ЩО БУЛО ПОТІМ

— О! — скрикнула жінка в шкуратянці. — Ми, мабуть, трохи спізнилися? Професор Харловський мало не перекинув нас, вискочивши з дверей. Значить, консиліум уже закінчено? Ну? ну? І як діла, товаришу професор?
Професор Трембовський потер руки і здивовано випростався. Він знову був трохи шокований.
— Пробачте! — чемно й холодно похилив він голову. — Про які діла питаєте ви мене?
Дівчина у шкуратянці весело підморгнула професорові.
— Та годі, професоре! Ми чудово поінформовані!
Юнак у цивільному пальті вирішив за потрібне втрутитися. Він почервонів і соромливо вклонився професорові.
— Товаришка питається про Чіпаріу та Йонеску, професоре. Нам так не терпиться знати результати вашого консиліуму.
— Чорт забирай! Які такі Йімпаріу та Чонеску?
— Чіпаріу та Йонеску, професоре! — поправив юнак у цивільному пальті.
Професор Трембовський глянув на нього, на доктора Івановського, на Сахно, тоді знову на двох, що прийшли. Він нічогісінько не розумів. Він був збитий з пантелику. Він навіть покинув потирати долоні.
— Ви це до мене говорите? Чи, може, ви сплутали мене з ким іншим? Я — професор Трембовський, а це — мій колега, доктор Івановський. Про що ви маєте спитати професора Трембовського та доктора Івановського? Про яких Чіпаріу та Йонеску йде мова?
— Вони скоро будуть жити? — дівчина у шкуратянці була страшенно нетерпелива і навіть не дала професорові договорити до кінця. — Про це ми й питаємо. Розумієте, товаришу професор, Чіпаріу ж комсомолець! Чудовий хлоп’яга! Та якби не він, хіба б повернулася товаришка Сахно з Румунії? Так би й пропала в сигуранці. А вона ж теж комсомолка. Розумієте, товаришу професор? Ви мусите оживити його якнайшвидше. Власне, добре було б, щоб він встиг уже побувати на обласному комсомольському зльоті. Це в п’ятницю. Ви ж розумієте: для нього, що ніколи й не гадав потрапити до нас, в СРСР, це ж ціла подія в житті! Ні, товаришу професор, ви вже, будь ласка, не затримуйте його!
Професор Трембовський витер холодний піт з чола і знесилено сів на гору чемоданів з різноколірними багажними наліпками залізниць різних держав. Він був остаточно приголомшений.
7
Нарешті Сахно скористалася з хвилинної паузи й повернула собі втрачену ініціативу. Вона насамперед гримнула на дівчину в шкуратянці й запропонувала їй помовчати. Потім вона сказала юнакові в цивільному пальті, що вони тільки наробили нерозберихи, бо ще нічого не з’ясовано і розмова з консиліумом щойно почалася. Після того вона повернулася до професора Трембовського і перепросила його за ввесь цей розгардіяш. Аж тоді вона взялася роз’яснювати й саме непорозуміння.
Дівчина в шкуратянці, виявляється, була секретар райкому комсомолу, на прізвище Петрова. Її товариш — теж комсомолець, до того ж студент медик, один із слухачів професора Трембовського в медичному інституті. Прізвище його Коломієць. Їхня несподівана поява була якнайтісніше пов’язана з отим автомобілем, який точно на дев’ять п’ятнадцять обіцяла приготувати Сахно, щоб розвезти лікарів по закінченні консиліуму. Це авто їй дали з райкому. Петрова і Коломієць заскочили разом із ним дізнатися, яке ж буде вирішення консиліуму. Долею двох трупів у сусідній кімнаті, виявляється, вони були надзвичайно заінтересовані.
Яка, власне, може бути доля для трупів? Чотири дошки, два метри землі, букет квітів, оркестр музики, промова. Це все. Більшого не чекав для свого трупа навіть сам професор Трембовський, хоча це був би труп відомого професора, славетного вченого і геніального хірурга. Однак з поведінки нових знайомців професора Трембовського — районного секретаря Петрової та студента Коломійця — аж ніяк не можна було чекати, щоб вони вдерлися сюди для організації урочистого похорону. Заяви, щойно виголошені в сусідній кімнаті над двома трупами громадянкою, яка запросила їх сюди, тим більше одводять геть такі думки. Професор Трембовський устав з чемоданів з закордонними наліпками і рішуче потряс своєю пишною сивою шевелюрою.
— Я, звісно, дуже радий з вами познайомитися, молоді люди, — сказав він трохи роздратовано. — Але вибачте мені: або ви навмисне затягли мене сюди, щоб відірвати від діла, і нахабно морочите голову, або я взагалі ні чорта не розумію.
— Даруйте, дорогий професоре! Це вийшло так раптово. Ми зараз усе з’ясуємо! — Сахно все ще хвилювалася. Але прихід товаришів підбадьорив її, і вона почувала себе вже значно певніше. — Справді, тут важко зразу зрозуміти. Справа надто незвичайна. Я навіть думаю, ви вже вирішили собі, що я божевільна…
— Ближче до діла, — нетерпляче перебив її професор Трембовський. Він поспішав. На нього чекала операція. — Ближче до діла. Ви запросили мене на консиліум до хворих, як казали ви. Ми зібралися і застали хворих неживими, їхній стан для нас одразу абсолютно ясний. Ми й констатували його. Але раптом ви заявляєте, що такий стан триває вже два тижні. Потім ви заявляєте, що цей стан не є смерть. Потім ви просите нас допомогти. Потім ви інформуєте, що є у вас якісь матеріали, як цих мертвих можна повернути до життя. Чорт забирай. Але медицині такі матеріали невідомі! Потім вдираються сюди оці молоді люди і запитують мене — чи їхній мертвий товариш встигне в п’ятницю прийти на обласний комсомольський зліт? Чорт забирай, але прошу або покинути всі ці недоречні жарти, або пояснити мені і докторові Івановському, — що це все означає?!
Професор Трембовський тер долоні, патлав свою шевелюру, діставав з кишені носову хусточку і знову її ховав. Він остаточно рознервувався. Обличчя Сахно, Петрової та Коломійця свідчили, що вони не знають, куди їм дітися, так незручно їм було, що вони завдали професорові прикрості. Нарешті Коломієць наважився торкнути професора за рукав.
— Дорогий професоре, ми вас благаємо, даруйте. Але ж, зрозумійте, професоре, це дійсно не смерть. Ці люди живі.
— Тобто, — встряла Сахно, — їх можна оживити!
— Ви з глузду з’їхали! — скрикнув професор Трембовський.
— Ми пояснимо зараз, професоре!
— Я не потребую ваших пояснень!
— Вони живі…
— Вони мертві!
— Даруйте, професоре!
— Я не бажаю з вами сперечатися нарешті, чорт забирай! Мене покликано сюди на консиліум до хворих. Їх нема. Є померлі…
— Нехай померлі, але ж їх можна оживити…
— Я прошу припинити всі ці недоречні жарти. Дайте мені пройти.
Професор Трембовський розгнівано рушив до дверей. Сахно, Петрова і Коломієць кинулися до нього. Вони благально склали руки на грудях. Невже ж таки піде? Але їх випередив доктор Івановський. Він раптом спинив професора.
— Одну хвилинку, професоре! — сказав він. Він був такий же спокійний і витриманий, як і раніше. Професор Трембовський спинився, гнівно вичікуючи. — Одну хвилинку! Поведінка цих молодих людей не дає, мабуть, підстав думати, що все це якісь безглузді жарти. Я схильний думати, що тут якесь прикре, а може, й трагічне непорозуміння. Дозвольте мені повернутися з молодими людьми до їхніх неживих товаришів і з’ясувати непорозуміння. Я сподіваюся, це довто не затримає. Тільки я попрошу товаришів, — він обернувся до Сахно, — негайно роздобути авто: професора Трембовського чекає операція. — Він вийняв годинника і глянув на циферблат. — Якщо я дозволяю собі затримати на кілька хвилин початок моєї лекції в інституті, то, ви розумієте, з операцією цього не може бути.
Доктор Івановський ще не скінчив говорити, як Петрова вже зірвалася з місця.
— Де в тебе телефон?
Діставши в Сахно вказівки, вона вибігла в коридор, і через хвилину вже було чути, як за стіною вона гукала в трубку:
— Гараж! Гараж!
Тим часом доктор Івановський, Сахно й Коломієць рушили до другої кімнати. Професор Трембовський знизав плечима і спокійніше потер руки. Вибух гарячого обурення вже минув.
8
Обидва тіла лежали так само, як їх було залишено десять хвилин перед тим. Тільки впоперек обличчя у молодшого з них ліг довгий і вузький сонячний промінь: надворі мряка спала, хмари розірвалися і визирнуло сонце.