Сто пригод Барвінка та Ромашки

??V
 
 
День і ніч гуде Комора, 
 
Стольне місто Мухомора.
 
Цар немов помолодів.
 
— Чули? Грає вража сурма! 
 
Тож готуймося до штурму 
 
Всіх городів і садів!
 
Біля кожного барака 
 
Жучить ратників Тхоряка:
 
— Світолюбів — ріж, коли! 
 
Б’ють зухвало барабани. 
 
Бур’яни трясуть чубами;
 
— Виступаємо — коли?
 
Цар надів шолома й лати. 
 
Наказав мерщій сідлати 
 
Бойового Пацюка.
 
По болоту розтяглися 
 
Аж до самого узлісся 
 
Мухоморові війська.
 
Грізна сила в тому русі.
 
Наче танки, суне гусінь.
 
І жуки-броньовики.
 
Ненажери з Колорадо 
 
Хоботки здіймають радо — 
 
Іноземні вояки! 
 
Бур’яни за бур’янами 
 
Лиш гойдаються панами.
 
Браві сотники - в сідлі
 
Замість коней - сірі мишки.
 
Лиш Тхоряка шпарить пішки: 
 
Коні виросли малі!
 
Круг царя — гвардійці чорні. 
 
Теж отруйні, мухоморні.
 
В пазурах по два ножі.
 
Вийшли з шумом за ворота. 
 
Свиснув цар — і перша рота 
 
Зупинилась на межі.
 
Буркуна гукнув Тхоряка:
 
— Кажуть, бравий ти служака! —
 
Гаркнув той: — Ми всі орли!
 
— Повертайся з сірниками. 
 
Тихо, власними руками 
 
Вулик з роєм підпали!
 
Розвернулась перша рота 
 
І назад через ворота —
 
У торішній очерет.
 
Зняв Тхоряка чорну шапку:
 
— Ну, на бджолах ставим крапку. 
 
Можна рухатись вперед!
 
Ось за валом — перша квітка. 
 
Оточили, з’їли швидко,
 
Не лишивши і стебла. 
 
Підвернулась груша-дичка — 
 
Залишилась тільки тичка,
 
А від яблуньки — мітла.
 
Мухомор уперсь на топір.
 
— Щось весна не чинить опір! 
 
Розгортай у фронт полки! 
 
Вище пильність! Не пустуйте! —
 
Раптом; — Людоньки, рятуйте!—
 
Донеслося здалеки.
 
— То волає рота перша! 
 
Глотка в кожного, як верша! — 
 
Зауважив Свинорий. 
 
Придивились кінні й піші — 
 
Мчить Буркун, зігнувсь на миші, 
 
А за ним — бджолиний рій!
 
Бджоли вдарили з нальоту 
 
Повалили з ніг піхоту. 
 
Розмели аванпости.
 
Впав Буркун з жалом у лобі. 
 
Закричав Толобан:— Пробі!— 
 
Миші витягли хвости.
 
Крикнув цар: — Готуй гранати!— 
 
Гей, поганки! Бджіл прогнати! 
 
Кидай шашки димові! —
 
Дим повився по узліссю. 
 
Бджоли вгору піднялися.
 
Наче хмари грозові.
 
Підвелись війська опухлі. 
 
Крутобокі, наче кухлі.
 
Ледь живий, рачкує Тхір. 
 
Зникли геть лихі очиці.
 
Двісті жал стримить у пиці. 
 
Голова, немов пухир.
 
Серед диму з нірки виник 
 
Із кийком в руці Барвінок.
 
Він дубцем Тхоряку впік.
 
Той угору як зів’ється:
 
— Хто це б’ється? Хто це б’ється?
 
I когось коліном в бік!
 
Той — сусіда трісь по носі, 
 
Пам’ятає, певне, й досі.
 
Той — тому, а той — тому! 
 
Голосів не чутно в реві.
 
Хтось під вухо дав цареві 
 
В чорній куряві й диму.
 
Їхнє щастя — знявся вітер, 
 
Мухомор сльозинки витер 
 
І — Барвіночка уздрів. 
 
Ухопився за шаблюку. 
 
Підійняв конем пилюку 
 
Наймогутніший з царів.
 
Як наскочить на героя!
 
А в Барвінка — що за зброя?
 
 
 
 
— Не втечеш! Візьму живцем! — 
 
Та Барвіночок зненацька 
 
(Деревина — теж не цяцька!) 
 
Пацюка огрів дубцем.
 
Кінь вусатий — скік угору. 
 
Довелося Мухомору 
 
Простелитись по землі.
 
Він гукнув: — Рубай хлопчиська!
 
Два Жучиська-Рогачиська 
 
Нагострили вухналі.
 
Та звідтіль, де три дубочки, 
 
З криком вибігли грибочки. 
 
Грім гармат із-за ліска. 
 
Повели атаку вмілу,
 
З фронту вдарили і з тилу 
 
Славні Грибові війська.
 
Невблаганними рядами 
 
Йшли піддубні за груздями. 
 
Звівши вгору кулаки.
 
А за ними — всі лисички. 
 
Сироїжки-медсестрички 
 
І сапери — маслюки.
 
Пречудову мали звичку 
 
Бур’янів рубать на січку. 
 
Облягли з усіх боків.
 
Білий Гриб летів на Бабці, 
 
Меч тримаючи у лапці, 
 
Підбадьорював грибків.
 
Але хто це в гущі бою?
 
Хвіст у коника трубою!
 
Хто це ворога притис?
 
Б’є поганців, б’є доволі!
 
Це ж Ромашка в білій льолі 
 
У руках — Барвінків спис.
 
І Барвінок не зіває,
 
Бур’янам носи збиває.
 
Жах проймає хижаків.
 
Вже поганок зніс дві роти. 
 
Тільки вік не побороти 
 
Друзям гусінь і жуків!
 
Ніби чудисько стоглаве. 
 
Напирають їхні лави.
 
Де пролізуть — пустирі.
 
Та здригнулась рать хижацька 
 
Бо з’явилася зненацька 
 
Авіація вгорі!
 
Перші з неба — Ластів’ята —
 
Грізна армія крилата.
 
Мов ракетні літаки.
 
Потім одуди й вівсянки. 
 
Трясогузки й коноплянки, 
 
Мухоловки і шпаки!
 
Гусінь знищили всю разом,
 
А жуки — під землю плазом. 
 
Зариваються, лихі!
 
Не надовго! Землю вкрила 
 
Мурахів силенна-сила.
 
В бій вступили мурахи!
 
Цуплять хижу бабануху, 
 
Медляка скубуть щодуху.
 
Аж дзвенять криві мечі. 
 
Помирають вздовж дороги 
 
Вусачі і носороги,
 
Короїди і хрущі.
 
Гірко стало Мухомору, 
 
Заволав; — Назад, в Комору, 
 
Бойові мої сини!
 
Ех ти, військо непутяще! 
 
Підготуємося краще 
 
До наступної весни!
 
У Тхоряки-командира 
 
Відібрали знов мундира.
 
Ліс врятований радів.
 
Птаство з шумом відлетіло 
 
На велике мирне діло —
 
До городів і садів.
 
Уклонивсь Барвінок низько:
 
— Прощавай, славетне військо! 
 
Били ми гуртом заброд.
 
Але нас чекають рідні.
 
Певне, виросли за три дні! — 
 
Помчимо на свій город!
 
На доріжку виліз Кротик:
 
— Ось, Барвіночку, блокнотик, 
 
Нам адресу запиши! — 
 
Полетіли вгору шапки. 
 
Парасольки, навіть тапки.
 
— Добра путь, товариші!