Код Да Вінчі

Навіть у темряві Ленґдон бачить, як глибоко вони вражені. І відчуває всередині знайоме тепло. Ось чому йому подобається викладати.
— Отже, як бачите, друзі, за хаосом цього світу криється чіткий лад. Давні люди, що відкрили число «фі», були впевнені, що натрапили на той структурний принцип, який Бог заклав в основу світу, і через це вони обожнювали природу. Чому — зрозуміло. Божа рука очевидна в природі, і до наших днів збереглися поганські релігії, послідовники яких поклоняються Матінці-при-роді. Багато з нас прославляють природу так само, як це робили поганці, хоч навіть не здогадуються про це. Чудовий приклад — травневий день, свято весни... земля оживає знову, щоб подарувати нам свої плоди. Таємнича магія божественної пропорції походить із незапам’ятних часів. Людина лише грає за правилами природи, а позаяк мистецтво — це спроба людини наслідувати красу, яку створив Всевишній, то цього семестру ми з вами побачимо чимало виявів божественної пропорції в мистецтві.
Наступні півгодини Ленґдон показує їм слайди з творами Мікеланджело, Альбрехта Дюрера, да Вінчі та багатьох інших митців і доводить, що кожен із них у побудові своїх композицій свідомо дотримувався божественної пропорції. Ленґдон демонструє, що число «фі» присутнє і в архітектурі, зокрема в пропорціях афінського Парфенону, єгипетських пірамід і навіть будівлі ООН у Нью-Йорку. «Фі» виявлено у структурі Моцартових сонат, П’ятої симфонії Бетховена, а також у творах Бартока, Дебюссі та Шуберта. Це число, розповідає Ленґдон, використовував навіть Страдіварі, коли визначав точне розташування отворів на корпусах своїх знаменитих скрипок.
— На завершення, — каже Ленґдон і йде до дошки, — повернімося до символів. — Він креслить п’ять перехресних ліній, що утворюють п’ятикутну зірку. — Цей символ — один із наймогутніших образів, з якими ви ознайомитеся цього семестру. Він відомий як пентаграма, і в багатьох культурах його вважають божественним і водночас магічним. Чи може хтось сказати — чому?
Стеттнер, той самий математик, перший підносить руку.
— Тому що, коли ви креслите пентаграму, лінії автоматично діляться на відрізки відповідно до божественної пропорції.
Ленґдон схвально киває.
— Молодець. Справді, співвідношення між відрізками у всіх лініях пентаграми дорівнює числу «фі», завдяки чому цей символ став найяскравішим виразом божественної пропорції. Ось чому п’ятикутна зірка завжди була символом краси й досконалості, який пов’язували з богинею і божественним жіночим началом.
Дівчата в аудиторії усміхаються.
— Ще одне, друзі. Сьогодні ми лише мимохідь згадали да Вінчі, але цього семестру ми ще багато говоритимемо про нього. Відомо, що Леонардо захоплювався давніми релігіями, що обожнювали жінку. Завтра я покажу вам його фреску «Таємна вечеря». Цей твір — один із найдивовижніших прикладів поклоніння божественній жіночності, які вам доведеться побачити у своєму житті.
— Жартуєте? — запитує хтось. — Я думав, «Таємна вечеря» — це про Ісуса!
Ленґдон підморгує:
— Там символи заховані в таких місцях, що ви б ніколи й не здогадалися.
— Ходімо ж, — пошепки поквапила його Софі. — Що трапилось? Ми вже майже на місці. Швидше!
Ленґдон відірвався від спогадів, підвів голову й усвідомив, що стоїть наче вкопаний посеред сходів, приголомшений раптовим осяянням.
О Драконів диявол! О кульгавий святий!
Софі нетерпляче озирнулась на нього.
«Невже це так просто?» — подумав Ленґдон.
Але він уже знав, що так воно й є.
Тут, у закамарках Лувру... розмірковуючи про число «фі» й да Вінчі, Роберт Ленґдон несподівано для самого себе розгадав код Соньєра.
— О Драконів диявол! — вимовив він. — О кульгавий святий! Та це ж найпростіший код на світі!
Софі стояла на сходах трохи нижче від нього й нічого не розуміла. Код? Вона ламала голову над цими словами весь вечір, але так і не бачила, де тут код. Тим паче простий.
— Ви ж самі сказали, — голос Ленґдона аж тремтів від збудження. — Числа Фібоначчі мають сенс лише у належній послідовності. Інакше це математична нісенітниця.
Софі далі не розуміла. Числа Фібоначчі? Вона була впевнена, що дід написав їх з єдиною метою — залучити до розслідування відділ криптографії. Ці числа мають ще й інше призначення? Вона витягла з кишені роздрук і ще раз уважно подивилась на дідусеве послання.
 
13—3—2—21—1—1—8—5 
 
О Draconian devil!
 
Oh lame saint!
 
To що з цими числами?
— Послідовність Фібоначчі — це ключ, — пояснив Ленґдон, узявши в неї роздрук. — Ці числа — підказка, як розшифрувати решту тексту. Соньєр написав їх не по порядку, натякаючи, що такий самий підхід слід застосувати і до тексту. О Draconian devil! Oh lame saint! Ці рядки не означають нічого. Це просто безладний набір літер.
Софі знадобилася лише мить, аби вловити думку Ленґдона, і вона видалася їй до смішного простою.
— То ви вважаєте, що цей текст... просто анаграма? — вона дивилась на нього збентежено. — На зразок якоїсь словесної головоломки в газеті?
Ленґдон бачив, що не переконав її, і розумів, у чому тут річ. Мало кому було відомо, що анаграми, які сьогодні перетворились на банальну розвагу, мають довгу історію, пов’язану із символізмом.
Містичні вчення кабали часто ґрунтувались на анаграмах: літери у давньоєврейських словах розташовували по-новому і знаходили нові значення. Французькі монархи епохи Відродження так свято вірили в магічну силу анаграм, що навіть призначали придворних укладальників анаграм, які мали допомагати їм приймати кращі рішення, аналізуючи слова у важливих документах. А римляни називали вивчення анаграм ars magna — «великим мистецтвом».
Ленґдон подивився Софі в очі.
— Суть послання вашого дідуся весь час була в нас перед очима, він залишив нам удосталь підказок, щоб ми могли зрозуміти її.
Не додавши більше ані слова, Ленґдон витягнув з кишені ручку і розташував літери в кожному рядку по-новому.
 
О Draconian devil!
 
Oh lame saint!
 
Це було ідеальною анаграмою...
 
Leonardo da Vinci!
 
The Mona Lisa!
 
  
Розділ 21
 
Мона Ліза!..
Від подиву Софі завмерла на місці і на якусь мить навіть забула, що вони мусять якнайшвидше забиратися з Лувру.
Ця проста анаграма її просто приголомшила, і вона не могла собі пробачити того, що не зуміла розшифрувати її сама. Софі була досвідченим фахівцем зі складного криптографічного аналізу й могла не звернути уваги на якусь примітивну гру слів, однак цього разу їй би належало бути уважнішою. Зрештою, за своє життя вона розгадала безліч анаграм, особливо англійських.
У дитинстві дідусь часто давав їй складати й розгадувати анаграми, щоб вона краще засвоїла англійський правопис. Одного разу він написав англійське слово «planets» і зазначив, що з його літер можна скласти аж дев’яносто два інших слова різної довжини. Софі цілих три дні гортала англійський словник, доки нарешті відшукала всі ці слова.
— Не уявляю, — мовив Ленґдон, розглядаючи роздрук, — як ваш дінусь спромігся створити таку складну анаграму за ті лічені хвилини перед смертю.
Софі знала відповідь, і від цього їй стало ще гірше. «Я мала побачити це одразу!» Тепер вона пригадала, що її дідусь, який захоплювався грою в слова й водночас був великим шанувальником мистецтва, замолоду розважався тим, що складав анаграми з назв знаменитих творів мистецтва. Через одну з таких анаграм він навіть якось ускочив у халепу. Це трапилось, коли Софі була ще маленькою дівчинкою. Соньєр давав інтерв’ю одному американському мистецькому журналові і, щоб якось висловити своє несхвалення кубізму, зауважив, що шедевр Пікассо «Les Demoiselles d’Avignon» 15 — досконала анаграма vile meaningless doodles 16. Шанувальники Пікассо були аж ніяк не в захваті.