним? Хіба не він начальник пожежної охорони на заводі імені братів Діас?
— Так, але кілька тижнів тому отримав підвищення, перевели в провінційне управління, а на його місце призначили мене. Тому й послали нас до Гавани підучитися.
— Ага, он воно що.
— Ми приїхали позавчора і вже побували на кількох підприємствах, — Аренсібія глянув на годинник. — Залишилися тільки ви. Зрештою, тут нам найцікавіше, бо й у нас нафтоперегінний завод.
— Що ж, до ваших послуг, — відповів офіцер.
«Через п'ять секунд має подзвонити телефон. Інакше…», — нетерпеливився Аренсібія. Та зовні спокійно провадив розмову далі.
— Що ж передати Оліві?
— Скажіть йому, що…
Телефонний дзвінок перебив розмову.
Данієль Барріос почув гудок. Він ждав. Як було наказано, рівно о сьомій годині шістнадцять хвилин він набрав номер пожежної охорони нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса.
— Слухаю, — почулося на другому кінці лінії.
— Мені потрібен лейтенант дель Корраль.
— Я біля телефону.
— З вами говорить класний керівник Родольфіно, вашого сина. З ним сталося нещастя.
— Що?!
— Не хвилюйтеся. Здається, він лише зламав руку і трохи забився.
— Як це трапилося?
— Автобус, на якому діти їхали на екскурсію в Сороа, попав у аварію.
— Ви певні, що в нього нема нічого серйозного?
— Так, але він весь час кличе вас. Він у лікарні в Пінар дель Ріо. Я більше не можу говорити, з вами, бо мушу зв'язатися з іншими батьками.
— Так, звичайно. Дякую, що подзвонили.
— Нема за що, — відповів Данієль і повісив трубку. Провів рукою по чолу. «Не подобаються мені такі справи», — подумав.
— Щось трапилося? — запитав Аренсібія лейтенанта, коли той поклав трубку.
— Нагальна справа, товариші. Ви не могли б прийти завтра? Тоді я особисто міг би показати вам усе, що ви бажаєте. Я й збирався це зробити, та непередбачена обставина…
— Річ у тім, що в нас уже куплені квитки на літак на вечір, — сказав Аренсібія. — Та ви не хвилюйтеся. Адже ми маємо уявлення про обладнання, і якщо ви дасте нам когось, щоб супроводжував нас, цього буде цілком достатньо.
Лейтенант потер підборіддя рукою. Тоді вирішив:
— Нема ради. Ви вже мені пробачте. Хотілося самому все показати. Та сьогодні не можу. З вами піде інший товариш.
Він підійшов до селектора, натиснув кнопку.
— Фуллєдо, зараз спустяться товариші, що приїхали до нас. Пройди з ними і покажи те, що вони захочуть подивитися. Зрозуміло? Добре, вони вже йдуть.
Коли Аренсібія і Лейва спустилися на перший поверх, боєць Фуллєда виструнчився і привітався:
— Фуллєда до ваших послуг, лейтенанте. Який цех хотіли б ви подивитися перший?
— «С», — сказав Аренсібія. — Ми хотіли б перевірити обладнання лише цеху «С». Він спритно замінив слово «подивитися» на «перевірити». «Справи йдуть краще, ніж ми гадали. Негадано ми стали інспекторами».
Механік у Касабланці длубався в моторі «шевроле». Чоловік, який запропонував йому допомогу, став поруч. «А він симпатичний. Ремонт машин — моя справа, але зараз доведеться терпіти помічника».
«Небезпечно! В зоні не палити! Тут легкозаймисті матеріали. Діючи всупереч забороні, ви свідомо коїте карний злочин. Не будьте безвідповідальні, не порушуйте наказу самі й не будьте байдужі до порушників! Вас попереджено!»
Боєць Фуллєда давав пояснення про складне обладнання переодягненим агентам ЦРУ.
— …встановлено, що на цій дільниці цеху стратегічна установка протипожежних заходів буде…
Аренсібія вдавав, що дуже зацікавлений розповіддю. Вільям Лейва тримався осторонь, оглядаючи вогнегасники і роблячи нотатки в записнику.
Закінчивши пояснення, боєць запросив їх пройти до іншої дільниці цеху.
— Добре, — згодився Аренсібія і додав, звертаючись до експерта: — Пересе, залишся тут і занотуй усі необхідні дані, а товариш тим часом покаже мені протипожежні установки на іншій дільниці. Коли закінчиш, доженеш нас. Ясно?
— Авжеж, — відповів Лейва.
Коли Аренсібія з бійцем відійшли, експерт підійшов до найближчого вогнегасника і став відкручувати кришку.
Кіт від'єднав зливний шланг і під'їхав до поста № 2. Гукнув вартовим:
— До завтра! Дякую за все. Побачимо, чи не підведе мене знову оця стара чортопхайка.
— До завтра, — відповіли вартові.
— Тільки б товаришам, що проводять маневри, не заманулося зупинити мене. Якщо мотор знову заглухне… Та добре, всього найкращого.
Машина від'їхала. «Це щоб не забули про військові маневри», — подумав про себе Кіт.
На полустанку проти тютюнових складів локомотив відганяв порожні цистерни, залишаючи цистерни, заповнені патокою.
Це було на п'ятому причалі в бухті Гуасабакоа, в Реглі.
Час — 7-ма година 39 хвилин ранку.
Аренсібія слухав пояснення бійця, коли Вільям Лейва підійшов до них.
— Ти все записав? — запитав Аренсібія.
— Так. Дуже цікаве обладнання в цеху «С».
За кілька хвилин Аренсібія і супровідник знову відійшли на іншу ділянку.
Залишившись один, експерт обережно поставив валізу на підлогу і спробував відкрутити кришку вогнегасника.
— Товаришу, — почув він голос за своєю спиною. Лейву застукали на гарячому, та він не розгубився. Усе було передбачено.
— Слухаю вас.
Чоловік у робочій спецівці та зеленій касці стояв поруч.
— Я, — сказав він, — член протипожежної бригади. Може, я вам стану в пригоді.
— Ні, я сам це перевірю, — відповів Лейва, сподіваючись, що робітник піде. Він дістав з кишені одну з карток, видрукуваних Данієлем, і став заповнювати її.
Та робітник не рушив з місця. «Треба щось робити, щоб він відійшов хоч на хвильку».
— Сеньйоре, — звернувся Лейва до робітника, — у вас не знайдеться часом розвідного ключа «стіксон»? Мені треба відкрити вогнегасник.
— Знайдеться, — відповів той і пішов по ключа. Лейва швидко відкрутив кришку, дістав з валізи пластикову коробочку з вибухівкою. Обережно вклав її всередину вогнегасника і знову завернув кришку.
— Ось ключ, товаришу, — сказав робітник, простягаючи йому інструмент.
— Щиро вдячний. Проте я й без нього вже впорався.
— Можна вас запитати? — звернувся робітник до експерта. — Що то ви вкладали до вогнегасника? Якийсь новий хімікат?
— Так, один препарат, він підтримує концентрацію кислоти і робить ефективнішою дію апарата.
Лейва взяв одну картку, прив'язав її дротинкою до вогнегасника.
— Це розпорядження Міністерства охорони здоров'я. Препарат знижує токсичність суміші. Ми його вже застосовуємо на інших заводах. Це яка дільниця?
— «Г-3».
— Добре, — сказав Лейва і вписав номер в картку, — тут уже все. Треба йти на інші дільниці. До побачення, сеньйоре. І щира вам дяка.
Молоковоз зупинився біля ресторану «Ла Ротонда». Кіт виліз з кабіни і попрямував до телефону-автомата. Витяг з кишені штанів записну книжку, набрав номер.
— Слухаю. Так, говорить посильний. Усе зроблено, як домовилися. Слухаю. Куди? Ага. А потім куди їх одвезти? Вони скажуть. О'кей. Лише троє? А інших троє? О'кей. І ви нас заберете. Ага. До побачення.
Данієль уже був готовий. Він узяв ключі, запер двері, сів до автомобіля. «Побачимо, чим усе кінчиться». Завів мотор і ввімкнув радіо.
Почувши дзвінок, радист Серафін зняв трубку. Потім посунув до себе аркуш паперу і став нотувати. Закінчивши писати, запитав:
— На якій частоті передавати? Як? Підтвердь частоту. На цій? Ти переконаний? Ні, ні, усе гаразд. Ти ж знаєш, я дисциплінований. А потім? Так. Зрозуміло. Біля в'їзду у долину. Біля погрібця праворуч. До семи з половиною. Не хвилюйся, Коте. Буду.
Серафін поклав трубку і взяв аркуш. «Будемо точно 20 Р-25», — прочитав він і, підбадьорюючи себе, подумав: «Добре виходить». Маленький тлустий чоловічок нервово всміхнувся.