Серед дикунів Нової Гвінеї

Іноді той самий спів починався поволі, тихо, протяжно, помалу зростав, ставав дедалі голосніший, такт чимраз частішав; нарешті спів переходив у якийсь майже нелюдський крик, що, раптом обриваючись, завмирав.
Сидячи на пні, я двічі мало не звалився. Мені здавалося, що я бачив якийсь страшний сон. Прокинувшись удруге й почуваючи велику охоту спати, я змінив свій намір: замість того, щоб іти вперед, пішов назад і не пам'ятаю, як дістався до моєї хатини, де одразу ж ліг, навіть не роздягаючись. Кілька разів ще я чув спросонку уривки папуаського концерту.
30 жовтня 
Сьогодні ранком пішов уперше в цю пору дня дощ. Чи не надходить дощова пора року? Коли дощ перестав, я бачив, сидячи на пні коло мого флагштока, оригінальний спосіб рибальства. Був відплив; дрібна риба, що її, мабуть, переслідували акули, яких тут чимало, металася на всі сторони, вистрибуючи іноді з води. З-за дерев коло берега вийшов Туй і стежив за рухами риб. Зненацька риби, певно нещадно переслідувані ворогом, метнулись до берега. Кількома стрибками Туй опинився коло них. Води було там трохи нижче колін, і дно, розуміється, добре видно. Раптом Туй енергійно стрибнув, і одна з рибок була піймана. Туй ловив їх ногою. Він спочатку придавив рибку стопою, потім підняв, ухопивши між великим і другим пальцем ноги. Зігнувши коліно, він простягнув руку й, визволивши здобич, поклав рибку в торбу. Після цього, швидко нахилившись і схопивши камінь, Туй щосили кинув його у воду, потім, підійшовши до того місця, куди кинуто камінь, він, стоячи на одній нозі, підняв другою забиту каменем рибку. Все це було зроблено не тільки дуже вправно, але також і вельми граціозно. Слід зазначити, що Туй людина зовсім не молода; мені він видається років під сорок п'ять або й більше. Побачивши мене на моєму мисі, він прийшов у Гарагасі. Я кинув на землю клаптик паперу й сказав, щоб він підняв його ногою. Я хотів знати, чи може він так щільно притиснути великого пальця до другого, щоб утримати папір. Папір миттю піднято, і він, перейшовши за Туєвою спиною в руку, був переданий мені. Те ж саме він зробив з невеликим каменем, якого підняв з землі, не спиняючись ні на секунду.
Кожного дня я бачу нових метеликів, але мало доводиться їх ловити — невправний я, і до того ж — з двох боків море, а з двох інших — ліс, вільного місця навколо дому небагато. Сьогодні бачив особливо багато великих і гарних метеликів, та зловив тільки одного. Не можу сказати, що зовсім дужий; голова важка, спина болить і ноги кволі. Вночі Боєві було набагато краще, бо я йому майже силоміць прорізав великий нарив — це треба було конче зробити. Я наказав Улсонові потримати товариша, і миттю все було зроблено. Вночі, прокинувшись близько одинадцятої години, чую знову стогони; в Улсона — приступ. Ходить, заточуючись, з осклілими очима й змарнілим лицем.
Стан Боя починає мене непокоїти; пропасниця, видимо, минула, та все ж температура тіла далеко вища від нормальної; кашель, який, за його словами, турбує Боя вже кілька років, здається, подужчав останніми тижнями внаслідок опуху, який кінчився наривом. Ось уже два тижні, як Бой лежить і майже не їсть; це частково через упередження, ніби хворому слід дуже мало їсти.
31 жовтня 
Приходило кілька жителів Бонгу з своїми гістьми з близьких гір. Верховинці відрізняються від берегових папуасів недбалішою зачіскою і, як мені здалося, трохи світлішим кольором шкіри.
1 листопада 
Бачив знову кілька тубільців, які живуть у горах. Вони носять менше прикрас, ніж берегові папуаси. Вдалині показалися дві піроги, що йдуть від селища Богатім, прямуючи, здається, прямо сюди.
У папуасів нема звичаю вітатись чи прощатись із близькими сусідами; вони це роблять тільки в надзвичайних випадках. Туй, який бував у Гарагасі частіше від інших тубільців, приходить і йде, не кажучи ані слова й не роблячи ніякого жесту. Я не помилився: дві партії тубільців, чоловік десь із двадцять, приходили до мене. Я хотів швидше їх збутись і мовчав майже весь час, спостерігаючи гостей, які розташувалися навколо мого крісла.
Поки що я не помітив у папуасів якоїсь улюбленої пози, вони часто міняють її: то сидять навпочіпки, то, стаючи навколішки, сидять на своїх литках, то, майже не міняючи цієї пози, розсувають ноги. Іноді вони лягають, підпираючи рукою підборіддя, і їдять або говорять собі далі, зрідка міняючи свою позу. Улсон приніс свою гармонію і почав грати; при перших же звуках папуаси посхоплювалися всі разом і відсунулись назад. За якийсь час дехто з них почав нерішуче підходити. Загалом музика, яка роздирала мені вуха, дуже сподобалася гостям; вони виражали свій подив і захоплення, стиха посвистуючи та похитуючись з боку на бік. Щоб збутись гостей, я роздав кожному по смужці червоної матерії, якою вони пов'язали собі голови. Загалом, молоді тубільці тут дуже ласі до всяких прикрас. Для повного туалету папуаського красуня треба, мабуть, чимало часу.
2 листопада 
Вночі я поклав собі вирушити самому в шлюпці подивитись конфігурацію поблизьких пагорбів. Уставши ще вдосвіта й випивши холодного чаю, бо сніданку мені не хотілося дожидати, я рушив на шлюпці спочатку до мису Габіна (мис Обсервації), а потім уздовж берега в напрямі до селища Мале. За береговим мисом здіймалося кілька пагорків заввишки футів з триста, їхні схили, вкриті високою травою, не скрізь ще заросли лісом. Подекуди в горах, які височіли над пагорками, кучерявилися димки вогнищ. Мабуть, там були селища.
Цього ранку я заходився ловити тварини на поверхні моря, і незабаром моя банка наповнилася кількома невеликими медузами, сифонофорами [23] та багатьма видами раків. У всякому разі, сьогоднішня екскурсія показала мені багатство тутешньої морської фауни.
Добре-таки стомившись, голодний, я повернувся до Гарагасі на сніданок, після чого попрацював кілька годин біля мікроскопа, розглядаючи уважніше мою здобич.
Після денної праці я лежав увечері спокійно в гамаці на веранді. Хоч було ще не пізно (тільки шоста година сорок п'ять хвилин), але стало вже дуже темно. Чорні хмари близької громовиці насувалися чимраз більше. Я спокійно милувався блискавкою, яка раптом осяювала хмари, коли нараз почув, що мій гамак захитався, потім настав другий поштовх, але цього разу похитнувся і затанцював не тільки гамак, а й покрівля, і стіни, і стовпи мого дому. Прибігши з кухні, Улсон почав настирливо мене допитуватись, чи буде ще землетрус і чи буде він великий.
Години через дві я сидів у хатині й тільки-но заходився відраховувати поділки анероїда [24], як знову почув, що земля заколивалася, але дужче, ніж перший раз, і триваліше. Записавши цю подію до метеорологічного журналу, я ліг спати, просячи Улсона збудити мене, якщо він почує вночі щось подібне Я боявся проспати землетрус, як це вже було зо мною в Мессіні 1869 року, коли я проспав прекрасно цілісіньку ніч і тільки другого дня дізнався, що більшість тубільців не могли склепити очей протягом усієї ночі. Справді, вночі мене збудив землетрус: підо мною захиталися ліжко й підлога. Все вже заспокоїлося, коли я почув голос Улсона, що кликав мене. Громовиця, яка громадилася всю ніч, зовсім розвіялася на ранок, і, коли сонце сходило, небо було майже зовсім безхмарне.
3 листопада 
Мені треба було в лісі вирубати кілька жердин, і я допіру повернувся додому, коли прийшов Улсон, повідомляючи, що земля все ще не заспокоїлася. «Як це так?» — спитав я. Улсон дуже здивувався, що я нічого не помітив, запевняючи, ніби він багато разів почував невеликі поштовхи. «Це хиталась не земля, а ваші коліна, — сказав я Улсонові, — бо за півтори години у вас знову буде приступ пропасниці». Улсон лишився дуже невдоволений з моєї відповіді, кажучи, що він не помиляється. Виявилося, що справді він мав рацію, бо протягом наступної години я й сам відчув два чи три невеликі, хоч і виразні коливання.