Лялечка і Мацько

Про себе він кляв Сороку, як тільки міг. Потрапила б вона йому на очі! Але, як на зло, ця тварюка щезла в невідомому напрямку, може, ловила десь такого, як він, довірливого лиса. Мацько вискалив гострі зуби і клацнув сонну муху.
Раптом йому здалось, що це був сон.
Що всі його картини висять на кущах і хтось просто пожартував. Мацько чимдуж побіг до свого помешкання. Але нічого не змінилось, тільки роса висохла на траві й листі. Таке не могло наснитись. То тут, то там валялись шматки паперу.
Лис ліг у затінку, примруживши очі, і хоч вушка його за звичкою стояли насторожі, йому було вже однаковісінько. Мацько хотів померти. За ним пожалів би хіба їжак Грицько, котрий, попри те, що був надто статечним, загалом непоганий хлопець. Зрештою, може, він і мав рацію, коли говорив, що треба не лізти з власної шкури, а берегти ліс.
Лис важко зітхнув, здмухнувши з лапи павутинку, яку павуки чіпляли, де їм заманеться. Варто пролежати тут до вечора — і вони б геть обснували його з хвоста до голови.
Тут Мацькові вуха впіймали шум крил і огидне скрекотання. Він розплющив одне око і помітив Сороку, що крутячи зліва направо обскубаним хвостом, наближаючись до нього. Для більшої переконливості він відкинув убік хвіст і надав своєму обличчю трагічного виразу самогубця.
Одним оком він крадькома слідкував за кожним рухом Сороки. Ось вона зупинилась, сіла на кущ, і, побачивши «мертвого» лиса, зіскочила на землю.
- Як ганьба! — заскрекотала вона. — Яка ганьба для лісу! Через якісь там бездарні картини накладати на себе лапи!
Вона підійшла ще ближче, і лис затамував подих.
- А що про мене подумають? Він жив під моїм деревом. Яка ганьба!
Сорока боляче дзьобнула лиса в ніс, чого того не міг стерпіти. Блискавично розкривши пащу, Мацько вхопив Сороку і щосили здавив. Коли він випустив її, Сорока вже навіки склепила очі.
Мацько виплюнув пір’я і, похитуючись, пішов світ за очі.
  
Розділ сьомий,
 
в якому йдеться про різну всячину,
а також про те,
яку роль може зіграти риба з лісового озерця
Лис став диким і несамовитим. Після стількох днів творчого натхнення він знову відчув той голод, який відчувала кожна істота в лісі.
Мацько ніяк не міг насититись. Кожнісінького вечора навідувався до сільських курочок, і врешті так розперезався, що люди змушені були відв’язувати на ніч своїх псів й одного разу ті добряче полатали лисові боки. Мацько відлежувався у норі, але, якщо раніше він віддавався глибоким філософським роздумам, то тепер у голові його зринали тільки криваві апетитні видіння.
Якось до лиса навіть з’явилась сестричка Мінка, як завжди вишукана і елегантна. Принесла хворому щільника.
- Ми такі раді, такі раді, — щебетала вона, — що ти нарешті почав провадити гідне життя. Приходь до нас у гості. Братику, будь обережний! Прошу тебе… Ми так переживаємо, щоб з тобою щось не трапилося гіршого!
Лисичка грайливо провела пухнастим хвостиком по носі Мацька і побігла додому, навіть не вислухавши рідного брата.
Проте наступного дня лис не впізнав своєї ніжної сестрички. Вона увірвалась до його помешкання, наче фурія, тягнучи за собою чоловіка Маркіяна.
- Яка ганьба! — закричала вона, гнівно блискаючи очима. — Що ти накоїв, негіднику?! Тебе викликають до суду! Подумати тільки, ти з’їв Сороку!
Мацько хотів сказати, що він нізащо у світі не їв би тієї старої брехухи, але Мінка почала вищати, а її виску лис боявся більше, ніж суду.
Маркіян терпляче вичекав, коли дружина врешті замовкне, й офіційним голосом адвоката почав:
- Якщо щиро розкаєшся, тобі пом’якшать вирок…
- Вона мене оббрехала! — випалив лис.
- Так…А докази? Свідки? Зрештою, ти міг звернутися до нашого суду.
- До суду?! — зойкнула Мінка, бо ж її чоловіченько працював у тому суді, й вона чудово знала, що там відбувається, і у скільки обійдеться родині витягти брата-халамидника з неприємної історії.
Та вона швидко оговталась і кволим голоском промовила:
- Вибач, любий…Це все нерви. Я була у Вовка без твого відома. Він люб’язно пояснив мені суть справи. Сорока не винна: вона діяла для загального добра.
- Ну, це не міняє справи, — почухав Маркіян вухо. — Більше того, це її ускладнює. Повір, Мацьку, я щиро тобі співчуваю, але закон є закон.
Приголомшений Мацько мовчав. Сестра знову заголосила:
- Я цього не переживу!
І зомліла. Прийшовши до тями на березі струмка, Мінка розплющила очі й сказала несподівано твердим голосом:
- Якщо я помру від ганьби, можете не приходити на мій похорон!
Мацько чудово знав характер сестри і спокійно чекав, що буде далі. А от Маркіян не на жарт перелякався і забелькотів:
- Не вмирай, любонько! Не покидай нас!
Мінка розплющила очі:
- Якщо ти нічого не придумаєш, я помру зараз же!
- Ради тебе я зроблю все, що завгодно! — ридаючи, видушив з себе Маркіян.
- Обіцяєш?
- Обіцяю!
- Поклянись!
- Клянусь!
- Гаразд, любий. Я тобі вірю. А зараз підемо додому, а то ви мене так облили водою, що я, чого доброго, схоплю запалення легень.
Отож слухайте, що було далі. Наступного дня Мінка прийшла знову, елегантна і самовпевнена.
- Як твоє здоров’ячко? — запитала вона.
- Добре, — відповів пригнічений лис.
- А гарно я вчора зомліла? — засміялась, показавши білі зубки сестричка. — Маркіян усе влаштував. Виявляється, Сорока померла від серцевого нападу. Є свідчення лікаря. Але ти за самовільне влаштування виставки караєшся штрафом у розмірі тридцять курей. Сам розумієш, це скоріше не штраф, а подарунок. Вовк дуже незадоволений. Сорока завжди була в курсі справ…
- Мацько мовчав.
- Чого ти не радієш? Що таке тридцять курей у порівнянні з тим, що тебе могли б вигнати з лісу?
- Ну, й нехай, — буркнув лис.
- Запам’ятай, — лукаво пригрозила лисичка, — ти й переді мною у боргу!
- Добре, — неохоче мовив Мацько. — Мені все одно. Можу намалювати твій портрет.
- Красно дякую, ти мені зробиш більшу приємність, коли взагалі не візьмешся до малювання! Коли б ти мав талант, то міг би прославити родину. До речі, я уже замовила свій портрет маестро Альцесту. У сірих тонах. Це зараз наймодніший колір. Такий шляхетний! І нагадує мені дитинство, коли ми з тобою ще не мали шерсті, а були вкриті сіреньким пухом. Між іншим, я чула, що в тебе є якісь окуляри…
- Я їх згубив, — сухо відповів лис. — Слова сестри зачепили його за живе.
- Шкода… — зітхнула Мінка. — Ну, гаразд, я побігла! Видужаєш, берися за виплачування штрафу.
Ні, лис не загубив своїх окулярів. Він запорпав їх у куряче пір’я. Втім, після того, що трапилось, Мацько не мав бажання в них дивитись.
Охлялий після хвороби лис вирішив прогулятись. У голові ще трохи паморочилось від слабкості. Сумний і пригнічений йшов Мацько лісом, забувши навіть відповісти на привітання Білочки, яка співчутливо дивилась на нього з сосни. Вряди-годи він сідав відпочивати і без цікавості дивився, як у траві снують меткі руді мурахи. Отак він дістався до озерця з темною, аж чорною водою. Озерце було в глибокій улоговині. Навколо росли дерева, але після довгих дощів вода сягала їхніх стовбурів, погрожуючи затопити ліс.
Мацько дійшов до берези, що нависала над озерцем, і аж присів від несподіванки. Біля самої води у височезних чоботях стояв лісник і закидав довгого гнучкого прута — вудку. Час від часу він витягав сріблястих рибин і кидав їх у відерце з водою.
Лис, припавши до землі, не спускав очей з риби. Як йому хотілось їсти! Аж слинка текла. Коли дід знову витяг рибку, лис не втримався і тихенько дзявкнув. Дід обернувся і засміявся:
- А, то ти, волоцюго! Що, вже кури набридли? Рибки закортіло?
Лис хотів утекти, але невидима сила прикувала його очі до відерця з рибою. Він знову дзявкнув і вдарив хвостом по землі.
- Ну й ну! — здивувався дід. — Скільки лісникую, ще-м не видів, щоб старий лис хвостом молотив!