Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
Заправляєм що не ранок 
 
Вітамінів кілька банок.
 
Вже готові бодні три 
 
Соковитої ікри.
 
Помогли нам в цьому ділі 
 
Баклажаники дозрілі.
 
Дядько Перець і Томат,
 
Ще й Укріп, Петрущин брат.
 
— Слава! — чуть з усіх сторін. 
 
Вилітає в коло Хрін:
 
— Потрудивсь і я на славу. 
 
Добру винайшов приправу. 
 
Гордо в місто відвезу.
 
Не один утре сльозу.
 
До м’ясця, до холодцю 
 
Всяк проситиме хрінцю.
 
Хто не вірить, хай нюхне, 
 
В маяки пишіть мене!
 
Мовив так — і витяг терку 
 
І натерся в макітерку.
 
Всі схопились за носи:
 
— З ним і гемона з’їси!
 
— Потрудився Хрін за трьох!
 
З гурту вискочив Горох:
 
— Я відправлю в магазин 
 
Триста тисяч горошин!
 
Кожна кулька — як горіх. 
 
Супу вистачить на всіх!
 
— Слава! Слава! Це ж чудово!
 
Тут Ромашка просить слова. 
 
Уклонилась. В білій льолі,
 
 
 
 
Тихо мовила поволі:
 
— Труд мій, друзі, невеликий. 
 
Я роблю з травичок ліки.
 
Із шавлію, з чебрецю,
 
З материнки, з ялівцю.
 
А від жовчі й живота —
 
З бузинового листа.
 
Знов гукнули:— Слава! Слава! — 
 
Мнеться лікарка русява;
 
— А з Барвінком — теж труди. 
 
Він слухняний не завжди.
 
Сто сльозинок хлопчик витер. 
 
Поки вивчив тридцять літер.
 
Подививсь Барвінок скоса 
 
І Ромашку — смик за косу. 
 
Хтів тікати, поки гомір.
 
Та Часник піймав за комір.
 
Наїжачився й Гарбуз,
 
Уперед ступив, як туз:
 
— Ну, Барвінку, ось «Буквар», 
 
Щось по-писаному вшквар!
 
Де і взявся той «Букварик». 
 
Став Барвінок мов комарик.
 
А Ромашка — мов зоря. 
 
Розгортає «Букваря»:
 
— Що за буква?
 
— Півжука.
 
— А точніше?
 
— Буква «КА».
 
— «ХА», як муха...
 
— А оце?
 
— «О» — кругленьке, мов яйце...— 
 
Почесав малий за вухом 
 
І пальнув єдиним духом:
 
— «ЖЕ» — засушений жучок.
 
— «ЧЕ» — залізний гапличок, 
 
«Ю» — турецький барабан, 
 
«ША» — справжнісінький паркан...
 
Що зчинилось! Шум і жарти. 
 
Дід Гарбуз ковтнув півкварти 
 
Бузинової роси І сказав: — Герой єси!
 
Раптом — хмара це чи крила? —
 
Сонце щось на мить закрило. 
 
Тінь упала з високості:
 
То летять лелеки в гості.
 
Сіли-впали край дороги. 
 
Довгоносі, довгоногі. 
 
Похилилась рогоза.
 
Підійшли до Гарбуза.
 
— Здрастуй, сонечко-город, 
 
Зелененький наш народ! — 
 
Другий мовив: — З вами рай. 
 
Та тікаєм в дальній край...— 
 
Третій: — Осінь підійшла. 
 
Летимо шукать тепла.
 
А Барвінок: — Де ж той вирій?
 
— За морями, в далі сірій...
 
Уклонивсь птахам Барвінок, 
 
Притуливсь до їх пір’їнок:
 
— Ой, візьміть, коли не важко, 
 
В теплий край мене й Ромашку! 
 
Треба й нам побачить світу. 
 
Щоб поліпшити освіту.— 
 
Підійняв лелека ногу,
 
Чути в голосі тривогу:
 
— Ой, Барвіночку, не раю 
 
Відлітати з Диво-краю.
 
Та заморська сторона —
 
Мов під ноги борона!
 
Жодна пташка лісова
 
На чужині не співа.
 
Другий виступив лелека;
 
— І в польоті небезпека.
 
Не злякаєшся, коли 
 
Нападуть на нас орли?
 
В пазурах загинуть можна. 
 
Путь далека і тривожна.
 
Але вийшов третій птах 
 
З добрим словом на вустах;
 
— Коли ти такий завзятий. 
 
Нам не важко, можем взяти. 
 
От так диво: між зірок — 
 
Географії урок!
 
Тут Часник ударив в поли:
 
— Та навіщо? Та ніколи!
 
Та куди? Та що це ви?
 
Щоб поїли їх леви?
 
Крокодил чи бегемот —
 
Це тобі не цар Осот!
 
Тупнув чоботом Гарбуз,
 
Аж каблук у землю вгруз;
 
— Хай побачать дальній світ 
 
І складуть нам щирий звіт.
 
Скільки вражень, скільки мрій...
 
Ех, шкода, що я старий...
 
Підхопив Барвінок спис, 
 
Почоломкав діда в ніс.
 
Перед мудрим Часником 
 
Тричі скочив гопаком.
 
І, мов вершник у сідлі. 
 
Загойдався на крилі.
 
Поряд всілася й Ромашка. 
 
Запитала: — Вам не важко? — 
 
А лелека; — Жарти кинь! —
 
І підскочив, наче кінь.
 
Відвернулися Редиски, 
 
Рукавами втерли слізки.
 
Навіть в дядька Часника 
 
Відібрало язика.
 
Вкрай схвильований Гарбуз 
 
Лопушаний зняв картуз 
 
І сказав; — Синашу мій!
 
Ось вам вузлик чарівний.
 
Знай, Ромашко, знай Барвінок, 
 
В ньому жменька насінинок.
 
В час навальної біди 
 
До землі їх приклади.
 
І відразу ж, як один.
 
Ми зростем із насінин.
 
І Ромашечці, й тобі 
 
Допоможем, далебі.
 
Та прийдем ми лиш на мить. 
 
Бо в чужині нам не жить. 
 
Отже, викличеш ти нас 
 
В час трудний і тільки раз.
 
От і все... Тримай, Барвінку!
 
Підхопив малий торбинку. 
 
До грудей притис її.
 
Мовив: — Рідні ви мої... 
 
Ждіть додому нас у квітні. 
 
Як настануть дні привітні!