Щоденник Миколки Синицина

Федько та Гриць повернулися з табору. От як швидко час минув!
Ну й здивувалися вони, коли побачили, що у нас тепер уже два вулики.
Вони думали, що ми виписали ще одну бджолину сім'ю, але ми розповіли їм, що це вилетів рій.
Потім ми показали їм газету з карточкою і листи, які нам прислали. Вони дуже зраділи. Гриць сказав:
— Ну й справи почались, а ми й не знали, що тут діється!
  
26 липня
 
Зовсім погана погода. Майже весь день лив дощ. Обидві бджолині сім'ї сиділи у вуликах і не літали по мед.
Нам було нудно без бджіл. Галя сказала, що сьогодні ми всім нашим загоном підемо в кіно дивитись нову картину.
По обіді Галя взяла на всіх квитки, і ми ходили в кіно.
  
27 липня
 
От і закінчився головний медозбір. Липа вже відцвіла. Тепер бджолам доведеться шукати які-небудь квіти в різних місцях. Тут уже не набереш багато меду. Ми вже боялися, що нова бджолина сім'я залишиться на зиму без меду, але Ніна Сергіївна сказала, що їй можна буде виділити частину меду із старого вулика. Ми перевірили запаси меду, і виявилося, що меду вистачить на обидві сім'ї.
— Тільки вам самим уже не доведеться цього року поїсти свого меду, — сказала Ніна Сергіївна.
— А ми й не хочемо меду, — кажемо ми, — нехай краще бджолам залишиться. Адже вони самі трудилися, тож це їхній мед.
— От і чудово, — сказала Ніна Сергіївна. — Зате у бджіл будуть достатні запаси на зиму. Бджоли добре перезимують, а наступного року зберуть стільки меду, що й для вас залишиться.
— От тоді ми й покуштуємо свого меду! — сказав Павлик.
— А де ж зимуватимуть наші бджоли? Для них, напевно, треба зимівник зробити? — спитав Юрко.
— Один чи два вулики можуть зимувати в хорошому сухому погребі чи просто в землянці, — сказала Ніна Сергіївна. — Під землею бджолам буде добре.
Ми вирішили з завтрашнього дня взятися до обладнання землянки, щоб нашим бджолам було приміщення на зиму.
  
28 липня
 
Зранку всі хлопці зібрались на пасіці, і ми приступили до обладнання землянки. Ми вирішили спочатку викопати в саду яму, потім накрити цю яму дошками, а зверху засипати землею, щоб усередину не проник холод. Ми принесли заступи і почали копати яму.
Земля була тверда. Ми проморочились до вечора, зате яма вийшла гарна. Юрко придумав розпалити в ямі вогнище, щоб стіни гарненько просохли і в зимівнику не було вогко. Ми натягали хмизу й розпалили в ямі велике вогнище.
Всі хлопці розбрелись по саду, стали збирати сухе гілля і підкидати його у вогонь. Незабаром смеркло. Вогнище догоріло. Ми влізли в яму, прибрали попіл, а потім посідали на дні і стали мріяти. Вгорі над нами чорніло небо, а на ньому виблискували яскраві зірочки. Вітер шумів у верховітті дерев, а у нас у ямі було тепло й затишно.
— А я скучатиму за бджолами взимку, — сказав Гриць. — Я до них дуже звик і полюбив їх за те, що вони такі гарні маленькі трудівники.
— Я теж скучатиму за бджолами взимку, — сказав Федько.
— До зими ще далеко, — відповів Толя. — А взимку ми вчитимемось, і скучати буде ніколи.
— А таки правду сказав нам дідусь-бджоляр: «Хто почне займатися бджільництвом, той ніколи не кине цього діла», — сказав Павлик. — От я, наприклад, — я вже твердо надумався: коли виросту, неодмінно стану бджолярем на колгоспній пасіці. У мене буде багато вуликів, штук сто чи двісті. Краще навіть двісті, аніж сто!
— Тобі добре, — відповів Федько. — А мені як бути? Таж я вже вирішив зробитись інженером, щоб мости будувати, тунелі, канали…
— Ну й що ж? — кажу я. — Будь собі інженером, а вдома у тебе будуть вулики. Вони ж не стануть тобі на заваді.
— Звичайно, — каже Віталик. — От я, наприклад, буду художником і бджолярем. Хіба не можна відразу за двома спеціальностями працювати?
— Художникові добре! — відповів Євгенко. — А мені ж як бути? Я хочу бути пілотом.
— Ну й будь пілотом, — кажу я. — Не будеш же ти цілими днями на літаку літати. Політаєш, політаєш і додому прилетиш, подивишся на своїх бджіл і знову полетиш куди треба.
— А якщо на кілька днів треба буде куди-небудь летіти?
— Кілька днів бджоли й без тебе проживуть. Вони самі про себе можуть дбати. їм не потрібна нянька.
— Пілотові ще нічого, — сказав Юрко. — Я ось хочу бути матросом чи капітаном на пароплаві, а пароплав як піде в далеке плавання, мало не на цілий рік!
— А ти вулик постав на палубу, — кажу я. — Нехай він і стоїть собі. Поки пливеш морем чи океаном, затикай льоток, щоб бджоли не розлетілись, а як зупинишся коло берега, випускай бджіл, щоб вони на березі погодувались. От і добре буде.
Так ми розмовляли, і я всім довів, що кожен може займатися бджільництвом: і пілот, і шофер, і машиніст, і шахтар. А потім я пішов додому і задумався, як же мені самому бути. Таж я вже. вирішив працювати в Арктиці, а хіба в Арктиці можуть жити бджоли? Там же нема ні квітів, ні дерев, а самі лише крижини та білі ведмеді. А потім я подумав, що, напевно, поки я виросту, люди насадять в Арктиці квітів і дерев, так що й там можна буде розводити бджіл. А якщо до того часу не встигнуть насадити, то я сам насаджу, а поки квіти виростуть, годуватиму бджіл цукровим сиропом.
Неодмінно розведу в Арктиці бджіл!
  
29 липня
 
Ми думали, що нам більше не буде листів, а сьогодні раптом знову лист. Ми зранку прийшли на пасіку, тільки Юрко Кусков не прийшов. Раптом, дивимось, біжить Юрко і розмахує конвертом у руці. Виявляється, він заходив до школи і одержав листа. Ми квапливо розпечатали конверт і прочитали листа вголос. Ось що там було написано:
 
«Дорогі друзі піонери й школярі! Пишуть вам піонери з колгоспу «Ленінський шлях». Ми прочитали про вас у газеті й ухвалили написати вам листа. Дорогі хлопці, нам дуже соромно, що ми, сільські піонери, ще не обладнали у себе пришкільної пасіки, тим часом як ви, міські хлопці, вже розпочали цю роботу і у вас уже є вулик. Дорогі друзі, ми цю нашу помилку виправимо і вже домовилися з колгоспом, і колгосп виділяє для нашої шкільної пасіки два вулики з бджолами. Отож пасіка у нас буде. Але не думайте, дорогі друзі, що ми весь час сиділи склавши руки і нічого не робили.
 
Наш колгосп міститься далеко в степу. Природа у нас сувора: взимку тріщать нестерпні морози, дмуть віхоли і надувають стільки снігу, що ми навіть до школи ходимо на лижах. Улітку дмуть сильні суховії, так що все сохне і земля від спеки репається. Щоб перемогти посуху, паші колгоспники насаджують ліси. Ми теж ухвалили в цій справі допомогти рідному колгоспові і вже зібрали шість мішків відбірних жолудів, щоб посадити дуби. Ми боремось із шкідниками сільського господарства — ховрахами. Цього року наш піонерський загін знищив півтори тисячі ховрахів і врятував від загибелі п'ятнадцять тонн зерна, бо кожен ховрах з'їдає за літо до десяти кілограмів зерна. І ще ми взяли шефство над колгоспним телятником. У кожного піонера тепер є по двоє підшефних телят. Ми стежимо, як ростуть і розвиваються наші підшефні чотириногі. При школі у нас є сад і дослідний город. Усі ми працюємо в саду і на городі і добиваємося, щоб був великий урожай.
 
Дорогі хлопці, ми знаємо, що ви у місті теж працюєте — саджаєте квіти і дерева, закладаєте сади і парки, а ось тепер, виявляється, навіть почали розводити бджіл. І це дуже добре, дорогі друзі! Нумо ще краще працювати, ви там, а ми тут, щоб наша улюблена Батьківщина процвітала і вкрилася зеленню та садами, щоб усього було багато і всьому нашому народові жилося добре, як учить нас наша партія.
 
На цьому ми кінчаємо нашого листа. До побачення, дорогі друзі! До боротьби за справу Комуністичної партії будьте напоготові!»