Дзвони зеленої Галактики
1 лютого, сто сімдесят дев’ятий день.
Птерікс. Мені вже все остобісіло. Мене в болоті жінка чекає. Я б давно пішов, якби не ви.
Бел Амор. Давайте разом підемо.
Птерікс. Так я вам і повірю.
Стабілізатор (щось бурмоче).
Бел Амор. Генерале, у мене з’явилася думка! Давайте відійдемо трохи і влаштуємо перегони. Хто перший підійде до планети — поставить бакен.
Птерікс. Я не знаю швидкості вашої шлюпки.
Бел Амор. А я — швидкості вашого крейсера. Ризик обопільний.
(Далі в стенограмі йде уточнення деталей, і на цьому вона обривається.)
За десять світлових років від планети вони знайшли астероїд і вирішили стартувати з нього. Перегони йшли з перемінним успіхом. Спершу Бел Амор вирвався вперед, а крейсер усе ще не міг відірватися від астероїда. Генерал Птерікс шаленів, обіцяв то всіх розжалувати, то підвищити у званні того, хто підніме в космос цей мотлох. Старший лейтенант Енфікс став капітаном: він спустився в машинне відділення і, застосувавши особливо кучеряві й вигадливі вислови, допоміг кочегарам набрати першу космічну швидкість.
До половини дистанції обидва зорельоти зрівнялись і теліпалися із швидкістю 2 світлових роки на годину доти, доки у Бел Амора не відірвався двигун.
— У вас двигун відірвався! — радирували з крейсера.
— Стрибати треба! — запанікував Стабілізатор і викинувся в космічний простір.
Бел Амор зменшив швидкість і роздивився. Становище було препаскудне. Ще трохи — і той…
На останніх мільярдах кілометрів крейсер вийшов уперед і першим підійшов до планетки. Тим перегони й скінчились. Для Бел Амора настав час переживань, але переживати невдачу йому заважав Стабілізатор. Він плавав десь у пиловому скупченні і просився на борт.
— Пішки дійдеш! — відрізав Бел Амор. — Як у бійку, то принципи не дозволили?
— Розумом треба брати, — скрушно відповідав Стабілізатор.
Бел Амор зітхнув і… насторожився. Генерал Птерікс біля планети з кимось несамовито сварився.
— Вас тут не було, коли ми були! — кричав генерал. — У мене є свідок! Він зараз підійде.
Незнайомий голос заперечував:
— Тут нікого не було, коли я підійшов. Ви заважаєте мені ставити бакен!
— У мене є свідок! — повторював генерал Птерікс.
— Не знаю я ваших свідків! Я відкрив цю кам’яновугільну планету для своєї цивілізації і захищатиму її всіма засобами до переможного кінця.
Бел Амор наблизився і побачив на орбіті такий величезний зореліт, що крейсер поряд з ним мав мізерний вигляд.
— Справді, свідок… — здивувався незнайомець, помітивши Бел Амора. — У такому разі пропоную звернутися в міжцивілізаційний арбітраж.
Генерал Птерікс застогнав. У Бел Амора з’явилася надія.
— Генерале! — сказав він. — Ви ж бачите, що відбувається. Давайте розділимо планету на три частини, а потім наші цивілізації без нас розберуться.
— Чому на три частини? — здивувався новий голос. — А мене ви не берете до уваги.
— Це ще хто такий?!
До планетки підходила якась допотопна парова машина, а не зореліт. Там захлинались від захвату:
— Йду, розумієте, мимо. Чую: лаються. Відчуваю: чимось пахне. Дай, думаю, заверну, поспішати нікуди. Бачу, планетка з запасами аш-два-о, та в нас за такі планетки пам’ятники ставлять!
— Вас тут не було! — ревнули хором Бел Амор, Птерікс і незнайомець.
— Як на мене — не має значення, — відповідала парова машина. — Прилетіли — ставте бакен. Бакена немає — я поставлю.
— Тільки спробуйте!
— А що буде?
— Кепсько буде!
— Ну, якщо ви так настроєні… — розчаровано відповідала парова машина. — Давайте тоді поставимо чотири бакени… О, гляньте, ще один!
На жаль, вона не помилилась: з’явився п’ятий. Зовсім маленький. Він ішов по низькій орбіті над самою атмосферою.
— Що?! Хто?! — загорлали всі. — Поки ми тут гомонимо, він ставить бакен! Який негідник! Вас тут не…
— Це не зореліт, — пробурмотів генерал Птерікс, придивившись. — Це бакен! Хто посмів поставити бакен?! Я пацифіст, але зараз я почну стріляти!
Це був бакен. Він сигналив якимсь незареєстрованим кодом.
Всі притихли, прислухались, придивились. Низько-низько плив бакен над кисневою, нафтовою, кам’яновугільною, водяною планетою; і планета вже не належала нікому з них.
У Бел Амора зволожились очі, незнайомець прокашлявся, сентиментально схлипнула парова машина.
— Вперше в житті… — прошепотів генерал Птерікс і поліз у кишеню по носовичка. — Вперше присутній при народженні… просто з колисочки…
— З такої нагоди не гріх… — натякнула парова машина.
— Ходімо, ходімо… — заквапився незнайомець. — Нам, закостенілим мужлаям і солдафонам, не можна тут лишатися.
Бел Амор не зводив очей з бакена. Бакен сигналив, і ховався за обрієм. Це був не бакен. Це був перший штучний супутник цієї планетки.
2
Зореліт був схожий на першого коня д’Артаньяна — таке ж посміховисько. Жодна пристойна планета не дозволила б цьому шарабану із смердючим реактором сісти на свою поверхню. Хіба що при аварійній ситуації.
Ця ситуація давно накреслилась, проте інспекторові Бел Амору зовсім не хотілося горлати на цілий Всесвіт: “Рятуйте наші душі!” Галактика була зовсім поряд, можливо, навіть за тим пагорбом викривленого простору. Йому вчувався запах Чумацького Шляху. Пахло дощем, квасом, березами… Ось у чім річ: пахло парною і березовим віником. Значить, Стабілізатор затопив для свого командира прощальну лазню.
Що ж, лазня — діло святе; нехай на неї піде останній жар реактора, який догорає.
Бел Амор вкотре спробував вивільнити щоглу, яка застряла, але вітрило не піддавалося, хоч плач. Біс із ним, почекає вітрило.
Відпарений віник був уже готовий до бою. Бел Амор хлюпнув на каміння кухоль розведеного ввасу, каміння погрозливо засичало. Перший захід: для зігрівання. Віником спершу треба розтертись, щоб задубіла шкіра розкрилась і розм’якшилась. Потім відпочити й попити квасу. Є несповна розуму — глушать пиво, а потім скаржаться на серце. Є самовбивці — лізуть у парну з коньяком, цих до віника підпускати не можна. Але найгірші супостати, які вносять у парну мочалку і мило. Митися прийшли? Геть з мого зорельота!
Стабілізатор спробував смикнути щоглу трохи дужче, вітрило затріщало. Стабілізатор злякався і вернувся в зореліт.
Щоб ви знали, думав Бел Амор, дубовий віник кращий від березового. Листя з дуба ширші, черенки міцніші, а запах сильніший. Зрізав десятка півтора — і досить, а берези не настачиш. Звичайно, якщо попався ліснику, то він може любісінько тут-таки під дубом та тим-таки віником… А втім, один махровий букет з червневих листочків він для себе заготував, а відшмагати його за таке браконьєрство міг тільки він сам, тому що Бел Амор і був тим самим лісником. Дуб треба доглядати, думав Бел Амор, а береза росте сама по собі. У Мартовича з Новосибірського Академмістечка в розпорядженні цілий березовий ліс, тож в академіків нема проблем з парною. Там ліснику можна жити, там і рушниці не треба. Довкола суцільна інтелігенція, зайвий раз у ліс не плюне. Мартович добре влаштувався. А ти мотайся весь рік у дрімучому космосі і саджай березу.
— Вас попарити, командоре? — запитав Стабілізатор.
— Дай по попереку… упівсили.
Другий захід: для тіла. Віник методично злітає і опускається: плечі, спина, поперек, ноги, ноги, поперек, спина, плечі. Кісточки прогріто, серце ганяє кров по всіх закутках. Нежить, радикуліт й інші хворості вибиваються з другого разу. Тепер навпаки: плечі, груди, живіт, а місце трохи нижче живота прикриваєш долонею з почуття самозбереження, — Стабілізатор, хоч і не дурень, проте може не розібрати, що й де…
Є любителі вискакувати голими у відкритий космос і тут-таки пірнати назад. Для гарту воно непогано, але в околицях Галактики не зовсім зручно: дами на туристичних маршрутах непритомніють, побачивши в космосі голих чоловіків.
