Еліксир життя

Тронковський розправив плечі, випростався на весь зріст. Перед Галеєм стояла вже інша людина, зовсім не схожа на того зніченого чоловіка, який ще хвилину тому, згорблений, втомлено сидів за столом.
— Потерпіть мою присутність ще кілька хвилин, Яне! — Галей заговорив глухо, вимогливо. — Вам також треба якнайскоріше залишити віллу. Та перш ніж попрощатися, я прошу пояснити мені, що сталося б, якби ваше відкриття пустили в хід як зброю.
— Чоловіче, це несерйозно. Кадіус підтримує зв’язок із вашою підпільною організацією, і ви добре знаєте…
— Ви помиляєтесь, — похитав головою Галей. — Я і близько не бачив вашого Технологічного. Я навіть не закінчив гімназії. До війни я смикав важелі портального крана, вантажив діжки з вином. Мені невідомо, про що доповідав та що обіцяв моїм товаришам по організації професор Кадіус. Але, якщо все це не містифікація, — він штовхнув черевиком шмат кабеля, — відкрийте мені очі, Яне Тронковський. Ви нічим не ризикуєте. Коли вже сам Кадіус ні дідька не тямить без вас, а він таки ж професор, то крановщика вам нема чого остерігатись і поготів.
На обличчі, обрамленому борідкою, знову промайнула усмішка.
— Не знаю чому, але я вам вірю… Гаразд. Хай буде по-вашому. Прошу!
Вони перейшли до зали і поринули у фіолетовий півморок. Крутими сходами, що по спіралі вгвинчувалися у стелю, поляк підіймався вгору. Галей поспішав за ним. Під самим склепінням навколо кожуха гармати-циліндра нависали вузькі антресолі з поручнями. Підошви ковзали на металевому настилі. Поглянувши на скляний дах, Галей хотів спитати, чому шиби в ньому фіолетового відтінку, та в цей час заговорив Тронковський:
— Знаєте, як вам пощастило? Ви один із перших на землі бачите перед собою апаратуру, за яку уряди багатьох держав, це торгуючись, віддали б свої золоті запаси.
— За цей телескоп?
— Ні, це не телескоп. Хоч до небесних тіл, правда, таки має відношення. А взагалі — це капкан. Так, так, капкан. — Поляк поплескав долонею по металевій поверхні циліндра. — В його лабети потрапляють такі собі нікчемно малесенькі частинки, розмір яких не піддається людській уяві. Це і є трокади, як назвав їх професор Кадіус… Моя робота, пане Галею, полягала у дослідженні різного стану матерії. Мені вдалося відкрити такі її утворення, де ущільненість матерії перевершує 1094 грамів на кубічний сантиметр, тобто обсяг речовини стає менший від критичного радіуса, а це означає… — Тронковський помітив, як розгублено і безпомічно дивиться на нього Галей, і поспішив делікатно кинути: — А втім, розрахунки, певна річ, зараз ні до чого… Так-от: будь-яка маса матерії, — і велетенська зірка, і планета, і найкрихітніша її частка, — за певних умов здатні досягти неймовірного самоущільнення, речовина стискується до такого стану, що ламаються електрони, розчавлюються, як під пре сом, ядра елементу. Утворений згусток конденсує в собі заряд енергії неймовірної сили, вона ніби дрімає, чекає свого часу. Трокади є повсюди — в рідині, в газуватому середовищі, у космосі; вони трапляються у вигляді безмежних океанів матерії і як її поодинокі краплинки. Звідси висновок: у природі існує невідомий науці вид енергії, що набагато могутніша за ядерну. Я йшов від цього. І ось результат, — Тронковський кивнув на “капкан”. — Частки дрімотної матерії втратили свою одвічну свободу. Тільки не подумайте, ніби вони снують як бджоли у цьому циліндрі. Трокади перебувають там, де й раніше перебували, але декотрі з них, що ближче, потрапляють у мої сіті. Потім здійснюється досить складна операція, щоб утримати їх та перенести у потрібну нам точку простору, а там, якщо захочемо, перетворити згустки на звичайну матерію. Таке перетворення дає миттєвий потік шаленої енергії. Відбувається вибух. Його не треба уявляти, це жахливо… Силу вибуху можна збільшити або зменшити, все залежить від маси трокад, а керувати процесом вивільнення енергії поки що неможливо — тут постає нова проблема. Енергія розкованих трокад колись приведе до технічної революції, а сьогодні вона здатна хіба що вчинити руйнацію, знищення, хаос.
— Яне, ви не згустили фарби?
— На жаль, не згустив. Лабораторія, Галею, це — модель того дослідного поля, де за бар’єрами гіпотез відкривається практична, часом страшна, реальність.
— На якій межі ви закрили перед Кадіусом ваші дослідження?
— Я спохопився вчасно.
— Можливо. І все ж ви працювали далі, потай від Кадіуса, аж до кінечного результату. Ви впевнені, що для професора кінцівка недосяжна?
— Якби було інакше, він би не марнував часу в розмовах зі мною, я йому був би непотрібен. — Рука Тронковського потяглася до дверцят, що чітко окреслювалися на металевому тілі циліндра. — Хочете зазирнути всередину капкана? Такої нагоди вам більше по трапиться за все життя.
— Не треба, нам слід поспішати, — зупинив його Галей. — Отож закінчимо нашу розмову. Облишмо Кадіуса як вченого, вам видніше, чого він вартий, але в його намірах повернути відкриття проти фашистів особисто я не бачу варварства. Ви сказали, що силу вибуху можна корегувати. Доведіть енергію трокад, скажімо, до потужності авіабомб чи торпед і розрядіть її там, де треба. Що ж вас лякає?
— Щоб ударити, треба знати, куди бити. У вас є карти німецьких аеродромів, схеми розташування їхніх дивізій, плани розміщення стратегічних об’єктів? Дайте їх мені, а тоді побачите… Але нічого подібного у вас немає. Ви смілива людина, та вашою хоробрістю не примусиш гестапівців обминути подвір’я вілли, якщо воші дізнаються про лабораторію. Окупанти повсюди, а ми беззахисні. Відкриттям можуть заволодіти гітлерівці. Ось що лякає мене.
6 
Те-л-л-ень… те-н-н… Телефон виводив настирливу трель. Галей розрахував заздалегідь, йому вистачило кількох секунд, щоб наблизитись до каміна. З-за спини садівника він вихопив у нього трубку. Буард’є крутнувся всім тілом, і вони майже зіткнулися грудьми. Обличчя садівника зробилося землисто-сірим — дуло пістолета вперлося йому в живіт.
Галей очима вказав на стіну. Садівник по задкував, наштовхнувся на раму картини і закляк. Не спускаючи з нього погляду, Галей прикрив мембрану пальцями і видихнув коротке “Алло!”. У трубці чийсь баритон спитав:
— Вулиця Червоних Троянд? — Баритон гув у вухо чітко і ясно, проте Галей відповів:
— Так, так… Ви не помилилися, мосьє. З вашого дозволу, якщо можна, трохи голосніше… Дякую, тепер я чую добре.
— Говорить Штуленц! Якого диявола, Беккере, ви там копаєтесь, як жуки в купі гною! — з люттю в голосі затараторив баритон. — Группенфюрер Мельцер уже втретє вимагає вичерпної інформації про становище на віллі. Сам Мельцер! Чуєте, ви? Скажіть тому йолопу професору, що коли голова поляка не запрацює знову, ми відкрутимо Кадіусу його власну, бо вона у нього набита половою. Нагадайте йому, хто такий Мельцер, старий телепень забув.
Настала пауза, але той, хто назвався Штуленцем, не поклав трубку. Він чекав. І Галей, не давши мовчанці затягнутися, по-лакейськи вишколено промовив:
— Я перекажу ваше прохання економці. Не турбуйтеся, мосьє, все буде гаразд.
— У мене все, Беккере! — гримнула трубка, і почулися короткі гудки.
Галей підійшов до чоловіка, який стояв під стіною, тихо скомандував:
— Руки за спину! Вперед, до кімнати, і не оглядайся!
Перше, що привернуло увагу Галея в кімнаті садівника — почата пачка цигарок на столі.
Він вийняв одну, понюхав.
— В цьому домі, Беккере, дивні порядки: слуга-садівник має привілей обкурювати димом господаря, — посміхнувся Галей. — Дайте мені вогню, зіпсую і я цигарку.
Німець проковтнув слину, однак зовні він тримався, не показував переляку.
— Сірники біля вас, на столі.
— Які сірники?.. Не будьте дурнем. Невже не розумієте, що мене цікавить ваша запальничка. — Галей постукав пістолетом об стіл. — Скоріше, Беккере, скоріше, нам ніколи розводити балачки. Ситуація занадто слизька, щоб грати у піжмурки. Або ви будете відразу ж відповідати на мої запитання, або… Ви не велика цяця, я також, нам один з одним нема чого панькатися. Запальничку!