Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
На город до діда Гната!
 
Вірні друзі! Завтра вранці 
 
Спільно глянем, що там в ранці!
 
 
VII
 
 
Що творилось на городі,— 
 
Переказувати годі.
 
Всі стрічали біля тину 
 
Козака, свою дитину.
 
З ним і дівчинка пригожа. 
 
На маленьке сонце схожа.
 
Всі городні — свіжі, вмиті,
 
У зеленім оксамиті. 
 
Обнімали, підкидали 
 
Ще й загадку загадали:
 
— Що на світі наймудріше? 
 
Ну, Барвінку, сміливіше!
 
Підморгнув недавній бранець 
 
І торкнув рукою ранець.
 
Підняли городні кришку.
 
Витягають з ранця... книжку!
 
— Це ж «Букварик»!— закричали. 
 
Ніби сонечко стрічали.
 
— Наймудріше в світі — книжка!— 
 
Пропищала в зіллі Мишка.
 
Дід Гарбуз розкрив «Букварик»:
 
— Був і я колись... школярик. 
 
Справжній скарб діставсь онуку,
 
З ним — подужає науку!
 
Без науки, знай, народ,—
 
Ані в космос, ні в город!—
 
Дід Гарбуз в долоні вдарив.
 
На гармошці Хрін ушкварив. 
 
Баклажаник у дуду
 
Задудукав до ладу. 
 
Пастернак схопив цимбали. 
 
Як утнули, як заграли! 
 
Танцювали до зорі 
 
При розкритім «Букварі»...
 
 
 
 
Мов димок, повився заспів 
 
Під дубами в Конча-Заспі,
 
В тиху пору світанкову,
 
Коли місяць збив підкову.
 
Наче бджілка волохата. 
 
Забриніла ранком хата.
 
Над полями, над лісами 
 
Задзвеніла голосами.
 
Гнат старий з малим Іванком 
 
Привітались з добрим ранком. 
 
Гнат погнав корову з двору 
 
Повз берізку білокору.
 
А Орися біля печі Варить кашу для малечі. 
 
Запарує швидко кашка. 
 
Розпочнеться й наша казка.
 
 
І
 
 
Але хто це там на дубі. 
 
Придивіться, дітки любі!
 
У гнізді завмер лелека.
 
Небо п’є, мов воду з глека.
 
Ще аж троє підлетіло.
 
Буде казка! Буде діло! 
 
Поторкалися дзьобами. 
 
Притулилися лобами.
 
Погули, пошепотіли.
 
Вниз до озера злетіли.
 
Тут вітрець повіяв з лугу.
 
Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»
 
І в лелек, немов намистом. 
 
Сипонув багряним листом.
 
Річ таку птахи з журбою 
 
Повели поміж собою:
 
— Зникло літо, як забава.
 
— Розкошує осінь-пава.
 
— Молодиця гарна й модна. 
 
Тільки вдачею холодна!
 
— Чуєш? Жабка сумно кумка. 
 
Про зимівлю в жабки думка. 
 
Жде і нас, браток лелека,
 
В теплий вирій путь далека.
 
— До весни, вітчизно мила! 
 
Виручайте, дужі крила!
 
Збір загальний — за Плютами, 
 
В луговині, за хатами.
 
Постривайте!— мовив старший.
 
Поки ще ми не на марші. 
 
Політаймо над городом. 
 
Попрощаймося з народом!
 
Підлетіли, піднялися 
 
Над лугами, де узлісся...
 
 
II
 
 
Дід Гарбуз у ту хвилину 
 
Задивився на калину. 
 
Козирком приклав долоню:
 
— Ой, яка ж ти красна, доню!
 
Враз Гарбуз як зарегоче,— 
 
Щось за лисину лоскоче!
 
Чи комашка, чи то муха 
 
Дідусеві пестить вухо.
 
Дід по лисині як лясне!
 
Щось майнуло, вельми красне. 
 
Сіло-впало на долоні —
 
Тільки спалахи червоні. 
 
Придививсь — листочок з клена. 
 
Хоч би смужечка зелена!
 
Дід підніс його, мов книжку;
 
— Ах, розбійнику-опришку!
 
Та невже ж минуло літо,— 
 
Простогнав він сумовито.
 
Зліз на тин, гукнув;
 
— Барвінку! Наступила осінь, синку!— 
 
Між травинок-луговинок 
 
Жваво вигулькнув Барвінок.
 
Став, веселий, перед дідом.
 
А за ним — Ромашка слідом.
 
Привітались до старого. 
 
Застрибали кругом нього;
 
— Не бачили ми зроду 
 
Звабнішої краси.
 
Дідусю, аж палають 
 
Левади та ліси!
 
А терну, а шипшини,—
 
Бери хоч цілий віз.
 
Жовтенькі відлітають 
 
Метелики з беріз...
 
Дід дістав з кишені люльку 
 
І пустив димову кульку:
 
— Відбуяло, дітки, листя.
 
Все до часу,,все до місця.
 
Вже й зима не за горами 
 
Із снігами та вітрами.
 
Вкриє землю ковдра біла.
 
Щоб земелька відпочила.
 
Аж зіщулилась Ромашка, 
 
Затремтіла, мов комашка:
 
— Та невже, дідусю, холод 
 
Упаде на нас, як молот?
 
— Не журись, пора осіння 
 
Заховає нас в насіння.
 
Тепло в кожній насінинці,
 
Мов дитинці в кожушинці...
 
Рушим в запічок, до хати. 
 
Будем солодко дрімати.
 
А як ряст укриє луки.
 
Нас людські пробудять руки. 
 
Щоб могли ми, наче діти, 
 
Знову сонечку радіти.
 
— А птахи,— спитав Барвінок,— 
 
Влізуть теж до насінинок?
 
Дід обняв його за плечі:
 
— Є в природі мудрі речі... 
 
Всі птахи, літати дужі, 
 
Утікають геть від стужі. 
 
Птаству — небом шлях
 
відкрито В ті краї, де вічне літо.
 
Підстрибнув Барвінок пружко. 
 
Мало з ніг не збив подружку:
 
— Звідкіля це вам відомо.
 
Ви ж завжди, дідусю, вдома!
 
Дід Гарбуз пригладив вуса:
 
— Не кінчав я, синку, вуза. 
 
Та пізнав цікаві штуки
 
З географії-науки.
 
Ця наука, серцю мила.
 
Землю всю мені відкрила.
 
Рідні гони для початку.
 
Потім Африку й Камчатку. 
 
Про Австралію й Аляску 
 
Я почув від неї казку.
 
Про далеку Антарктиду...
 
Закричав Барвінок:— Діду!
 
Я б хотів помандрувати.
 
За морями побувати!
 
Та не в казці, а на ділі!
 
Поки в нас тут заметілі!.. 
 
Скільки буде кілометрів 
 
До тропічних буйних нетрів?
 
Дід Гарбуз розреготався.
 
Аж тинок захилитався.
 
— То не жарти і не смішки, 
 
Років зо три — коли пішки!
 
Як підеш навколо світу.
 
Не одну проносиш свиту, 
 
В теплім колі, дітки, тута 
 
І зима минеться люта.
 
Ну, а поки осінь ходить.
 
Будем підсумки підводить.
 
Проведем останні збори 
 
І з піснями — до комориї
 
Дід Гарбуз на тому свиснув. 
 
Аж на плоті глечик тріснув.
 
І на заклик той відразу 
 
Збіглись всі до перелазу.
 
Ось Часник у новій свиті 
 
І Редиска в оксамиті.
 
Дядько Хрін з Горохом-другом 
 
По городі чешуть цугом.
 
Ось і Сонях поряд з Маком 
 
І Квасоля з Пастернаком. 
 
Пастернак схопив цимбали. 
 
Всі городні заспівали:
 
— Працювали ми завзято.
 
Бо для нас робота — свято. 
 
Коло рідної землі
 
Не зважай на мозолі.
 
Кожен знає, що без праці 
 
Не змайструєш навіть цяці.
 
Ні стільця, ні літака.
 
Ні шурупа, ні гвіздка!
 
Дід Гарбуз гукнув:—Побачим! 
 
Непереливки ледачим!
 
Гей, Барвінку, акурат 
 
Викликай усіх підряд.
 
Вмить хлопчинка жвавий писок
 
Устромив у довгий список:
 
— Слово має... трудівник... 
 
Просим, дядечко Часник!
 
Трусонув Часник той чубом, 
 
Гордо блиснув білим зубом. 
 
Сміло й гордо взявся в боки
 
І вперед ступив два кроки:
 
— Я від роду і до роду 
 
Часничок даю народу.
 
Наче полька з гопаком. 
 
Дружить сало з Часником.
 
А натреш хлібця скоринку 
 
Прямо з печі... Га, Барвінку? 
 
А до свіжого борщу 
 
Як приправу затовчу!
 
Мовчки всі ковтнули слинку. 
 
Дід Гарбуз сказав:—Барвінку! 
 
Часниченко цей лишень 
 
Корисніший за жень-шень!
 
Всі на цьому — зліва й справа 
 
Закричали:— Слава! Слава!— 
 
Часникові всяк радів.
 
Вийшов Соняшник з рядів:
 
— Рапортую, друзі вірні,
 
Маю зернятка добірні. 
 
Начавлю аж дві сулії 
 
Променистої олії.
 
Ця олійка щось та важить. 
 
Можна все на ній підсмажить. 
 
Свіжу рибку, і млинці,
 
І грибки, і голубці.
 
Що й казати — добра справа. 
 
Знову всі гукнули: — Слава!
 
Підстрибнули від землі 
 
Дві Редисочки малі:
 
— Наше діло — виробляти 
 
Свіжі соуси й салати.