Дзвони зеленої Галактики

— Пішла нафта! — зраділо крикнув штурман.
Одну з “корів” прилаштували заповнюватись, а “Магдалена” перемістилася до наступної цистерни.
Девіс і цього разу підтвердив своє право називатися “королем підводних апаратів”. В його руках “Магдалена” шість разів виконувала каскад фігур найвищого пілотажу. Спочатку, в крутому крені, за сантиметр від бетону, що загрожував розірвати обшивку, вона входила в зазор між “коровою” та стіною. Вже з першої проби Девіс перемикав маніпулятором бурову трубку. Крутий розворот — і другий маніпулятор відсікав її. Рухом убік апарат ніжно відводив “корову”. Вона ледь помітно починала спливати, та перед тим, як вирушити за нею, пілот “Магдалени” встигав накласти бетонну латку, яка ховала обрубок труби. Апарат доганяв “корову” і буксирував її до якоря. Через кілька годин виснажливої роботи караван роздутих “корів” було зібрано.
Тепер не боїться,
Тепер не боїться
І страусенятко
Вилізти з яйця! —
вперто повторював Девіс, намагаючись відігнати хвилю страху, що невідомо звідки накочувалася на нього.
Довгий поїзд, в якому “Магдалена” правила за локомотив, а м’яка тара — за вагони, нісся над самісіньким дном, віддаляючись з кожною хвилиною від спустошеної бурової.
— Тепер не боїться… — знову заспівав Девіс. Він не встиг закінчити — пролунав цокіт, наче хтось пробіг на підборах до металу.
— Сонар… — зблідлими губами прошепотів штурман.
Він був правий. Ультразвуковий промінь протикорабельного захисту бурової намацав “Магдалену”.
Ривком Девіс перекинув важелі швидкості на самий повний хід. Негайно запрацювали гвинти форсажних двигунів. Швидкість “поїзда” стрімко зросла, та було вже пізно. Господарі бурової купували тільки найновішу бойову техніку.
Мікропроцесор “мислячої донної міни” не вловив закодованого сигналу “свій”, блискавично розрахував маршрут невідомої цілі й запустив механізм спливання. В чорній глибині, де лише зрідка блимали вогники глибоководних рибин і креветок, почалася смертельна гонка витворів рук людських.
“Корови” з нафтою, що неслися за “Магдаленою” звивистим ланцюгом, були сприйняті “машинним розумом” як окремі цілі. Бойовий заряд мін автоматично розподілився на окремі сегменти, і міна вистрілила одразу по всіх “цілях”. Прилади спрацювали чітко — всі сегменти влучили. Гуркіт вибухів колихнув безодню. Глухим відлунням озвалися розриви балонів “Магдалени” — останній звук, почутий її командою. Знівечений корпус підводного апарата повільно падав на дно, а з розірваних оболонок “корів” потяглися нагору густі, тягучі струмені нафти, утворюючи багатокілометрову пляму на поверхні штормового океану.
Екологічний супутник “Чистота-3” линув просторами космосу, оглядаючи всю поверхню планети у п’яти кольорах, разом з ультрафіолетовим та інфрачервоним. На екранах станції спостереження пропливали фантастично різнобарвні карти Землі, що підсвічувалися заспокійливим блиманням зелених вогників.
Минуло всього дві години після загибелі “Магдалени”, коли на екранах з’явилася пляма розливу, й одразу спалахнули червоні вогники, пролунав сигнал тривоги, заоберталися диски “магнітної пам’яті”, підказуючи збентеженому черговому кращий варіант боротьби з “чорною” небезпекою. Вітер, хвиля, течія гнали пляму в бік морського заповідника Острів баланусів.
Пальці чергового звично пробігли клавіатурою, і на екрані потекли пульсуючі рядки:
“Збирання нафти.
Важкими бонами оточити…”
Ще натиснуто кілька клавіш:
“Екологічне судно — нафтозбирачі — танкери типу “затока” або типу “ножиці” (місткість три тисячі тонн)…”
І знову на дисплеї засвітилися рядки: “Можливе застосування об’єктів “305” (вироби, які випускає лабораторія біомеханізмів імені академіка Орлова А.Ф.)…”
Супутник ще не завершив обліт планети, коли в квартирі директора науково-дослідного і проектного інституту “Мортехзахист” професора Миколи Володимировича Векшина пролунав дзвоник відеотелефону.
— Вибачте, що турбую, Миколо Володимировичу, — на екрані з’явилося схвильоване обличчя чергового. — Розлив нафти… Понад тридцять тисяч тонн!
— Як це сталося?!
— Абсолютно незрозуміло! Танкерів поблизу не було, трубопроводів і свердловин немає. Почалося розслідування, у прилеглому районі прикордонники знайшли магнітофонний запис, який зберігся у водонепроникному контейнері, ніби пляшкова пошта. Може, вдасться щось з’ясувати.
Розлив страшний. За даними спостерігачів, у розлив уже потрапили і загинули кілька зграй птахів, стадо морських левів. Головне — небезпека загрожує морському заповіднику Острів баля-нусів. Дрейфуючи за вітром, нафтове поле за годин 25–30 досягне берега, а там…
— Що зроблено?
— В океані шторм, а розлив надто великий, щоб оточувати його бонами. Танкер типу “ножиці” знаходився неподалік і вже вирушив у район аварії, та самому йому не впоратись. Єдина надія на ваші об’єкти “305”. Миколо Володимировичу, члени надзвичайної комісії по ліквідації нафтового забруднення зібралися на борту екологічного судна “Академік Орлов”.
— Негайно прибуду.
У кают-компанії судна “Академік Орлов” були начальник морінспекції капітан Нікітін, капітан судна Єрмошкін, директор морського заповідника Острів балянусів Ісаченко, професор Векшин, доктор біологічних наук Коршунов. Комісія мала ухвалити рішення неабиякої складності. Найбільша відповідальність лягала на авторів об’єктів “305”. Слово взяв професор Векшин.
— Мій співавтор Ігор Борисович Коршунов, як і я, лауреат премії Міжнародного союзу охорони природи. Він — біолог, останній, можна сказати, учень академіка Орлова. В об’єкті “305” нам вдалося втілити ідею Аркадія Фомича Орлова, про яку свого часу навіть друзі академіка говорили як про “дещо передчасну і фантастичну”. На таке Аркадій Фомич завжди відповідав, трошки змінивши вислів Фрітьофа Нансена: “Звинувачення у фантастичності приймаємо”. Проте повернуся від історії питання до його суті. Наш об’єкт “305” — це плавучий мікрозавод, який поглинає розлиту нафту, перероблює її на пластмасу і будує подібний до себе об’єкт. Метал добувається з морської води. Енергія — за рахунок хвиль. В цілому я повністю виклав ідею Орлова і принцип дії нашого з Коршуновим об’єкта.
— Чому використано енергію саме хвиль?
— За статистикою, а ми користувалися даними Ллойда, більшість корабельних аварій відбувається під час штормів. Згадайте історію загибелі танкера “Арідо Надіс”. От ми і вирішили використати хвилі. Вони хитають крила, а ті обертають генератор.
— Швидкість збудування об’єктів?
— Якщо вистачає нафти — півтонни на об’єкт, то він буде готовий за годину. Процес лавиноподібний — була б нафта і штормові хвилі.
— Тобто для ліквідації розливу достатньо 10–12 циклів, а це 12–15 годин. Значить, заповідник буде врятовано!
— На жаль, товариші, ваша радість передчасна.
— Ви не певні в надійності роботи об’єктів?
— Надійність гарантована — триста чотири зразки позаду. Непокоїть інше…
Всі об’єкти “305” проходили випробування в штучних умовах, в інститутському басейні, де хвилі здіймалися спеціальними вібраторами і об’єктам пропонувалася як “органічна їжа” тільки нафта! А що, як у природних умовах об’єкт, поглинувши всі вуглеводневі сполуки нафтової плями, “відчує” смак до органіки і вийде з-під контролю. Звичайно, ми передбачили в об’єктах і пристрій самознищення, але в умовах штормового моря розшукати кожен з них за короткий час буде нелегко і вони можуть завдати шкоди мешканцям моря… Адже 10–12 циклів — це двадцять тисяч одиниць! Якщо навіть один процент об’єктів перетвориться на хижаків — увесь заповідник з’їдять. Щоправда, ми заклали в первісні об’єкти програму охорони живого, та чи збереглася вона?..
— Це єдиний вихід. А вовків боятися — в ліс не ходити! — сказав Нікітін. — Об’єкти підготовлено до відправки, і з ними вилітає Коршунов. Якщо “Академік Орлов” готовий вийти в океан, пропоную лягти курсом на район екологічної катастрофи і встановити з Ігорем Борисовичем Коршуновим надійний радіотелефонний зв’язок.