Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
Райгер криво посміхнувся.
— Так, ти писав. Але нічого не згадував про доповідь і, наскільки я пригадую, тебе навіть нема у списку промовців. Я не пропустив би твого прізвища, якби воно там було.
— Ти маєш рацію. Мене справді нема у списку промовців. Ба, я навіть не подав короткого викладу доповіді для публікації.
Вільєрс аж почервонів від збудження, і Тальяферо спробував заспокоїти його:
— Не переймайся так, Вільєрсе. Тобі, мабуть, не можна так хвилюватись.
Вільєрс повернувся до нього, презирливо скрививши губи:
— Вельми вдячний за увагу, але не турбуйся, моє серце витримає.
— Послухай, Вільєрсе. Якщо ти не записався на виступ, — почав був Каунас, проте Вільєрс не дав йому закінчити.
— Ні, це ви послухайте. Я чекав десять років. Ви мали змогу працювати у космосі, а я мусив працювати тут, на Землі, і все-таки я досяг більшого, ніж будь-хто з вас. Ба, я зробив більше, ніж ви всі разом узяті.
— Припустімо, це так, — спробував утрутитись Тальяферо, та Вільєрс вів далі:
— І тепер мені не потрібні ваша ласка та співчуття. Вагомість моєї роботи засвідчить Мендель. Сподіваюсь, ви чули про Менделя? Це керівник відділу астронавтики Конвенту, і саме йому я демонстрував можливість трансференції маси — миттєвого переміщення маси у просторі. Щоправда, прилад був не досить досконалий і згорів зразу ж після експерименту, але… ви слухаєте мене?
— Так, слухаємо, — холодно кинув Райгер. — І на що ж ти розраховуєш?
— Мендель дозволить мені виступити так, як я вважаю за потрібне. Можете бути певні. Я виступлю без будь-якого попередження чи оголошення. Моє повідомлення прозвучить, як вибух бомби. І коли я наведу основні співвідношення, що характеризують відкрите мною явище, Конвент заціпеніє від подиву й захвату. А потім усі кинуться по своїх лабораторіях, щоб сконструювати відповідні прилади й перевірити слушність моїх ідей. І впевняться, що вони справді слушні. В моїй лабораторії під час експерименту жива миша зникла в одному місці й тут-таки з’явилась в іншому, де я запланував. Мендель засвідчить це!
Вільєрс пильно подивився на них, переводячи палаючий погляд з обличчя на обличчя.
— Ви що, не вірите мені?
— Якщо ти не хочеш розголошувати свого відкриття, навіщо розповів нам?
— Ви — зовсім інша річ. Ви мої товариші, мої однокурсники. Щоправда, ви полетіли у космос і, мабуть, забули про мене.
— Це не залежало від нас, — різким тонким голосом спробував заперечити Каунас.
Але Вільєрс і бровою не повів.
— Тому я хочу, щоб ви знали: те, що було зроблено з мишею, можна буде зробити і з людиною. Якщо мені пощастило здійснити трансференцію на десять футів у лабораторії, то я здійсню її і на мільйони миль у космосі. Я побуваю на Місяці, на Меркурії, на Церері і взагалі скрізь, де хочу. Я не тільки зрівняюся з вами, я перевершу вас. Своїми теоретичними дослідженнями я посуну астрономію набагато далі вперед, ніж ви всі разом узяті, зі всіма вашими обсерваторіями, телескопами, камерами та космічними кораблями.
— Ну що ж, — промовив Тальяферо, — я радий. Бажаю тобі успіху. Чи не міг би я переглянути твою доповідь?
— Ні, ні! Нізащо, — відрубав Вільєрс і міцно притис руки до грудей, ніби прикривав уявні аркуші доповіді від сторонніх очей. — З цим ви мусите зачекати, як і будь-хто інший. Є тільки один примірник доповіді й ніхто його не побачить, аж поки я не виступлю на Конвенті. Ніхто! Навіть Мендель!
— Тільки один примірник? — здивувався Тальяферо. — А якщо ти загубиш його?
— Не загублю. Зрештою, і це не страшно, бо я тримаю все у голові.
— Але якщо ти… — Тальяферо вже хотів вимовити “помреш”, проте вчасно схаменувся і по майже непомітній паузі докінчив: — …маєш хоч трошки глузду, то повинен зробити копію, бодай про всяк випадок.
— Ні, — затявся Вільєрс, — ви почуєте все післязавтра, ви побачите, як одним помахом я розсуну обрії людства. Такого ще ніколи не було. — Він знову обвів їх пильним, напруженим поглядом. — Десять років… — замислено промовив і рушив до дверей. — Бувайте здорові, — розпрощався не обертаючись.
— Він таки божевільний, — запально промовив Райгер, дивлячись на двері так, ніби Вільєрс усе ще стояв перед ними.
— Ти думаєш? — задумливо протяг Тальяферо. — Можливо, що й так, але тільки в певному сенсі. Він не тільки ненавидить нас ні за що ні про що, а й остерігається — навіть копії доповіді не наважився зробити…
Кажучи це, Тальяферо крутив у пальцях свій маленький сканер. Це був невиразного кольору непримітний циліндрик, схожий на звичайний олівець, але коротший і трохи грубший. В останні роки сканери стали таким самим неодмінним приладдям науковців, як стетоскопи для лікарів чи мікрокомп’ютери для статистиків. Сканер звичайно носили в кишені піджака, дехто закладав його за вухо, а були й такі, що просто підвішували його на шнурку.
Впадаючи у філософський настрій, Тальяферо не раз щиро дивувався, як це науковці минулих часів могли обходитись без сканерів, роблячи трудомісткі витяги з літератури або якісь передруки. Адже це було так незручно.
Тепер же відпала потреба щось передруковувати чи переписувати, досить було тільки просканувати оригінал, щоб одержати мікронегатив, і проявити його при слушній нагоді. Ось і сьогодні Тальяферо вже зафіксував на плівці свого сканера тези всіх доповідей та повідомлень, передбачених програмою Конвенту. Його товариші зробили те саме, тут він не мав ані найменшого сумніву.
— Що там не кажи, але копію треба мати за будь-яких обставин, якщо ти ще не зовсім з’їхав з глузду, — закінчив свою думку Тальяферо.
— Це все фікція! — знову спалахнув Райгер. — Нема ніякої доповіді, як нема ніякого відкриття. Все це вигадки! Він збреше що хочете, аби тільки здаватися собі кращим, ніж будь-хто з нас.
— Аз чим же тоді він виступатиме післязавтра на Конвенті? — запитав Каунас.
— Хіба ж я знаю? Це ж божевільний!
Тальяферо все ще грався своїм сканером і ліниво роздумував, чи варто й далі розмотувати стрічку спогадів, захованих десь у найглибших закутках пам’яті. Врешті він вирішив не робити цього й докинув:
— Ти просто недооцінюєш Вільєрса… У нього світла голова.
— Може, й була світлою десять років тому, — правив своєї Райгер, — але тепер він просто схиблений. Тому забудьмо про нього.
І Райгер змінив тему розмови. Надміру гучно, ніби самою силою голосу хотів розвіяти дух Вільєрса і все пов’язане з його особою, почав оповідати про Цереру та мету своєї роботи — радіозондування Молочного Шляху новими радіотелескопами, здатними досліджувати навіть окремі зірки. Й Каунас спочатку слухав, коли-не-коли киваючи головою, потім і сам приєднався до розмови, додавши щось про радіовипромінювання сонячних плям, а тоді перейшов до своєї доповіді, присвяченої гігантським водневим вибухам щ на поверхні Сонця та протонним потокам, випроміненимії під час них.
Тальяферо здебільшого відмовчувався. Робота на Місяці була не такою ефектною. Адже довготривалі прогнози погоди, складені на основі безпосередніх спостережень за земною атмосферою, годі й порівнювати з радіотелескопами чи з дослідженням потоку протонів з поверхні Сонця.
До того ж йому докучали думки про Вільєрса. Той справді мав світлу голову, і всі вони чудово це знали. Навіть Райгер, попри всю свою показну упередженість та ворожість, не міг не відчувати, що тільки Вільєрсові під силу було відкрити таке сенсаційне явище, якщо воно взагалі можливе.
Хотіли вони цього чи ні, але їхня розмова про свої роботи прозвучала як соромливе визнання того, що ніхто з них особливих успіхів не досяг. Зрештою Тальяферо, який постійно стежив за науковою літературою, і так це знав. Його власні праці теж належали скоріше до другорядних. Та й інші науковці не створили нічого, що заслуговувало б на епітет “дуже важливе”.
Ніхто з них не став — треба дивитись правді у вічі — славетним підкорювачем Космосу. Величні мрії студентських років так і залишились нездійсненими. І тут уже нічого не вдієш. Вони стали звичайними компетентними працівниками. Цього ніхто не заперечить. Але, на жаль, і нічого більше не додасть. І вони це добре розуміли.
