Казка про Правду та Кривду

- А що, чи всі зібралися, сестриці? - спитала Вечірня Зоря…
- Усі! усії - одказали зірочки.
- Ану, за іграшки! - сказала - й почала:
- Лягло Сонце спати, Час нам погуляти. Годі, не баріться Та мерщій зберіться, Подруги, на радуі - Нехай Сонце спить-дрімає. А ми погуляєм! - скрикнули в один голос зорі, аж небо загуло.
- Ось Місяць помалу
До нашого стану
Пливе-випливав…
Кожній по віночку
Та за голівочку
Несе наш кохавий! - почала знову Вечірня Зоря.
- Місяцю ясний, Місяцю красний, Місяцю Маю! Тебе виглядаю. Де ти волочився, Що так забарився? Випливай скоріше, Поспівай хутчіше До нашої ради, А ми тебе, брате, Любо привітаєм, Пісні заспіваєм, заспівали зорі. Вечірня Зоря вдарила в долошки й окрутнулася. її сестриці, побравшись у боки, пішли кругом неї. Немов вітер зимою серед степу закрутив веремія, так заходили зірочки кругом Вечірньої, вимахуючи руками та притупуючи ногами… Були такі, що пустилися й навприсядки, небо аж гуло та бухкотіло: такого вони віддирали гопака.