Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
Ледь вигулькує травичка. 
 
Розтуляє ніжні вічка 
 
Брость зелена. Стогне бір. 
 
Біля Ради Лісової 
 
Зупиняються герої.
 
Що за гомін? Що за збір?
 
Тут і Голуб і Голубка, 
 
Горобців крикливих купка. 
 
Сойки, Одуди, Ракші. 
 
Гомоніли, шаленіли,
 
І свистіли, і дзвеніли,
 
І кричали від душі.
 
Всі гукнули; — Гей, Барвінку! 
 
Забарися на хвилинку. 
 
Суперечку розсуди.
 
Соловей подав заяву.
 
Ніби він лиш має право 
 
Звеселять ліси й сади.
 
Він — маестро, всі ми згодні. 
 
Та співається сьогодні 
 
І Вороні, і Граку.
 
Бач, нехитра наша пісня 
 
У природі ніби й лишня.
 
Бо йому — не до смаку!
 
Гордо пирхнув соловейко:
 
— Вгомонись, гучна сімейко! 
 
Нині знає і Слимак,
 
Що в батьків зросли вимоги. 
 
Вимагають педагоги 
 
Розвивати добрий смак!
 
Хай співає, хто співає,
 
А не той, хто завиває.
 
Вухо рашпілем дере.
 
Сором слухати;
 
У Сойки І не співи, і не зойки.
 
Не нове і не старе!
 
Аж підскочила Ромашка;
 
— Схаменися, люба пташко! 
 
Пиха — щастя не дає...
 
Та кому воно здалося —
 
По лісах одноголосся,—
 
Хоч би навіть і твоє!?
 
Без Зозулі смуток в лісі. 
 
Горобець співає в стрісі, 
 
Ластів’ята край села.
 
А малій Очеретянці,
 
Що кує промінчик вранці. 
 
Вищу премію б дала!
 
Соловейка Солов’їха 
 
Почала картати стиха. 
 
Бідолаха навіть змовк...
 
— Помилки гуртом поборем! 
 
Це він, птаство, десь за морем 
 
Нахапавсь таких думок.
 
Чоловік сорочин — Сорок 
 
Прокричав разів із сорок:
 
— За р-роботу, піснярі!
 
Біля Ради Лісової 
 
Паклі й пір’ячка сувої
 
І на житло ордери.
 
По кущах — Сорокопуди, 
 
Горобці гніздяться всюди. 
 
Шпак і Одуд — у дуплі.
 
 
 
 
Житло Іволги — колиска.
 
У паліччі мостить Плиска. 
 
Стриж — над річкою, в землі.
 
Скрізь найдеться теплий сховок 
 
Для Синиць і Мухоловок, 
 
Для Вівсянок і Шпаків. 
 
Попрощалися малята,
 
І помчали соколята.
 
Тільки цокання підків.
 
 
V
 
 
Ось і хата діда Гната, 
 
Сяють вікна, мов на свято. 
 
Скрізь сучки, мов мозолі. 
 
Горобець озвався в стрісі;
 
— Ані діда, ні Орисі,
 
Десь в онуків, на селі!
 
 
 
 
Через сад пішов Барвінок 
 
Теплий спомин в серці виник. 
 
Голосок аж задзвенів;
 
— Ось, Ромашечко, дивися... 
 
В цім городі я з’явився 
 
Без сорочки, без штанів...
 
Тут мені допомагала,
 
І взувала, й одягала 
 
Трудова моя рідня.
 
Тут гарячою порою 
 
Доручили першу зброю 
 
І славетного Коня.
 
Повна спогадів, мов сливка. 
 
Похилилася голівка,
 
Тепло стало від думок.
 
Ще город, немов чорнило. 
 
Раптом — щось зазеленіло. 
 
Мов смарагдовий димок.
 
Наче носики з кубельця,
 
З грядки виткнулись стебельця, 
 
Уклонилися весні,
 
Вельми смішні, вельми раді, 
 
Стали вряд, як на параді.
 
Хоч маленькі, та міцні.
 
Нахилився наш Барвінок 
 
До усміхнених рослинок,
 
Аж напнувся поясок.
 
І тонкий, як павутинка,
 
До Ромашечки й Барвінка 
 
Враз долинув голосок:
 
— Ну, з приїздом, карапузик!
 
— Хто ти, крихітко?
 
— Гар-бузик...
 
— От маленький жартівник! 
 
Не Гарбузик ти, а шпулька!
 
— А пізнаєш, де Цибулька? 
 
Де Редиска? Де Часник?
 
Лиш Барвінок став гадати — 
 
Всі городні — реготати.
 
Все не так і — навпаки: 
 
Хлопчик Моркву сплутав з Маком, 
 
Огірочка з Пастернаком,
 
І з Укропом — Кабаки.
 
Він показує — Картопля! 
 
Виявляється — Конопля!
 
— Ось Петрушка! Ні, Горох! — 
 
Навіть тихий Коник Дзвоник 
 
Деренчав, як ополоник, 
 
Реготав за чотирьох.
 
Потім друзі для порядку 
 
Підрівняли кожну грядку. 
 
Взявши сапку та граблі.
 
І відразу в Огірочка 
 
Засвітилось півлисточка, 
 
Радість в кожному стеблі.
 
— Слава нашому Барвінку! 
 
Всі гукали без упинку.
 
— І Ромашечці хвала! — 
 
Біля вушка раптом Бджілка 
 
Розпростала срібні крилка. 
 
Задзвеніла, загула.
 
— Ну, з приїздом, грамотію! 
 
Я дивлюся і радію.
 
Що кохаєшся в труді. 
 
Подивись, Ромашко мила,—
 
І краса росте, і сила 
 
На прополотій гряді!
 
А тепер облишмо грядку,— 
 
Завітайте в нашу хатку! 
 
Добрий вулик, хоч старий! 
 
Подивіться, друзі любі.
 
Як живе у справжнім клубі 
 
Трудовий бджолиний рій!