Велика місія цивілізаторів
…Справжнє чудо! Юджін поголений, ситий, одягнений у хороший чорний костюм. Він сидить у великій затишній кімнаті за круглим полірованим столиком. Спокійно світить флуоресціюючий квадрат на стелі. Навколо — широкі крісла, гірка з виткими рослинами, китайський фарфор на серванті, стелажі з книжками. Сивий незнайомий сидить навпроти Юджіна. Перед співбесідниками стоять бокали з коктейлем, соломинки в склянці, кружальця лимона на тарілочці. Шумить вентилятор. О'Смайлі приємно вражений: адже ця кімната знаходиться всередині паралелепіпеда! Господар дістає сигари й каже:
— Ви в безпеці. Вважайте, на волі. І це ще не все, що я збираюся для вас зробити.
Господар люб'язно всміхається.
— Дякую, сер, ви безмежно добрі до мене.
— Послухайте, містер О'Смайлі: ви хочете багато заробляти?
— Ясна річ, сер!
—І ви не можете знайти постійної роботи?
— Ви мені наступили на самісінький мозоль, сер.
— Але коли б ви довели якому-небудь підрядчикові, що маєте надзвичайні здібності і можете замінити кількох робітників, то він узяв би вас?
— Гадаю, що так, сер. (До чого він хилить?)
— А якщо я дам вам такі здібності? (Чи суперафера, чи…)
— Мої внуки молитимуться за вас, сер, хоча я ж…
— Ви молодий, у вас усе життя попереду — заведете ще й дітей, і внуків.
— Щоб завести сім'ю, треба мати шматок хліба, сер.
— Ну, щодо хліба, причому хліба з отакенним шаром масла, — можете не турбуватися. Ваше щастя, що я прогулювався пустирем. Отже, дозвольте запитати вас: чому ви кинули трубу?
— Стомився, сер…
(Ти б її кинув через три кроки! Ще питає…)
— Саме так: стомився. А добре було б зовсім не стомлюватися, працювати дні й місяці без передишки і відчувати себе таким же бадьорим, як після п'яти хвилин роботи. Які перспективи, яка економія часу! Уявляєте, містер О'Смайлі? Шахтар, що видає на-гора десять тисяч тонн вугілля без спочинку… Геолог, який переходить через Гімалаї, не роблячи привалу… Фермер, що може зорати всю Ірландію, не відриваючись від керма трактора… Га? Ви за відпущені вам роки життя зробите мільйони добрих справ, надзвичайно допоможете людям, прогресові. І навіть не втомитесь!
— Що я повинен зробити, сер? — видихнув із себе О'Смайлі.
— Ви? Тільки дати себе приспати. Це не боляче…
— А хоча б і боляче! Але мені все-таки цікаво: як ви можете зробити таке чудо?
— Оце питання. Гаразд, відповім. Знаєте основну властивість серцевого м'яза? Ні, звичайно… Автоматизм. Серце не потребує безперервних команд мозку — стискайся, розтискуйся, стискайся, розтискуйся… Імпульс час од часу «заводить» його, а потім м'яз працює автоматично, немов маховик в інерційному моторі. Серце може працювати сто років без передишки: наше завдання значно скромніше. Ми лише надамо всім гладеньким і поперечносмугастим м'язам тіла здатність до автоматизму, до надзвичайно тривалої інерції… Це, звісно, дуже примітивне пояснення: по-перше, питання надто вже фахове, а по-друге, таємниця операції належить не мені, а правлінню інституту… Зрозуміло?
Ще й як, сер! Ходімо, чи що?
Куди?
— В операційну!
…Білий-білий танок проміння, немов над лампою кружляє крижаний осколок, виблискуючи всіма своїми зломами і гранями. Повільно пливуть, зливаються червоно-білі плями — легкі й холодні, ніби маленькі рибки або пластівці мила… О, яке яскраве світло!
— Прийшли до пам'яті, містер О'Смайлі? От і добре, я вам телевізор увімкну, потім поспите. Каучукового покривала не чіпайте, намагайтесь не ворушитися. Коли буде щось потрібно — покличте сестру. Голову можете повернути?
Юджін повернув. Зморщився від болю.
— Нічого, нічого! Лежіть. Вранці я дам вам усі інструкції.
Сивий лікар пішов. Високий, як баскетболіст, вилощений асистент увімкнув телевізор, підморгнув О'Смайлі і також вийшов. Юджін лишився лежати на кушетці — кволий, сонний. Голова паморочилась, давило еластичне покривало, по тілу блукали болі.
Йшла телепередача. Так, черговий бойовичок із життя американських бандитів. Автомобілі, пістолети, підвали, гульня, крики, хтось котиться зі сходів, хтось базікає про жінок. Все дуже настирливе й галасливо-дурне. Юджін нічого не розумів, у нього співала кров у скронях… Хмарочоси. Бродвей. Кабаре. За столиком сидить злодій зі шрамом на щоці. На естраді парочка виконує хвацький твіст — ні рук, ні ніг не видно. Скільки вони так протанцюють? Годину, максимум дві… Твіст… Стоп. Стоп… Ось вона — жила, як кажуть золотошукачі!
Коли вранці завітав лікар, Юджін твердо знав, що залишить своїм майбутнім дітям багатомільйонну спадщину.
Лікар відстебнув каучукове покривало, лагідно потис Юджінові руку й запропонував підвестися.
На столі лежали цвяхи й молоток.
— Забийте цей цвяшок, мій любий!
І він почав… Але далі… Руки більше не слухалися його: було плече, і все!.. О'Смайлі з жахом схопився лівою рукою за лікоть правиці: нічого! Наче взявся за нечутливий сталевий поршень. Цвях було вже забито, і молоток з гуркотом опускався на стіл. Рука вдаряла молотком зі швидкістю кулеметної черги. Юджін закричав од жаху. Дошка тріснула. Удари молотка злилися в суцільний гул. Полетіли тріски, і Юджін пробив стіл.
— Досить! Побажайте зупинитися!
Він напружився — і раптом відчув свої пальці, затиснутий в них молоток, лікоть, біцепс…
— Скоро ви опануєте і складніші дії. Головне для вас — обережність і повний самоконтроль. Ви можете пишатися, друже мій. Містер О'Смайлі — перша в світі Невтомна людина!
Підходячи до будинку, О'Смайлі підморгнув сам собі і заспівав джазову мелодію. Чистив зуби перед сном, не стримався і втратив контроль над своєю рукою: щітка заходила, як поршень, і мало не розірвала йому ясна. «Ось вона, золота жила!»
— Свіжі газети, містер Смайл.
— На стіл, Фелікс.
Лакей подав пачку газет і вийшов. Юджін послав у рот порцію чуінгаму й почав гойдатися, дивлячись удаль через перила галереї своєї заміської вілли. Недбало розгорнув газету.
«Новий рекорд Юджіна Смайла…»
«Двісті вісім годин твіста…»
«Король твіста збирається їхати в Лос-Анжелос…»
«Неперевершений Юджін уклав контракт із Голлівудом…»
І так скрізь у вечірніх газетах. Відтоді, як Юджін О'Смайлі, який американізував своє прізвище, вперше виступив у дублінському кафе «Ямайка», весь світ захоплювався рекордами невтомного ірландця: сорок дві години твіста, вісімдесят дев'ять, сто шість, двісті одна!
Обкладинки журналів завоювало характерне обличчя Смайла з гострим носом, карими очима й короткою спортивною зачіскою.
Лише одна темна плямочка затьмарювала шлях Юджіна, завалений тисячними контрактами і осяяний сотнями магнієвих спалахів. Одного разу Смайл побачив у першому ряду старого лікаря. Рвонувся до краю естради. Зал здивовано притих. А вчений у сірому плащі й білому шарфі підвівся, відвернувся від Юджіна і пішов проходом, стукаючи ціпком і не звертаючи уваги на зойки екзальтованих дівиць.
А, до біса! Було б що згадувати. Пора змінити шовковий домашній халат на строгу чорноту й білизну вечірнього костюма. Банкір Ліндер дає вечоринку з нагоди дев'ятнадцятиріччя своєї доньки. Гм… Є над чим подумати.
— Фелікс, фрак!
Смайл зірвав капронового метелика. Друга година ночі. Автомашину відпустив. Треба пройтись.
У голові Юджіна бродили сухі, не дуже сухі і зовсім уже «мокрі» напої Ліндера. Пішоходів зустрічалося мало: яскраво сяяли сизо-білі панелі вітрин. Юджіна гойднуло з боку на бік. Не варто було так напиватися сьогодні.
…Звідки цей дзенькіт? Ох, диявол, яке велике скло! І вже біжить проклятий боббі з ліхтарем, кричить, хапає за комір плаща.
Та відпусти ж… В очах ні жалю, ні пощади. Ну, постривай…
