Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
Глухо вдарило, як в цемент. 
 
Підняла Совиця лемент:
 
— Б’єш кого? Мене? Мене? 
 
Та заходить низом, збоку. 
 
Але коничок з наскоку 
 
Копитами як утне!
 
Тут нападниця Ромашку 
 
Уп’яла за мідну пряжку. 
 
Дряпонула за плече.
 
Зняв Барвіночок перчину 
 
І спотворену личину 
 
Знову тріснув гаряче.
 
Де взялися слуги сірі,
 
І не птиці, і не звірі, — 
 
Висловухі кажани.
 
Підняли Сову за крила.
 
— Ти диви — отетеріла. 
 
Ну й добрячі стусани!
 
 
III
 
 
По росі зоря ласкава, 
 
Світлоброва, ледь лукава 
 
Тихо вийшла з теремка. 
 
Зупинились подорожні.
 
Вояки непереможні, 
 
У гайку, біля струмка.
 
Йодом дряпинки змастили. 
 
Щоб не вскочили бацили,
 
(Є аптечка в рюкзаку).
 
Ну, Барвінок — відчайдуха! 
 
Вимив шию, навіть вуха 
 
У студеному струмку!
 
Потім каже: — Любі друзі. 
 
Де б поїсти в цій окрузі?
 
Аж занудило мені.— 
 
Придивилися — крамничка.
 
У дуплі струнка Синичка 
 
Ставить наїдки смачні.
 
Вибирай та їж, будь ласка! 
 
Тут і шинка, і ковбаска.
 
Ще й з варенням пиріжки,
 
З холодцем великі миски,
 
І з гірчицею сосиски,
 
І гречані галушки.
 
Подорожніх звуть до хати. 
 
Але ніколи сідати 
 
За цяцьковані столи.
 
Коник Дзвоник з’їв хлібинку.
 
А Ромашці та Барвінку 
 
Галушок смачних дали.
 
Попередила Синичка:
 
— Перетне дорогу річка — 
 
Погукаєте пором.
 
Жаль Лелеку, жаль нетягу... 
 
Знав він працю і звитягу. 
 
Най земля йому пером...
 
Бережіться, дітки. Лиса! 
 
Небезпечний цей гульвіса 
 
Знову шастає навкруг.
 
Б’є, краде, ламає крильця. 
 
Розставляє хитрі сильця 
 
По кущах, серед яруг.
 
І зайчаток, і куріпок, 
 
Їжаків, курей і рибок 
 
Ловить, капосний, і їсть. 
 
Пишуть скарги звідусюди, 
 
Вже розбійника до суду 
 
Викликали разів шість.
 
Правнук він тому Микиті, 
 
Що уславився на світі 
 
Як гульвіса і шахрай.
 
Наче пан, живе в палаці, 
 
Уникає, звісно, праці. 
 
Розважається і край.
 
А Барвіночок регоче:
 
— З Лисом стрінуся охоче 
 
Бійка з ним уже була!
 
Чи не чула, пташко люба,— 
 
Лисовин позбувся зуба 
 
Завдяки мені, мала!
 
Де він є, щербатий злюка? — 
 
Змайстрували в лісі лука,
 
З вільхи вирізали спис. 
 
Хлопчик бавиться: — Ромасю! 
 
Не крутись, бо віддубасю! 
 
Покажи-но, де той Лис?
 
— Ну, вперед! — кричить Ромашка.— 
 
Не повзи, мов черепашка. 
 
Веселіш розгін бери!
 
Лине час — дорога дальня.— 
 
Раптом вивіска: 
 
«Читальня лісової дітвори».
 
Під смерекою — реклама: 
 
«Звір і птиця! Тато й мама!.
 
І для вас, і для малят 
 
Наша книга важливіша.
 
Ніж питво, повітря, їжа.
 
Ніж цукерки й шоколад!
 
Змалку твори ви любили 
 
В. Бичка та Н. Забіли,
 
Всяк данину їм віддав.
 
А сьогодні — Ярмиш, Кава! —
 
Повідомте, чи цікаво,
 
У «Веселку», в Дитвидав!»
 
По читальні скаче Білка,
 
Тут полиця — кожна гілка. 
 
Гарні книги, неважкі,—
 
Білка ставить власноручно. 
 
Щоб було і брати зручно,
 
І дивитись на книжки.
 
Звісно, ліс іще не в листі.
 
Та обкладинки барвисті
 
Сяють барвами весни,
 
І Ромашка, І Барвінок 
 
Заніміли між картинок.
 
Мов щасливі ласуни.
 
Зняв Барвіночок перчину. 
 
Бойову свою шапчину.
 
Зморшка лагідна з-під брів.
 
— Це ж краса, якої мало,— 
 
Не якась там Гватемала,
 
А між наших яворів!
 
Підстрибнула радо Білка, 
 
Голосок, немов сопілка:
 
— Книголюбам — наш привіт! 
 
Ну, яку вам дати книжку?
 
Про лінька, що вічно в ліжку. 
 
Чи про мандри в білий світ?
 
— Ми не любим, сестро, тиші. 
 
В торбу сип найбойовіші.
 
Про геройську давнину!
 
Чи найліпшу з книг-новинок... 
 
Чула, хто такий Барвінок,
 
З ким дружив і вів війну?
 
— Стій, хвалько! Та я нікому 
 
Не даю книжок додому!
 
Зараз я в «Веселку» мчу!
 
Маю справи невідкладні.
 
Тут — сідайте хоч на два дні 
 
І читайте досхочу!
 
— А чого у вас так пусто,
 
З читачами щось не густо —
 
Й одного не налічив!
 
— Бо нема ще їх на світі. 
 
Навіть гнізда ще не звиті 
 
Для майбутніх читачів!
 
Але вже книжки готові! —
 
І якраз на тому слові.
 
Щось зарохкало в кущах. 
 
Почала гора хвостата.
 
Наче привид, виростати 
 
У Барвінка на очах.
 
Гучно рохнула звірюка. 
 
Підійшов... кабан Захрюка! 
 
Коник Дзвоник дав свічу. 
 
Пізно!
 
Ось він, кабанисько! 
 
Вже захрюкав зовсім близько:
 
— Боїтеся, що провчу?
 
З криком жалісним «Ой нене!» 
 
Ти, Барвінок, втік од мене,
 
Але нині — не трусись!
 
Був я сам тоді дурилом,
 
Всіх лякав ікластим рилом, 
 
Був нападником колись...
 
По лісах блукав маною,
 
Не дружив ніхто зі мною. 
 
Налечу — збиваю з ніг.
 
Так і жив, свиня свинею, 
 
Тільки вовка звав ріднею.
 
Не читав ніколи книг.
 
Дрозд навчив мене читати. 
 
Став я вірші лепетати 
 
Замість рохкання й погроз.
 
Знаю всі дитячі книги,
 
І вони мені до шмиги 
 
Навіть в спеку і в мороз!
 
Тне Познанська гарні вірші, 
 
Інна Кульська теж не гірші! 
 
До останнього слівця 
 
Проковтнув я всі новинки, 
 
Гриця Бойка сміховинки,
 
М. Пригару, Близнеця...
 
«Робінзоном Кукурузо» 
 
Натрудив від сміху пузо. 
 
Наче хмелю з’їв діжу.
 
Гей, Барвінку, дай-но руку! 
 
Полюби мене, Захрюку,
 
Я ще вам допоможу!
 
Знайте, хлопчику й Ромашко, 
 
Якщо десь вам буде важко 
 
У змаганні за красу.
 
Ви гукніть Захрюку тричі,— 
 
Ошукаю — плюньте в вічі! — 
 
Всіх поганців рознесу!
 
Коник з вершниками сміло 
 
Скаконув на мирне рило,
 
І не збило стрибуна! 
 
Поторкав Барвінок ікла,
 
І Ромашка швидко звикла. 
 
Зрозуміла кабана.
 
Як награлися — помчали. 
 
Знову лине Коник чалий 
 
Крізь весняну каламіть,
 
А навколо звір і птиця 
 
Бадьориться, чепуриться.
 
Ліс напружено шумить.