Легенди про зоряних капітанів

 
Генеральний Конструктор
Ураган був насичений електрикою. В притиснутих до землі хмарах звивалися вогненні нитки. Вихори налітали на пульсуюче фіолетове полум’я, рвали його на шмаття і розкидали по небу. В зеніті горіла розпечена до синяви пляма — “око бурі”. З мороку, що оточував “око бурі”, з гарячковою квапливістю стромлялися в землю широкі леза блискавок. Щільна дощова пелена спалахувала час від часу, наче струмінь розтопленого металу. Вітер з нетерплячим виттям підстьобував іскристі потоки води. Вони зіштовхувалися, спліталися в клубок і миттю закипали, розкидаючи багряну піну.
Пілот довго стояв біля віконного скла, уважно прислухаючись до хрипкого ревіння бурі.
— Спектакль, — сказав він нарешті. — Піротехніка, а не ураган. “Синьому птахові” потрібні серйозні випробовування. Скажіть, лікарю, це все, що змогли зробити ваші метеорологи?
Лікар (він сидів на канапі в глибині кімнати) глянув на пілота. “Мов скеля, — подумав він. — Дивно, що ніхто не догадався сфотографувати його отак: чорний силует і блискавки”.
— Зовсім непоганий ураган, — відповів лікар. — Одинадцять балів. Центр урагану — біля стартового майданчика. Ми намагаємося не зчиняти надто великого шуму: за шістдесят кілометрів на схід починається зона ліспромгоспу.
— Одинадцять балів? — перепитав пілот. — На Юпітері навіть у верхніх шарах атмосфери “Синій птах” зустріне урагани вдесятеро сильніші. Я привіз знімки, зроблені з розвідувальних ракет. Погано, якщо для ваших метеорологів одинадцять балів уже межа.
— Це не межа, — сказав лікар. — Ми чекали вас узавтра. Сьогодні метеорологам замовили звичайний ураган. Вони виконали замовлення та й годі. Якщо їм замовлять катастрофічний ураган, вони зроблять катастрофічний. Навіть надкатастрофічний.
Пілот відійшов од вікна й зупинився посеред кімнати. Він уважно і з ледь помітним здивуванням оглянув високі книжкові стелажі і великий, закиданий книжками стіл. Лікар знав цей погляд. Людей, які рідко бувають на Землі, завжди дивує нераціональна просторість земних приміщень.
— Машину треба випробовувати у якнайсуворіших умовах, — повторив пілот.
Лікар міг ще на кілька хвилин відтягти неминучу розмову — і йому дуже хотілося це зробити. Але він відповів:
— “Синього птаха” можна не випробовувати. Він уже пройшов усі випробовування.
Пілот повернувся до вікна і спустив штору. Щільна метальована тканина ковзнула вниз. Одразу стало тихіше. Засвітилися лампи, сховані за матовою поверхнею скляної стелі.
— Поговоримо? — спитав пілот.
Лікар мовчки кивнув йому на крісло. Вже опускаючись у крісло, пілот помітив блакитну пластмасову трубочку, що лежала на столі між сторінками розкритої книжки.
— Калейдоскоп? — із здивуванням вирвалося в нього. Його світлі очі потемніли і обличчя одразу подобрішало. — Це… ваш?
— Генерального Конструктора, — відповів лікар.
Пілот глянув на нього. Власне, ковзнув поглядом. Але завдяки властивій астронавтам особливості миттю схоплювати головне, пілот побачив у лікаревих очах напружене чекання.
— Скажіть, — обережно запитав пілот, — Генеральний Конструктор… він ніколи не літав?
Лікар знизав плечима:
— Що значить — літати?
Пілот знову глянув на лікаря. Обличчя у того було рухливе, дуже худе, з нездоровою жовтизною.
— Літати — значить підійматися над землею на машині, — чемно пояснив пілот.
— В такому разі, Генеральний Конструктор літав, — сказав лікар. — Він літав у той день, коли вас зустрічали після першого рейсу до Меркурія. Генеральний Конструктор був тоді… хлопчиськом. Він хотів бути схожим на вас. Хотів літати. Того дня він спробував злетіти на своїй першій машині. Він побудував її із шматків фанери і дюралю. Іграшка. Але ця… машина злетіла. На п’ятнадцять метрів. А потім упала. Ось, власне, і все. Ходити він почав через три роки. Спочатку на милицях. Літати йому не дозволили. Навіть на приміських вертольотах.
Ураган поступово видихався. За вікном рівно гудів вітер.
— Так, — сказав пілот. — У вас мусять бути добрі випробовувачі. Конструкторові нелегко, якщо він ніколи не літав на справжніх машинах.
— У нас немає випробовувачів. Генеральний Конструктор завжди сам випробовував свої машини. Він сам провів усі випробовування “Синього птаха”. Сьогодні… Сьогодні він теж літав.
— Він загинув вісім днів тому, — повільно вимовив пілот. — Він загинув, а мертві не літають.
Лікар заперечно похитав головою. Треба було багато що пояснити; це пригнічувало його.
Він узяв калейдоскоп, що лежав на книжці, і присунув книжку до пілота.
— Ось, подивіться. Орел летів до Сонця — і загинув. Загинув у польоті… і не впав, а продовжував летіти.
Книжку було розкрито на інших віршах, але пілот упізнав автора і згадав ці рядки:
Не долетів… В путі спіткала смерть.
Під ним — безодня у німім ревінні.
Та увійшов в планетну круговерть,
І не могло його здолать тяжіння…
Пілот м’яко сказав:
— Це поезія.
— Так. Це поезія, — машинально повторив лікар.
У нього тремтіли руки, і в калейдоскопі жалібно дзвеніли скельця.
* * *
— Авжеж, — спроквола вимовив пілот після тривалої мовчанки. — Авжеж. Але ж ви самі сказали, що Генеральний Конструктор ніколи не підіймався на справжніх машинах. Автопілоти? Ні. Для випробовування нової машини, для польоту крізь ураган потрібна людина. Потрібен розум, сміливість, воля, вигадливість.
— Згоден, — сказав лікар. — Машини можуть робити те, що можуть. Людина вміє робити і неможливе.
— Отже, автопілоти відпадають. Генеральний Конструктор керував кораблем із Землі. Тільки так. Але, якщо це звичайне радіокерування, потрібна дуже точна координація рухів. Треба вміти в одну мить перенести руку з одного важеля керування на другий, потрібне… майже таке ж здоров’я, як і для польотів. Ні, це теж відпадає. Лишається єдина можливість — біоелектронне керування на відстані. Так?
— Ага, — коротко відповів лікар.
— Гаразд, — вів своє пілот. Тепер він говорив упевненіше, жорсткіше. — Отже, біоелектроніка. Людина сидить на Землі, біля пульта керування, з допомогою приладів стежить за польотом машини і в думках пересуває важелі керування. Апаратура підсилює в мозку і в м’язах біоструми, рація передає сигнали на машину. Я бачив такий політ. В ясну, безвітряну днину ця штуковина піднялася метрів на сто і не поспішаючи описала коло над майданчиком. Потім приземлилася. Літаюча канапа…
Лікар нетерпляче перебив:
— “Синій птах” — четверта його машина. І всі вони випробовувалися тільки ним. Це зовсім інакше. Він сидів у кріслі. І ніякого пульта, жодних приладів. Ви розумієте — нічого! Він сидів із заплющеними очима і в думках уявляв увесь політ — від зльоту до посадки. Він уявляв — у всіх подробицях — кожен рух пілота. Біоструми записувались. На плівці дві серії коливань: одна — уявні умови польоту, друга — уявні дії людини. Потім цей запис правив за програму для електронних автоматів на ракетоплані. Машина відтворювала політ, уявно здійснений людиною. Прилади реєстрували поведінку корабля. Вносилися зміни в конструкцію. І знову провадились випробовування — у складніших умовах. Людина уявляла ці умови, в думці переживала політ — і запис біострумів поповнював електронну пам’ять керуючих автоматів… Я знаю, що ви хочете сказати. Знаю! Так, можуть бути непередбачені обставини. Але й машина має різні записи. Людина переживає польоти в найрізноманітніших умовах. Передбачає всі випадки, які можуть трапитися в реальному польоті.
— Неможливо передбачити все, — заперечив пілот. Він намагався говорити спокійно. — Це — як калейдоскоп. Ви можете передбачити незліченні поєднання скелець?
— Я не можу, — твердо сказав лікар, дивлячись на калейдоскоп. — Генеральний Конструктор… він міг. Він знав свої машини. Він починав з простих польотів і поступово переходив до складніших. Після кожного уявного польоту здійснювались контрольні реальні польоти. У нас не було жодної аварії. Випробування “Синього птаха” ведуться вже півроку. Генеральний Конструктор здійснив тридцять шість польотів до Юпітера. Звичайне крісло і звичайна кімната. Уявні польоти — щоразу все далі й далі в глибину атмосфери Юпітера. Ось ви… ви, по суті, ледве доторкнетесь до атмосфери Юпітера. Перевантаження. Поки на ракетоплані людина, більшого не досягнеш. Корабель витримає, людина — ні. Генеральний Конструктор міг спускатися дуже глибоко. В цьому перевага його методу. І ще в тому, що можна зібрати електрограми уявних і реальних польотів, здійснених кращими пілотами, і тоді в розпорядженні автоматів буде узагальнений людський досвід. Не тільки досвід, але й людська сміливість, людська самовідданість. Людський стиль, якого бракує звичайним електронним машинам. Можна віддрукувати комплект електрограм сто, тисячу разів. Для багатьох кораблів. Для багатьох машин тут, на Землі. Так. Ми не встигли…