Серед дикунів Нової Гвінеї

Я зацікавився роботою одного з своїх гостей. Він виготовляв тонкі, вузькі смужки із стовбура якоїсь гнучкої, виткої рослини. Спочатку він вишкрябував один бік її, віддирав від неї тонку смужку й розрізав її потім уламками черепашки, які він міняв або обламував, щоб мати гострий край, який правив йому за ножа. Ці смужки призначалися для плетіння браслетів «сагю», які тубільці носять на руках над біцепсами та на ногах коло колін. Тубілець так спритно й швидко працював своїм примітивним інструментом, що, здавалося, ніякий інший інструмент не міг би для цього краще придатись.
Єдині ласощі тут для мене — це кокосова вода. Крім неї та чаю я нічого не п'ю. Звичайно випиваю два кокосові горіхи за день.
15 жовтня 
З учорашньої моєї розмови з Туєм виявилося, що гори навколо затоки Астролябії дуже заселені. Він називав силу назв селищ, додаючи до кожної назви слово «мана», цебто гора.
Бой лежить уже три дні, і колір обличчя його помітно посвітлішав, зблід.
16 жовтня 
Учора ввечері — страшна громовиця. Дощ ішов зливою і пробив мені покрівлю. На моєму столі був справжній потоп; довелося прибирати папери й книги, і ніч я перебув у великій вогкості. Сьогодні протягом дня в моїй хатині побувало понад сорок душ з різних селищ, і це мені досить-таки набридло; якби я вмів говорити — було б зовсім інше, та вивчення мови посувається все ще туго.
17 жовтня 
У Боя, який допіру вичуняв після пропасниці, з'явилась нова хвороба — великий опух лімфатичних залоз у пахвині, через що він ходить ще повільніше, ніж раніш. Улсонові теж недобре. Ледве-ледве ворушить язиком, немовби вмирає, валяється весь день, уночі зітхає і охкає; а ввечері, коли заходить сонце, виповзає і прохолоджується простоволосий, певна річ, крадькома від мене, бо я йому заборонив виходити будь-куди без капелюха, особливо ж при свіжому береговому вітрі.
Останнього тижня мені часто доводилося куховарити на нас трьох. Я не можу нікуди піти з дому на кілька днів, бо треба наглядати за хворими. Тубільці їх зовсім не слухаються, тоді як я змушую моїх сусідів поглядом спинятись і скорятися мені. Цікаво, що вони не люблять, коли я на них дивлюсь, а якщо нахмурюсь і гляну пильно, — тікають.
18 жовтня 
Почали розводити город. Зробили грядки. Робота була нелегка, бо шар землі дуже тонкий і, покопавши трохи, натикаєшся на корал. До того ж коріння так поплутане, що доводиться працювати сокирою стільки ж, як і лопатою. Посіяли боби, насіння кабачків з Таїті та кукурудзу; не знаю, що ще зійде, бо насіння, здається, недобре (лежало надто довго). Був кілька годин у лісі, милуючись величезною різноманітністю рослинних форм, і на кожному кроці шкодував, що так мало знаюся на ботаніці.
20 жовтня 
Сьогодні візит тринадцяти чоловік з Ямбомби (острівця поблизу Білі-Білі), які, мабуть, багато чули про мене від жителів Білі-Білі. З моїх подарунків вони найбільше оцінили цвяхи.
Я довго спостерігав, як Туїв син, хлопчик років п'ятнадцяти, стріляв з лука в рибу, але дуже невдало: не влучив жодної. Стріли зникали на секунду у воді, а потім виринали на поверхню, стоячи у воді перпендикулярно. Потім їх знову зібрав мисливець. Стріли ці відрізняються від звичайних тим, що мають замість одного вістря кілька — чотири, п'ять, іноді й більше. Вістря зроблено з твердого дерева й настромлено на довгу тонку тростину.
Я вирішив збільшити моє приміщення — замінити високий ґанок на веранду, тобто переставити трап і передню частину веранди затулити до половини стіною. Надумав — зробив. Рушив з Боєм у ліс. У кожного з нас було по сокирі. Ми нарубали всякого матеріалу на будівлю, і до обіду, тобто о четвертій годині, веранда була готова. Вона має чотири фути завширшки й сім футів завдовжки. З високого ящика, поставленого на другий, я зробив собі щось подібне до стола. Це буде моє звичайне місце, де я працюватиму вдень, бо тут світло й можна буде говорити з тубільцями, не рухаючись з місця. Крім того, звідси чарівний краєвид на море.
22 жовтня 
Розповім сьогодні, як я досі жив більшість днів.
Уставав я раніше від моїх слуг, ще вдосвіта, десь близько п'ятої години; виходив подивитись навколо дому, чи не сталося чого нового за ніч, потім сходив до струмка митись, причому дуже часто забував брати з собою мило. Прийдеш ото вниз, згадаєш, що мило забув, та ліньки підійматися по нього в хатину, а до того ж я знайшов прекрасний замінник мила у вигляді дрібного піску на дні струмка. Захопивши трохи цього піску, натреш ним руки, і вони стають ледь червоні, та зате зовсім чисті, потім, міцно зажмурившись, витреш ним лице. Одне тільки незручно: багато піску лишається в бороді. Повертаюсь додому десь близько за чверть до шостої; вже світає. Бой розкладає вогонь і гріє воду на чай. Я йду на веранду й жду там чаю, який мені подають з сухарями або печеними бананами, дуже приємними на смак. Близько сьомої години записую температуру повітря, води в струмку та в морі, висоту припливу, висоту барометра, напрям та силу вітру, кількість випареної води в евапорометрі [20], виймаю із землі заритий на глибину одного метра термометр і записую, що він показує.
Кінчивши метеорологічні спостереження, йду на кораловий риф по морські тварини або в ліс по комахи. Сідаю із здобиччю за мікроскоп або кладу в спирт зібраних комах, або ж берусь за якусь іншу роботу до одинадцятої години. Об одинадцятій годині снідаю. Сніданок складається з відвареного рису з кері [21]. Після сніданку лягаю в почеплений на веранді гамак і гойдаюся в ньому до першої години, причому часто засинаю. О першій годині ті ж самі метеорологічні спостереження, як і о дев'ятій годині. Потім знову берусь за якусь роботу, приміром, упорядковую свої спостереження, записані в кишеньковій книжці, рідше сідаю читати.
Прихід папуасів часто перериває мою роботу, бо я спішу до них, не бажаючи втратити нагоди додати ще кілька слів до мого папуаського словника. Після п'ятої я вирушаю погуляти в ліс до обіду, який подає мені Бой близько шостої години і який складається з тарілки варених чілійських бобів з невеликим шматком «чаркі» («чаркі» — чілійська назва сушеної яловичини, яку я привіз із Вальпарайсо) та одної або двох склянок чаю. Тарілка рису ранком, тарілка бобів увечері, кілька склянок чаю на день — ось моя щоденна їжа. Кілька банок м'ясних та рибних консервів, привезених з собою, я віддав своїм слугам. На самий вигляд їх мене вже нудило.
Після обіду я займаюся всякими домашніми роботами, а саме: чищу рушниці, прибираю свою хатину, а потім, змінивши свій костюм, пошитий з бавовняної матерії, на фланелевий, коли смеркається, сідаю на пень біля берега, стежу за припливом та відпливом, розглядаю далекий обрій, хмари тощо. Іноді лягаю знову в гамак і прислухаюся до пташиного крику, що лунає довкола мене, та до тріскотіння десятків різноголосих цикад. О восьмій годині йду до кімнати й, засвітивши свою невелику лампочку (більше схожу на каганець, ніж на лампу), записую денні події в щоденник. О дев'ятій годині знову метеорологічні спостереження і, нарешті — передостанній акт дня, — чищу кокосовий горіх і випиваю його прохолодну воду. Повернувшись до кімнати, оглядаю заряджені рушниці й лягаю на тверду постіль, що складається з двох кошиків, застелених ковдрою, замість матрацу та простирадел. Засинаю звичайно дуже швидко.
Візити тубільців та недуга Улсона й Боя ламають трохи розпорядок цього, на перший погляд, одноманітного, але насправді дуже цікавого для мене життя.