Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84

 
2
— А я, Ван-Гульд, кажу тобі ще раз, — капітан грюкнув кулаком по столу так, що череп’яний посуд перелякано затанцював якийсь жвавий танець. — На бризі — я господар. Твоє діло — передати й одержати товар, і побий мене грім, якщо я лізу в твої справи. Ти мені тільки плати чистою монетою. Але й у мої справи нічого лізти. Я цього не люблю, зрозумів? — Червоне обличчя капітана стало ще червонішим. Він одним духом вихилив повний кухоль густого темного пива.
Ван-Гульд тужливо подивився на його сп’яніле обличчя і вкотре вже подумки почав проклинати своїх компаньйонів, які порадили йому зафрахтувати — подумати тільки, на цілих три рейси! — судно капітана Ван-Страатена. Він із задоволенням проклинав би їх уголос, але кулаки капітана Ван-Страатена були схожі на гарматні ядра. А рухались вони значно швидше, ніж мозок. Так, у всякому разі, думав Ван-Гульд і, можливо, небезпідставно.
— Не було ще такого, щоб я когось підвів, — похмуро прогув Ван-Страатен у порожній кухоль. — Якщо я сказав, що товар буде доставлено в строк, значить, буде.
— Але, капітане, — ледве стримуючись, мовив Ван-Гульд, — ви повинні були знятися з якоря минулої середи. Сьогодні вже понеділок… — він скоса подивився на годинник, який висів над стойкою. — Ні, сьогодні вже вівторок.
Ван-Страатен насилу розплющив опухлі повіки:
— Ну й що?
— Як — ну й що?! — Не витримав і закричав Ван-Гульд. — Те, що ви, старий п’янюго, шостий день сидите безвилазно в “Зеленому Якобі” і жлуктите пиво!
Звук, який слідом за цим видав Ван-Страатен, був більше схожий на ревіння білуги. На щастя для Ван-Гульда гострота зору Ван-Страатена була неабияк притуплена пивом та ромом. Порожня пляшка пролетіла за півдюйма від його голови і з оглушливим брязкотом розбилась об стіну. Заминка дала змогу відчайдушному негоціантові схопитися на ноги, а заодно й перекинути важкий дубовий стіл. Але далеко втекти йому не вдалося. Ван-Страатен схопив його за комір і затряс.
— Це я — старий п’янюга?! — ревнув він. — А ти знаєш, пацюк сухопутний, що я зараз з тобою зроблю?
Побачивши поруч налиту кров’ю фізіономію капітана, Ван-Гульд зрозумів, що пропав. Але гордість і цього разу не дозволила йому промовчати.
— А… хто… ж… ви… — прохарчав він напівздушеним голосом. — Ви… стара… пивна… бочка…
Ці слова мали стати його останніми словами. І стали б, якби високому матросові, що сидів за сусіднім столиком, не набрид галас Ван-Страатена. Матрос не кваплячись піднявся і з силою поставив важкий череп’яний кухоль на вогняно-руду чуприну капітана.
Ван-Страатен одразу випустив із рук кволого негоціанта, слухняно і швидко випростався на брудній підлозі, заплющивши очі. Ван-Гульд, який щойно безпорадно дриґав ногами за півфута від підлоги, впав поруч із капітаном.
Матрос скоса глянув на нього і хлюпнув в обличчя пивом. Ван-Гульд опритомнів.
— Ви повинні примусити його, — ліниво сказав матрос. — Я тут краєм вуха чув вашу розмову. Тепер, щоб встигнути вчасно, йому доведеться обходити мис Горн, а там не сьогодні-завтра почнуться шторми, так що плакали ваші гроші. Мис Горн… — він не договорив.
— Чхати мені на мис Горн, — раптом спокійним голосом сказав Ван-Страатен, усе ще лежачи на підлозі.
— Слава богу, ожив! — зрадів Ван-Гульд.
Він схопився на ноги, заметушився біля капітана.
Ван-Страатен перевернувся на бік і підпер голову рукою. Ван-Гульд побіг до стойки по пиво.
— Щось у мене голова розболілася, — меланхолійно сказав капітан. — Це все погода, хай їй чорт! — Він тяжко зітхнув, піднявся і, похитуючись, пішов до стойки.
Ван-Гульд подав йому кухоль пива. Ван-Страатен узяв кухоль і повернувся до матроса. Його очі враз налилися кров’ю.
— Гей, Ансе, — крикнув він. — Що ти там базікав про мис Горн?
— Та нічого, капітане. Просто так. Згадав, як ми з тобою бовталися там рік тому. Коли я був у тебе марсовим, пам’ятаєш?
— Подумаєш, — буркнув Ван-Страатен. — Чхав я на чортів мис Горн.
— Дивись, дочхаєшся.
Ван-Страатен, розхлюпуючи пиво, підійшов до матроса. Той встав. Він був на голову вищий за капітана і дивився на нього згори вниз.
— Н-ну? — запитав Анс. — Чого вилупився?
— До чого це я дочхаюсь? — з п’яною впертістю запитав Ван-Страатен.
— Сам знаєш, — сказав Анс. — Ну, згадати нечистого спересердя там, скажімо, чи з нудьги, це буває. Бог, думаю, пробачить. Але ти…
— А що я?
— Богохульник ти.
— Подумаєш! — пирхнув капітан. — Нечистий. Чхав я на твого нечистого.
Анс перехрестився. Дивлячись на його злякане обличчя, капітан засміявся. До них хутко підбіг Ван-Гульд.
— То як же, капітане? — улесливо всміхнувся він. Коли відпливаєте?
Ван-Страатен п’яно засміявся.
— Коли? — закричав він. — А завтра!
— Слава богу, — з полегкістю зітхнув Ван-Гульд. — Так я можу сподіватися?
— Можеш, — кивнув капітан. — І котись! Ти у мене в печінках сидиш.
— Всього найкращого, — закивав Ван-Гульд. І, відчиняючи трактирні двері, крикнув: — На все добре! Щасливо повеселитися! Щасливого плавання!
Анс осудливо похитав головою:
— Ех, капітане…
— Що ех? Що ех? А от завтра й вирушу. І провалитися мені на цьому місці, якщо не обігну той чортів Горн два… ні, три рази! Чуєш, святошо? Тричі обігну чортів мис!
Анс хмикнув.
— Не віриш?
— Ні-і.
— Давай битись об заклад.
— На скільки?
— На сотню.
— Згоден.
— Вважай, що ця сотня уже в моєму гаманці, — заявив капітан і знову засміявся. — Гей, хазяїне! Ще пива.
 
3
— Координаторе Ролл! Суд Вищої Ради Координаторів попередню процедуру закінчив. Чи маєте ви яікісь заперечення?
— Ні.
— В такому разі підемо далі. Суд не розуміє суті експерименту. Чи можете ви пояснити? В загальних рисах, звичайно.
— Можу.
— Прошу вас, координаторе Ролл.
— Наша лабораторія розробила проблему створення просторово-часового тунелю. Точніше, практичний бік цієї проблеми.
— Мета?
— Контакт з паралельними просторами.
— Навіщо?
— Дослідження інших світів. Пошук розумних істот і, якщо вони є, — контакт з ними.
— Далі.
— Робота йшла успішно. Ми закінчили лабораторні розробки і вирішили провести перший експеримент по створенню просторово-часового тунелю.
— Чому не поставили до відома Вищу Раду Координаторів?
— Вона б не дозволила.
— Чому ви так вважаєте?
— Тому, що ми не мали достатньо повної теоретичної розробки.
— Далі.
— Просторово-часовий тунель вийшов у пустельній точці планети паралельного світу.
— Пустельній?
— В усякому разі, попередні дослідження показали, що мешканці планети обминають цей район. Хто ж міг припустити, що цей чортів голландець буде саме там!
— Пробачте, як ви його назвали?
— Чортів. Це слово він дуже часто вживав для характеристики неприємних предметів та явищ.
— Що воно означає?
— Бачите, мені не вдалося повністю встановити його значення.
— Надалі суд просить уникати малозрозумілих слів. Розповідайте.
— Його поява порушила деякі зв’язки.
— Що сталося потім?
— Потім відбулося капсулювання простору-часу навколо корабля цих істот. Корабель замкнуло у сферу силового поля.
— Яка небезпека чекає на мешканців планети, котрі опинилися всередині силової сфери?
— Нічого небезпечного. Хіба що хід часу всередині сфери буде трошки іншим. Але не набагато.
— Чи ви знаєте, що завдали шкоди розумним істотам?
— Та з якої речі! І потім я ще раз повторюю: я відмовляюся визнавати їх розумними. Розумні сидять у своїх оселях, а цього понесло чорт знає куди!
— Ще раз просимо уникати малозрозумілих слів.