Діаманти Ківі-Ківі
На ранок у бушменів тріщали голови від поганої сивухи, яку вони пили в холодку біля річки, поки їх не зморив сон. У пляшці ще трохи лишилось, але Маукі вилив усе до краплини в сухий пісок. Пожувавши зів'ялу стеблину цукрової тростини, він трохи прийшов до тями. Незабаром до нього знову повернулася здатність мислити. Хлопець склав план на день.
— Я продам сьогодні білій людині в банку дві кишені золота. Купимо гарні барвисті сорочки і багато їжі, але горілки більше не купуватимемо. Це погано для бушменів. Чекайте на мене тут. Бережіть мої шилінги. Торбинки із золотом зарийте під акацією. Якщо я повернусь сам — добре! А коли зі мною будуть білі, тримайтесь так, ніби ви зовсім дурні і не знаєте мене!
Маукі насипав у кишені комбінезона крупних самородків і, не кваплячись, рушив у місто. По дорозі до банку він побачив довгу крамницю, де продавався одяг. Там він запримітив барвисті сорочки і навіть бурські капелюхи різних кольорів і відтінків.
— А, давній знайомий! — привітав його з-за віконця скупник. — Що ж ти приніс? Покажи-но! — Побачивши великі золоті злитки і друзи, службовець банку аж свиснув. Потім відсіяв пісок, бризнув на метал кислотою і взяв терези.
В цю мить до нього підійшов ще один білий, підкинув на долоні крупину золота і спитав спогорда:
— Де знайшов?
— Гори Нгам-Нгам! — з зусиллям вимовив Маукі, злякавшись. — Далеко-далеко звідси. Шість повних місяців я йшов до Гротфонтейна, аубаасе!
— Як тебе звати?
— Маукі. Маукі з «Епукіро-ост» бааса Крішансена.
— Ну, таке скажеш! Гладкий Піт — твій хазяїн? Ти доглядав у нього овець?
— Так-так, добре доглядав. Тепер сам куплю каракулі. Маукі вміє доглядати. На те шукав золото.
Тим часом скупник зважив злитки і закінчив підрахунки.
— Маукі, ти будеш багачем! Цього разу дванадцять унцій, якість — двадцять каратів. П'ятдесят фунтів. Повна торба шилінгів. Згода?
Маукі схопив мішечок з червоними печатками. Руки в нього тремтіли. Однак його ще не відпускали.
— Хвилинку! — сказав незнайомий білий. — Ти можеш заробити два таких мішечки, якщо проведеш нас туди, де ти знайшов золото. Туди не треба йти пішки, в мене є машина. За десять днів будемо в горах Нгам-Нгам.
— Там нема більше золота, — похитав головою Маукі. — Пісок та каміння. Так-так. Я б ще шукав. Нема, ні…
— Ну, ми поговоримо про не згодом! Дивись, не пропий золото, Маукі! А якщо в тебе є ще…
— Ще багато-багато! — пробелькотів Маукі, зрадівши, що його відпускають.
Він не помітив двох жебраків овамбо, які від самого банку пішли за ним назирці. Великі гроші зробили його глухим і сліпим.
А в банку Товнтон рішуче заявив:
— Ну, тепер він не вирветься з моїх рук! До речі, я навіть не підозрював, що скупник Південно-Африканського банку так безсоромно гріє тут руки. Бушмена обдурили більш як на п'ятсот шилінгів.
— А з чого я платив би оренду за це місце в банку? — засміявся скупник. — Це ж мій єдиний прибуток. Поки що вдавалося. Тьфу, тьфу, тьфу — щоб не наврочити! Якщо у вас щось вийде з Маукі, то я охоче взяв би участь в експедиції. Можу внести двісті фунтів.
Маукі насилу доплентався до річки. Хитрий сірієць, крім барвистих сорочок, накинув йому ще три сніжно-білі бурські капелюхи. А помітивши, скільки в цього дикуна грошей, не випустив з крамниці, поки той не купив троє штанів з грубої тканини, три полотняні куртки з застібками-«блискавками» та три таких же плащі.
З пакунком на плечах Маукі зайшов у харчевню. Взяв засмажену вівцю, кілька калебас пива, повний старий паперовий мішок перепічок, а на додачу — дві пачки сигарет і коробку сірників. За все це готтентотка сама відлічила собі шилінги з його торбини.
Чачі і його батько, побачивши Маукі з пакунками, пішли в танець. Покидавши пакунки під акацією, хлопець втомлено сів у затінку і на подив друзів запалив сигарету.
— Все це для нас, брати, — пахкаючи сигаретою і кашляючи, сказав він. — У мене є великий план. Ми гарно одягнемося, наїмося і поїдемо вогняною дорогою до Віндгука, а потім машиною до Рітфонтейна. Там ще продамо золота, купимо гарних каракулів і рушимо до доброго бааса рехобота. Він тис мені руку!
Чачі й батько, одягнуті в розкішне вбрання і ситі, були згодні на все. Вони охоче дозволили двом жебракам-овамбо, які прийшли вслід за Маукі, доїсти все, що лишилося від обіду, а ті розповіли їм, як їхати залізницею. Жебраки виканючили в бушменів ще кілька шилінгів і надвечір подалися до сяючого вогнями Гротфонтейна.
Щастя п'янить, і почуття небезпеки поступово зникає.
Бушмени не квапилися віддати себе на поталу вогняній дорозі. Вона їм здавалася чимось диявольським, хоч була всього-на-всього жалюгідною вузькоколійкою. Друзі день у день бенкетували під акацією на березі Гротфонтейнської річки.
Тим часом у Рітфонтейні, Мафекінзі і Гротфонтейні невтомно працював телеграф. На кінець тижня Товнтон став власником контракту, укладеного між баасом Пітом Крішансеном з ферми «Епукіро-ост» і хлопчиком бушменом, на ім'я Маукі, який у 1946 році втік від хазяїна, не відробивши боргу майже триста фунтів по курсу Південно-Африканського Союзу.
Маукі, ніяк не наважувався вирушити в дорогу, хоч овамбо, з'являючись щодня з точністю сонця, розхвалювали подорож залізницею по великому Дамараленду і горах Еронго. Прощаючись, коли наставали сутінки, жебраки настирливо допитувалися про час від'їзду бушменів. Вони були надміру люб'язні і запобігливі.
Нарешті, Маукі прийняв рішення.
— У нас досить шилінгів, — сказав він. — Спершу поїду я сам і почую, що скаже баас рехобот. За два повних місяці я повернуся на берег річки, під це дерево. А ви сьогодні ж уночі йдіть туди, де вас ніхто не знає. Шилінгів у вас вистачить, тому золото не продавайте.
Бушмени кивнули головами на знак згоди і одразу ж почали збиратися в дорогу. Маукі підв'язав під плащ шкіряну торбинку з золотом і на світанку попрямував у Гротфонтейн. Овамбо, що рушили за юнаком, запевняли, що він дуже схожий на білого бааса. Враження псують тільки босі ноги. Жебраки добились-таки, що Маукі пригостив їх перед великою мандрівкою щедрим сніданком. Згодом один з них десь хутко зник, а другий провів Маукі до станції.
Тільки-но Маукі підійшов до каси, щоб купити квиток, як до нього наблизився високий поліцай у сірому кітелі і поклав на плече руку.
— Маукі з «Епукіро-ост»? — спитав він. — Іменем закону Південно-Африканського Союзу ти арештований. За порушення контракту і втечу з місця роботи. Ах ти, клятий бушмене! Тікати? Я тобі ребра переламаю, тільки спробуй! — І поліцай щосили оперіщив Маукі по потилиці важким шамбоком.
У хлопця потемніло в очах, і він упав на коліна, а. коли отямився, то побачив стальні наручники, що скували його праву руку з лівою ногою. Він міг іти, тільки пригнувшись майже до землі. Так і повели його на станцію.
Там на нього чекав білий пан з банку, який тоді про все розпитував його. В руках у пана була довга синя книжка, яку Маукі дуже добре знав.
— Немає сумніву, — звернувся він до поліцая, — що оцей бушмен і є той робітник, про якого сказано в контракті. Але для певності слід звірити відбитки великих пальців з відбитками в розрахунковій книзі.
Звіривши відбитки, поліцай і службовець, пересвідчились, що вони цілком однакові. Так бушмен Маукі з ферми «Епукіро-ост», який втік, не відробивши боргу, перейшов за законом Південно-Африканського Союзу і відповідних постанов протекторату до нового власника контракту — Едварда Товнтона.
Новий хазяїн звелів зняти стальний наручник з ноги Маукі, взяв у руки ланцюг і повів робітника додому. На східцях веранди хазяйського бунгало Маукі побачив знайомих овамбо. Ті зустріли закутого хлопця голосним реготом. Вони кинулися до нього і забрали всі його нові речі. Це була їм плата за зраду.
Товнтон вивернув кишені Маукі і, показуючи чималу купу шилінгів, з сміхом вигукнув:
— Буде чим сплатити твій борг, Маукі. А ось і шкіряна торбинка… — він заглянув у неї і свиснув, побачивши золото. — За законом, хазяїнові належить усе, що придбає його наймит. Зрозуміло?