Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
Хто Барвінка порятує?
 
Вже на нього кат чатує.
 
Похитав ногою грати —
 
Не пробити, не прорвати!
 
Раз на світі помилився,—
 
Мов крізь землю провалився...
 
Де ж Ромашка? Це ж дівчисько... 
 
Вірний Коник теж неблизько.
 
Що робить? Нема надії. 
 
Торжествують лиходії!
 
Крізь загратчане віконце 
 
Промінець послало сонце.
 
Хтось іде. Замок заклацав.
 
Жук Рогач ножі помацав.
 
— Кроком руш! — Плісняві східці 
 
На майдан виводять звідси. 
 
Заволали мідні труби,
 
Вишкіря Тхоряка зуби, 
 
Довгоносики-солдати 
 
Лізуть честь йому віддати. 
 
Оркестранти грають марші.
 
Будяки стоять, як старші.
 
Б’ють громово барабани —
 
Цар прибув у шарабані.
 
Тхір, аж синій від напруги. 
 
Просичав;—Давайте, слуги!— 
 
Тягнуть хлопчика за шворку. 
 
Покрививсь, мов пив касторку.
 
На майдані, слово в слово. 
 
Відбулась така розмова:
 
Осот. Помирай же, коли нам
 
Не схотів служити!
 
Барвінок. Як служити бур’янам.
 
Краше і не жити!
 
Осот. Штучка цей Барвінок. Бач,
 
Не заплаче навіть.
 
Т x о р я к а. Зареве, коли Рогач 
 
Два ножі направить.
 
Осот. Жук Рогач! Коли, рубай!
 
Т x о р я к а. Кате, смерть Барвінку! 
 
Вкороти-но козака 
 
Лиш на четвертинку!
 
Осот. Кате, стій! Прийми ножі.
 
Ще продовжим втіху.
 
Гей, Тхоряко, покажи 
 
Скарб йому. Для сміху.
 
(З льоху ранця Тхір несе. 
 
Кидає під ноги.
 
Сміх фельдмаршала трясе,— 
 
Радий з перемоги.)
 
Осот. В цьому ранці — книга з книг,
 
Світлозора квітка.
 
Ти її дістати б міг, 
 
Якби думав зрідка. 
 
Переїв — програв бої, 
 
Втратив буйну силу.
 
Т x о р я к а. З ранцем вкинемо її 
 
У сиру могилу!
 
 
 
 
Раптом щось як зареве,
 
Так реве, мов неживе.
 
Вибігає з лісу Лис:
 
— Утікайте швидше в ліс!
 
— Що там сталось, говори?
 
— Наступають Трактори!
 
Ріжуть хащі полину.
 
Крають царську цілину.
 
З криком; «Царю, борони!»—
 
Впали перші Бур’яни.
 
З ревом: «Де Барвінок-друг?» — 
 
Трактори все рвуть навкруг.
 
А за ними — сто півнів,
 
Півня гливого синів.
 
Довгоносиків січуть:
 
— Де Барвінок? — тільки й чуть.
 
Цар Осот крутнувсь, як змій:
 
— Цей Барвінок... ще живий?
 
Ріж Барвінка, Жук Рогач!— 
 
Уклонився Лис:— Пробач,
 
Нас врятує саме він.
 
Цей хлопчисько, цей Барвін!
 
Киньмо в ноги Тракторам,
 
Хай припинять тарарам.
 
Дужчав рев серед яруг:
 
— Де Бар-рвінок, кр-ращий др-руг? 
 
Лисовину гордий цар 
 
Уклонився, мов швейцар:
 
— Лисовине, ти мудрець.
 
Ще заорють, хай їм грець!—
 
Засичав фельдмаршал Тхір:
 
— Лізь, малий, на осокір 
 
Та кричи, що ти живий.
 
Хай кінчають напад свій.—
 
Від таких нежданих слів 
 
Наш герой повеселів.
 
Швидко видерсь на вершок. 
 
Де листочки, мов дашок.
 
А над ним аж два Джмелі, 
 
Щоб не втік, держать шаблі. 
 
Закричав малий згори;
 
— Гей ви, друзі Трактори! 
 
Нищіть ворога ланів.
 
Чорне царство бур’янів!— 
 
Засвітився цар внизу.
 
Наче блискавка в грозу.
 
— У шаблі його. Джмелі! 
 
Жміть зухвальця до землі!— 
 
Де не взялись — Ластівки, 
 
Двох жандармів — під грудки! 
 
А Барвінка (от було!) 
 
Підхопили на крило.
 
І помчали в височінь.
 
Ще й співали:— Чи-ві-чінь!
 
Глянув хлопчик — ой, лю-лі!— 
 
І Ромашка на крилі.
 
Друга радісно стріча.
 
Бачиш, от тобі й дівча!
 
Це ж вона, оця мала.
 
Славне військо привела.
 
Що ж творилося внизу?
 
Цар Осот пустив сльозу.
 
Бив підборами Тхора,
 
Не зазнав і Лис добра.
 
Щоб і їх не потовкли.
 
Тхір із Лисом утекли.
 
Налетіли вмить півні. 
 
Довгоносикам страшні.
 
Вліво, вправо — бах та бах! 
 
Довгоносих по лобах.
 
З Блекотою цар Осот 
 
Утекти хотіли в дот.
 
 
 
 
Але Трактор від душі 
 
Взяв і їх на лемеші.
 
Мов очистилась земля.
 
Пролягла масна рілля.
 
Заревіли Трактори:
 
— Гей, Барвінку, скарб бер-ри!
 
Ластівки на Трактор сіли.
 
Чемно пити попросили.
 
Пили воду з рук Ромашки 
 
З дерев’яної баклажки.
 
Зняв Барвіночок перчину. 
 
Уклонився чин по чину;
 
— Щира дяка за рятунок,
 
І за скарб, за подарунок.
 
Всіх запрошую на свято.