Діаманти Ківі-Ківі

Коли сині ранкові сутінки змінили нічну темряву, до Брюггенсена прийшов стривожений Самуель Беніссон.
— Барклей у вас? — спитав він. — Вчора звечора він вийшов з намету, а згодом, може через годину, пролунали постріли. І от досі його нема.
Ельза Вандермолен саме допомагала Брюггенсену вмитися після сну. Здавалося, він усе ще був під дією снотворного і ніяк не міг отямитися.
— Чи не його, бува, я бачив у сні, отого чорта Ківі-Ківі, містера Барклея? — ледве повертаючи язик, вимовив фламандець. — Може, — він захотів украсти з жолоба діаманти? Там в породі, що осіла, лишилося чотири добрих камінці. Я не міг їх забрати, бо туди підпливли голодні крокодили.
Потім, трохи відпочивши, Брюггенсен сказав:
— У мене вже майже все готово до передачі. Якщо все піде добре, можна завтра підписати контракт!
— Знайшли основне родовище?
— Очевидно! Воно багатше, ніж найбагатші копальні Кімберлі в свої найкращі часи. Коли б тільки мені не досаждала хвороба!
В цей час у намет ввійшов Баантумічо. Він весь аж сяяв від радощів.
— Застрілив двох жирних бегемотів. Тепер м'яса вистачить на всіх чорних. Треба піти забрати!
— Гаразд, я скажу своїм робітникам, — озвався Беніссон, важко підводячись з стільця. — І що тільки коїться — знайшли алмази, а Мак-Барклей зник… Тут усього можна чекати, — пробурмотів він і перевальцем поплентався до свого табору.
Ельза Вандермолен бачила, як Баантумічо, вийнявши з магазина патрони і старанно загорнувши їх у промаслену ганчірку, поставив рушницю в куток.
— Ей, чорний друже, — зненацька окликнула вона його, — ти клав у магазин сім патронів, а вийняв тільки чотири? Де ще три?
— Бегемота застрілив, два штука, — з зусиллям, каліченою мовою сказав негр, ніби забув усі слова.
— А третій патрон?
— Вистрілив у повітря, щоб попередити чорта Ківі-Ківі, який рився в ковшах драги. Куля пролетіла на долоню вище від голови і рогів диявола.
— А що було потім?
— Чорт високо підплигнув, випустив торбинку з награбованими камінцями, похитнувся і впав у воду, де плавали крокодили… Від нього не лишилося й сліду!
— Господи, будь милосердний до його грішної душі, — тихо промовила хоробра Ельза Вандермолен, а вголос сказала: — Нікому не кажи про третій постріл, Баантумічо, навіть панові Брюггенсену!
Саме в цю мить Брюггенсен, спотикаючись, увійшов знадвору.
— Коли б не цей клятий контракт, — позіхаючи, сказав він, — спав би цілий день. А, Баантумічо! Дай мені високі чоботи і метрову палицю, а сам візьми рулетку. Ти теж утомився?
— Я дуже-дуже втомився. Задуха, сморід і москіти. Тут не місце для чесної людини. Ось що я знайшов біля драги!
Він подав своєму хазяїнові замшеву торбинку. Той здивовано прочитав мітку: «Грегор Мак-Барклей». Тіль розв'язав шнурок і висипав на стіл жменю блискучих камінців. Від подиву фламандець свиснув. Потім швидко заходився сортувати діаманти.
— Криваве каміння, — буркнув він. — Так, бувають і червоні алмази, хоч горять вони блакитним і жовтим сяйвом. Ельзо, поклади їх до інших. А що сталося з чортом Ківі-Ківі? — повернувся він до Баантумічо.
— Чорта зжерли крокодили, пане, — коротко сказав негр. — Ні, моя не стріляв… Він сам упав у болото, а крокодили схопили чорта!
— Земля йому пером. — Може, крокодили і не отруяться! — глузливо промовив Брюггенсен. — Правда неправду завжди б'є. Барклей — убивця. Саме він і був тим «великим паном», про якого казав Йоргас. Беніссон лише заздрісний, отруйний павук.
Цілий день Тіль Брюггенсен пробув біля родовища, хоча того дня сонце пекло нестерпно, а москіти роїлися хмарами. Він спостерігав, як поступово під лопатами землекопів утворився великий овал. Фламандець працював біля промивної машини, виловлюючи камінці, і коштовні, і такі, що не мали ніякої ціни. Коли Ельза Вандермолен, принесла йому води освіжитися, він з радісною усмішкою сказав їй:
— Тепер нам лишається тільки стригти золоте руно! Геолог Беніссона остовпіє, коли побачить, що тут є. Завтра ввечері підпишемо контракт і… додому. Твою кумедну хатинку ми великодушно залишимо нащадкам!
— Ти так думаєш, Тіль? А знаєш, що четверо дітей з'їдять усе раніше, ніж зможуть заробляти самі на себе! Шукачі алмазів уже зовсім близько. Баантумічо чув їхні барабани і сказав мені про це по секрету. Якби ти забезпечив мене провіантом, то мій трактир показав би себе раніше, ніж ти добрався б до Порт-Франкі.
Надвечір Самуель Беніссон обійшов відкритий вихід алмазного родовища, виміряв розміри овала: довжина — вісімдесят, ширина — п'ятдесят метрів. Потім знову поставив перед Брюггенсеном неможливу вимогу: гарантувати, що глибина голубої вулканічної породи не менша, ніж на Кімберлійських копальнях. Кінець кінцем, він лишився задоволений. Весь наступний день агент компанії ходив слідком за своїми топографами і геологами, контролюючи їх роботу. Разів сто обійшов територію родовища, причепливо перевіряючи, щоб вона була відміряна дуже точно. Там, де било джерело і вода струменем лилась через жолоб для промивки, Беніссон відміряв ще один гектар.
— Це вже для мене, для моїх власних потреб! — пояснив він. — Тіль, ось карта і марки. Чи не потурбувалися б ви в Леокіні про оформлення моєї заявки?
— Якщо ми підпишемо контракт сьогодні ввечері, то — охоче.
Нарешті, Беніссон підписав контракт. Акт про передачу алмазних родовищ Ківі-Ківі підписали також по три свідки з кожної сторони. Половина носильників Брюггенсена найнялася до Беніссона. Жан Янзен і Ельза Вандермолен не прийняли його пропозицій. Ельза пояснила свою відмову тим, що хоче попрацювати тут на саму себе.
На світанку, тільки-но сонце погасило зорі на небі, невеличкий загін зібрався в дорогу. Массіньї і Тіль Брюггенсен востаннє потисли руки тим, хто лишався в Ківі-Ківі, і колона на чолі з Баантумічо рушила вперед по піщаній косі. Густа стіна москітів закрила їх. Ішли швидко: просіки ще не встигли зарости та й потяг до обжитих місць додавав сил. Вони пройшли вже шлях, на який витратили тоді майже три дні, коли Баантумічо зупинив загін і, піднявшись на пагорок, показав рукою вперед.
— Он вони, пане! — сказав він.
Брюггенсен глянув у бінокль і побачив людський потік чорних носильників і білих панів. Гучно вибивали дроб барабани, в косих променях вечірнього сонця виблискували наконечники списів і дула рушниць, а над усім цим майорів жовто-червоно-чорний прапор з блакитною зіркою — прапор Бельгійського Конго.
— Звернути ліворуч! — наказав Тіль. — Іти вздовж піщаної обмілини! Вперед! Я бачив його на власні очі, він іде сюди, в Ківі-Ківі… Хто? Та сам чорт, лікарю. Я не чекав його так скоро.
  
ДИЯВОЛ ОСЕЛИВСЯ В КІВІ-КІВІ
 
омісар округу і військовий комендант Порт-Франкі спочатку не видавали пропусків у західний район Ківі-Ківі. Та в місто прибувало все більше людей. А коли з півдня вузькоколійкою приїхали робітники з великих мідних копалень Кассаї, не допомогли ніякі заборони.
Навздогін тим, хто рушив у джунглі без всякого дозволу, комендант послав взвод чорних конголезьких стрільців і білих поліцейських драгунів. Комісар ще раз попереджав, щоб ніхто не розраховував добути продовольство серед джунглів чи боліт.
Були тут і добре споряджені експедиції, але були й такі шукачі, що йшли шукати щастя в Ківі-Ківі з рюкзаком за плечима і з мотикою та лопатою. «Швидше за Тілем! Поки не заросла стежка!» — це було їх девізом. Уже всі твердо знали, що фламандець знайшов алмази в болотах на кордоні з Анголою. Там, мабуть, вистачить скарбів на всіх.
Як вони дізналися про це? Барабани сповіщали, де проходили сафарі Тіля. До того ж кілька носильників Брюггенсена, що захворіли і повернулися з дороги, вибовкали, яким шляхом пішла експедиція фламандця. У тропіках всяку чутку легковажно вважають за чистісіньку правду, і ось уже людська лавина сунула в Ківі-Ківі.