Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
Часть 5 из 14 Информация о книге
Аж чорна юшка з рота полилась.Він з переляку ледь не одубів.Не стало в нього чотирьох зубів.Ой, скільки в лісі реготу було,Усе живе від сміху полягло!Барвінок наш ходив на голові,А коник аж качався по траві...Ось Барвінок їде лісомТа поміж кущами.«Треба, — думає, — послатиДрузям телеграми».РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Є у лісі справжня поштаВ дереві дуплистім.Служить Дятел працьовитийТам телеграфістом.Хоч у нього рук немає —Робить, мов сторукий.Попросив його Барвінок:— Телеграми стукай.Перша — Півневі депешаНа Сідало П’яте:«Злому Лисові дав перцю.Перемога, брате!»А вже друга телеграмаНа город до Гната:«Жив, здоров... Як повернусяРозповім багато».Розказать хотів докладно,Як він бився з Лисом,Як обвів його круг пальцяНа шляху під лісом.Та подумав-передумав...Ні, це не годиться!Козакові вихвалятись —Це така дурниця!Біля пошти, в купі листяСпав кабан Захрюка.Він прокинувся і слуха:Що там Дятел стука?Вибиває телеграмуНа город до Гната?Де город цей?Що на ньому?Інтересно взнати!Цей Захрюка-кабанюкаМав погану моду:Не минав ніде й ніколиЖодного городу.На грядки вночі залізе,Як почне там рити.Все сплюндрує, поламає —Страшно й говорити!Вже по ньому і стріляли,Вже й камінням били,—Він настирливо в городиСуне своє рило.З ями виткнувся Захрюка,Весь у прілім листі,Та як рохне на Барвінка:— Ану, стій на місці!Де город? Якого Гната?Покажи дорогу.—І намірився БарвінкаУхопить за ногу.Як ножі, вперед направивІкла свої грізно.Ех, загаявся Барвінок —Утікати пізно.Він говорить кабанові:— Покажу, зажди ти! —І подумав: «Треба якосьЙого обдурити».— Що ж, Захрюко-кабанюко,Каже він ласкаво,—Ти в городі погулятиМаєш повне право.Рохнув весело ЗахрюкаІ заграв очима:— Зрозумів ти мій характер,Значить — молодчина!Їде спереду Барвінок...Ох, яка ж це мука!— Та не здумай утікати!Рохкає Захрюка.— Ну, кому ж,— Барвінок каже,Умирать охота? —А Дзвінку на вухо шепче:— Мчися до болота!Коник Дзвоник розігнався —Скочив на купину.А Захрюка проваливсяПросто в трясовину.Залило болотом очі,Захлинувся злюка.— Ах ти ж підлий, ах ти ж хитрий!Завищав Захрюка.Коник Дзвоник по лозинах,По стеблинах скаче.А Захрюка лізе ззадуТа від злості плаче.Коник вискочив у поле,Креше копитами.А за ним летить Захрюка,Ляскає зубами.Ось шосе уже минули,Ось і залізниця.Із-за гори кам’яноїПасажирський мчиться.Наїжачений ЗахрюкаДуже важко дише.Хлопчик Дзвоника пришпорив:— Ну, давай скоріше!Щоб коню піддати духу,Ляснув у долоні.Коник стриб — і опинивсяЗверху на вагоні.Поїзд мчиться, наче птиця,Буферами грюка.А за ним по шпалах чешеЗмилений Захрюка.Наш герой кричить з вагона;— Спробуй наздогнати!Не потрапиш ти, Захрюко,На город до Гната!РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Коли сонце вже йшло на спочинокІз вагона зіскочив Барвінок,Помахав машиністу рукою.Поїзд свиснув і зник за горою.І поїхав Барвінок по полю,По широкому полю-роздоллю.Зупинився під дубом крислатим;— Будем, Дзвонику, тут ночувати!Розсідлав він коня бойового.Жупанину накинув на нього.Потім вивів його до криниці.Дав йому оберемок травиці.Сам же звив коло дуба кубельцеІ поклав під голівку сідельце.Ніч стояла така погожа...Недалеко десь пахла рожа.Кожна зірка — немов жарина,Їх лічити почав хлопчина.Рахував, рахував повільно.Спати... Спати хотілося сильно.Із-за лісу, з-за темного гаюСіроманець вночі вибігає.А куди ж то біжить вовчисько?Чує, коником пахне близько.Ось він тихо підліз до дуба,Точить-гострить об кремінь зуба.Бачить; коник стоїть на припоні —Їсть із шаньки, а очі —сонні.Вовк стрибнув, щоб коня схопити,—Б’ють по носі його копита!