Цiлющий камiнь
Оле тривожно бiгала вздовж берега, не знаючи, чим допомогти друговi.
Сонце нещадно палило голову, але хлопець не помiчав цього, вiн роздумував, як вибратися з пастки.
Та ось Керову увагу привернув стовбур дерева, що неподалiк застряв мiж камiнням. Хлопець розрахував точно: дострибнути до стовбура, перебiгти по ньому, а там по чистiй водi вiн допливе до берега.
Невдовзi Кер уже сидiв на березi. Була спека, а його лихоманило, зуб iз зубом не зведе. Оле Накинула хлопцевi на плечi козячу шкуру, яка правила їй за одяг, а сама подалася в заростi.
Дiвчини довго не було, i Кер занепокоєно оглядався довкола. Аж ось зашелестiли кущi, й Оле сiла бiля нього.
- Їж! - подала вона друговi шматок риби. Кер здогадався, що Оле бiгала вниз за течiєю шукати щуку.
Вiн зiв шматок щуки, пiдвiвся, вiддав Оле шкуру i сказав, що треба вирушати в дорогу.
Хоч як обережно вони йшли, уникнути зустрiчi зi звiром не вдалося.
Оле перша помiтила двох вовкiв, вовчицю i вовченя, якi спостерiгали за ними з кущiв. Пошепки повiдомила про це Кера.
- Може, першi на них нападемо, - запропонувала. - Звiрi злякаються й повтiкають!
- Нi, удаватимемо, що не помiтили їх, - сказав Кер. - А як стануть нападати - будемо бити списами. Я вовчицю, ти - вовченя...
Не встиг закiнчити, як вовчиця стрибнула до них. Кер швидко наставив списа, i вона, настромившись на нього грудьми, збила хлопця з нiг. Оле метнула списа у вовченя. Воно завищало й кинулося в кущi. Смертельно поранена вовчиця встигла роздерти Керовi литку, та вiн добив її крем'яним ножем. Потiм цим же ножем Оле почала знiмати з вовчицi шкуру.
- Буде й тобi, Кер, одяг! - усмiхнулася, задоволена перемогою.
Хлопець спустився до води, обмив рану, тодi пiдiйшов до дiвчини й почав їй допомагати. Вони зав'язали в шкуру великий шмат м'яса й рушили далi. Рана в Кера кровоточила, нога болiла, та й надворi посутенiло. Треба було влаштовуватися на нiч.
Вони вибрали розлоге дерево, зручно вмостилися у верховiттi. Деннi пригоди так натомили їх, що вони швидко й мiцно поснули, не чуючи навiть, якi трагедiї дикого свiту розiгрувалися пiд деревом. Не розбудили мандрiвникiв i завивання нiчних хижакiв. Тiльки вранцi, коли до лиця Оле доторкнулися лагiднi сонячнi променi, дiвчина розплющила очi й розбудила Кера.
Оглянули рану. Вона пiдсохла, однак Кер знав, що її добре було б перев'язати м'якою заячою шкуркою, а ще б краще прикласти мазь, яку виготовляв Рум. Хлопець лише зiтхнув, i вони злiзли з дерева.
Снiдали знову молюсками, цього разу водяними, їх на березi рiчки тьма-тьмуща, бiльших i значно смачнiших вiд тих, що на червонiй лозi.
Дорогу мандрiвникам кiлька разiв перебiгали усiлякi невеликi звiрки, але Кер не хотiв їх убивати, у них був добрячий шмат вовчого м'яса.
У молодому гаю натрапили на гриби. Бiля них походжав олень, та як тiльки помiтив людей, одразу втiк. Оле i Кер трохи поласували шапинками. Спрагу вгамували ягодами й пiшли собi мiж деревами далi.
Стояла друга половина лiта. Бiльшiсть птахiв уже вивели пташенят, i тi весело щебетали у верховiттi дерев. Аж ось у небi з'явився велетенський орел. Вiн сторожко вибирав собi здобич. Неподалiк вiд мандрiвникiв на молодому деревцi звили гнiздо строкатi сизоворонки. Вже вдруге самиця висиджувала яйця. Орел пiднявся вгору так високо, що видно було тiльки цяточку. Оле уважно спостерiгала за птахом, i коли орел каменем падав на дерево, де завмерли з переляку сизоворонки, метнула в нього спис. На якусь мить хижак застиг у повiтрi, а потiм, ламаючи гiлля, упав на землю.
Кер захоплено глянув на супутницю.
Спис пронизав орла навилiт. Удар, гiдний справжнього мисливця! Хлопець вирвав iз хвоста гарну пiр'їну i застромив її дiвчинi у волосся. Вона усмiхнулася:
- Вiзьми й собi!
- Нi, це твоя здобич!
Вони залишили мертвого птаха, зiгнали сизоворонок i повипивали теплi яйця. Потiм спустилися до рiки, щоб угамувати спрагу холодною водою. Та захотiлося справжньої їжi, i Кер розiслав шкуру з вовчатиною.
- Якби ж вогонь! - мовила Оле. - Тодi й найтвердiше м'ясо легко їсти.
Кер знову зiтхнув, згадавши, що всього кiлька днiв тому в них були i вогонь, i оселя, i рiднi. Хлопець з нiжнiстю поглянув на Оле. Що було б з ним, якби не вона? Вигнання з селища завжди означало смерть. Поодинцi гинули в лiсi навiть найдосвiдченiшi мисливцi.
Притулившись одне до одного спинами, вони задрiмали.
Розбудило Кера передчуття небезпеки: вiн першим побачив, як до них пiдкрадаються троє чоловiкiв: кремезних, темноволосих, з широкими лобами, посмугованими глибокими зморшками. Кер смикнув сонну Оле за руку, дiвчина пiдхопилася, i вони чимдуж помчали до лiсу. Чоловiки довго переслiдували їх, але наздогнати не змогли. А коли втiкачi добиралися вже до хащi, де їх нiхто не знайшов би, один iз переслiдувачiв метнув навздогiн списа. Кидок був навдивовижу сильний. Спис застряв бiля самих Керових нiг. Хлопець вирiшив забрати його собi, та ледве витяг iз землi. Переслiдувачi, зрозумiвши, напевно, що їм не наздогнати прудких утiкачiв, повернувся до того мiсця, де вiдпочивали Кер i Оле, й почали роздивлятися залишенi речi. Кер i собi оглянув трофей: спис був важкий, його наконечник зроблено з якогось твердого каменю й майстерно прикрiплено до букового деревка жилами.
- Знову ти лишився без одягу, - сумно сказала Оле, побачивши, як один iз переслiдувачiв напинає на себе вовчу шкуру.
- Iз таким списом, - промовив Кер, - я швидко собi здобуду iншу шкуру.
Вже пiд вечiр повернулися вони до рiчки й, не змовляючись, кинулися у теплу воду. Досхочу накупавшись, сплели з лози вершу й стали рибалити. Уловом похвалитися не могли, та кiлька прудких окунцiв i два молодих твердошкiрих осетри все ж таки потрапили їм на вечерю.
Перед сном Оле надумалася ще раз скупатися. Пiшла понад берегом, вибираючи глибоке мiсце, де можна було б досхочу попiрнати, й помiтила бобрiв. Цi звiрi водилися й неподалiк вiд їхнього селища. Пiдлiтки влаштовували на них засiдки, убивали їх палицями. М'ясо в бобрiв смачне, а невеликi м'якi шкури використовували як пiдстилки для немовлят. Тутешнi бобри, напевно, ще не знали людей i на Оле не зважали. Вони вовтузилися бiля заростiв осики, заготовляючи собi їжу. Дiвчина трохи постояла, спостерiгаючи, як звiрята "пиляють" звалену осику на частини, потiм поманила пальцем Кера. Разом вони убили двох великих бобрiв.