КРАХ

— А звідки ви знаєте, що в хімчистці не помітять недостачі?
— Бо ми, як правило, повертаємо мундири зразу ж після операції. А він знову їх чистить і прасує до приходу замовників.
— Цього разу ми їх не повернемо, — зауважив Аренсібія і схилив голову.
Кіт усміхнувся, блиснув золотим зубом:
— А це вже його клопіт.
Аренсібія глянув на Кота зацікавлено, відкинувся на спинку софи і дзвінко розсміявся. Вільям усміхнувся куточком рота. Посміхнувся і Кіт, побачивши, яке враження справили його слова. Освальдо теж поспішив розтягти губи в посмішці.
Та Аренсібія вже повернувся до справи:
— А посвідчення?
— Усе готово. У нас є своя людина в друкарні. Він дуже добре підробляє документи і робить для нас усе, бо розраховує, що ми вивеземо його з Куби. Він уже виготовив посвідчення водія, ми ним скористаємося. Вам потрібні документи?
— Ні, ні. У нас є, — сказав Аренсібія, — та ми й не вийдемо з цього будинку до початку операції.
Тоді, схилившись до Кота, запитав:
— Хто здійснює контакти з цими людьми?
— Мій помічник, — відповів Кіт і показав на Освальдо.
— Сподіваюся, ви впораєтеся з дорученням. Через півтори години нам треба виїжджати. Інструкція вам відома?
— Так, сеньйоре, — відповів Освальдо, споважнівши.
— Пам'ятайте, що кожному з них треба говорити лише те, що він має знати. Зрозуміло?
Освальдо кивнув головою. На хвильку запала тиша. Потім Аренсібія сказав:
— Добре. Тепер нам трьом треба трохи поспати — години чотири чи п'ять. Тоді ми зберемося і обговоримо план детально. Після закінчення— роботи усі папери треба спалити, це — наказ. Як вам, так і нам це може коштувати життя, а я не збираюся ризикувати без потреби. Домовилися, Ромуальдо?
Кіт удав, що усміхається:
— Згода, — сказав він. — Ходімо, я покажу вам вашу кімнату.
— О'кей, — озвався Аренсібія і встав. — До речі, я дещо мушу сказати про ваш «кадилак».
— Машина в чудовому стані, — задирливо відповів Кіт.
— Ні, я не про це, не про це, — вже йдучи говорив Аренсібія. Перед дверима вони зупинилися. Освальдо пішов далі — до кімнати, де розмістилися вони вдвох з Котом. Він уже збирався відчинити двері, коли почув, як Кіт запитав з притиском:
— Коли розпочнемо операцію, Аренсібіє?
Освальдо напружив слух, і коли почув «у неділю на світанку», швидко ввійшов до кімнати. А надворі прокидалося сонце, народжуючи новий світанок. Нову п'ятницю. Нову загрозу.
 
ПОРТРЕТ ОДНОГО ЧОЛОВІКА
Пабло Аренсібія народився в Сантьяго-де-лас-Вегас. Незабаром сім'я перебралася в Гавану. Там його батько займався якимись брудними справами, коли в 1937 році відомий гангстер Майєр Ланскі запропонував йому роботу в казино, яке відкрилося в готелі «Насіональ».
А наступного року, коли в розпалі було суперництво між бандами, батька Пабло прошили кулями на порозі власного будинку. Пабло бачив усе крізь вікно і поклявся помститися. Тоді йому було дванадцять років.
У сімнадцять років він дотримав клятви і подався до Сполучених Штатів. Мав на це дві причини: перша — втекти від кубинського правосуддя, друга — знайти Мейєра Ланскі, який обіцяв після смерті батька допомогу сім'ї.
йшов 1943 рік. Світова війна була в розпалі. Коли з'явився Пабло, Ланскі робив дуже важливе діло: він домагався звільнення з в'язниці свого друга Луцкі Лусіано. Ланскі добився угоди між національним гангстерським синдикатом злочинності і морською розвідкою Сполучених Штатів, за якою Лусіано, сидячи за ґратами, буде займатися всіма контактами, аби уникнути безпорядків (читай — саботажу) на пристанях північноамериканських берегів. За цю «патріотичну» працю після закінчення війни Луцкі Лусіано випустять на волю. Тому Мейер міг запропонувати Пабло лише один вид роботи, і той згодився. З цього часу Пабло почав працювати на національний синдикат злочинності і на морську розвідку в «Операції Бруклін».
Після закінчення війни Лусіано було звільнено і вислано, а Ланскі перебрав на себе усі його справи. Про Пабло Аренсібію нічого не було чути доти, доки 20 червня 1947 року на 810 кілометрі Ліндед Роуд, Біверлі Хайвз, Каліфорнія не прикінчено дев'ятьма пострілами Бенжаміна Багсі Сігела, уповноваженого західного гангстерського синдикату, який повівся занадто незалежно і втратив довір'я Ланскі. Пабло був упізнаний свідком як один із тих, хто стріляв у Багсі. В США оголошено його розшук.
В тому ж році Пабло об'явився в Марселі. Він організовував вивіз наркотиків у США і одночасно співробітничав з ЦРУ в придушенні страйків, які загрожували паралізувати порт Марселя.
В середині п'ятдесятих років Пабло повернувся у Гавану і, як батько, влаштувався в казино.
Після перемоги резолюції на Кубі Мейер покинув Кубу, і Пабло залишився без роботи. З січня 1960 року він став працювати на ЦРУ. Слідчий відділ Революційних Збройних Сил виявив і затримав усіх учасників контрреволюційної групи, проте Аренсібії вдалося вислизнути, і на краденій шлюпці він утік в Куби.
Він не міг з'явитися в Сполучених Штатах, бо ще не було закрито справи Багсі Сігела, і йому нічого не залишалось, як загубитися десь у країнах Латинської Америки. В 1971 році Аренсібія опинився в Парагваї.
Але в 1972 році він знову втратив роботу в гангстерському синдикаті Санто Трафіканте Джунтора — царя наркотиків, бо Санто довідався, що Аренсібія передає інформацію про його зв'язки Ланскі. Аренсібія, змушений тікати з Парагваю, опинився у безвиході. І ось два місяці тому йому зробили спокусливу пропозицію: п'ятдесят тисяч доларів і можливість вільного в'їзду до Сполучених Штатів в обмін на «роботу» на Кубі.
І він, зрозуміло, згодився.
П'ятниця, 22 березня.
— Будьте ласкаві, друже, чи не покличете ви на хвилинку Данієля?
Вахтер неохоче згодився:
— Я покличу його, але в робочий час цього не можна робити.
— Спасибі, друже, — подякував Освальдо.
Він глянув на годинник. Рівно восьма. Друкарня була маленька. З місця, де стояв Освальдо, можна всю її окинути оком. Вахтер зупинився біля складача, торкнув його за плече, вказав на двері. Освальдо помахав рукою, складач встав і попрямував йому назустріч.
Данієль Барріос належав до типу людей, які подобаються жінкам — високий, ставний, років тридцяти. Його голубі жваві очі світилися розумом.
— Чого тобі? — запитав він, наблизившись до Освальдо.
— Розумієш… я маю передати тобі щось від твого брата.
Данієль потяг його вбік. За рогом огледівся і прошипів злісно:
— Я ж казав тобі, щоб ніколи більше сюди не приходив?
Освальдо замахав руками:
— Та перестань трястися, куме, до кожного ж може зайти приятель.
— Так, але оскільки ти знаєш, де я мешкаю, нема чого приходити сюди.
— Слухай, якщо я прийшов сюди, то так треба. Зрозуміло? Врешті-решт я другий після шефа і не…
— Добре, добре, — обірвав Данієль. — Кажи, що треба?
Освальдо глибоко зітхнув і випнув груди:
— Крига скресла, пішла робота, і я мушу передати тобі перші вказівки.
Данієль знову огледівся і підійшов ближче.
— А що саме?
«Другий після шефа» витяг з кишені сорочки жовту картку з контрольним штемпелем.
— Треба зробити не менше сорока отаких от карток. Як ти на це?
Данієль сховав картку в кишеню штанів, мотнув головою в напрямку друкарні:
— Ти ж знаєш, як ідуть справи. З кожним днем все гірше та гірше. Ну, добре… Якось викручусь. Так що скажи Коту — зроблю. Слухай, а для чого це?
— Отакими картками пожежна охорона користується в установах, де перевіряє протипожежне обладнання.
— Обладнання… Вогнегасники, чи що?
— Ну так.
— А для чого воно вам?
— А це вже не твоя справа. Роби, що тобі кажу, а про інше забудь.
— Добре, добре. Мені й не цікаво знати більше ніж треба. Правда, не цікаво. Коли зробити?
— На вечір. Після восьмої. Я зайду по картки і скажу, що ще маєш робити. Точно не знаю, коли прийду, бо роботи з підготовкою по горло. Так що домовилися. До зустрічі.