Таємниця індіанського острова

Генерал Макартур, бризкаючи слиною, заволав:
— Що тут коїться? Чий це брутальний жарт?
Плечі в нього опустилися, руки тремтіли. Він одразу постарішав на десяток років.
Блор витирав обличчя носовичком.
Лише суддя Уоргрейв і міс Брент зовні були порівняно спокійні. Емілі Брент сиділа, як завше, струнко, високо піднісши голову. Тільки неприємного кольору плями на щоках виказували її хвилювання. Суддя прибрав свою звичну позу: голова трохи втиснена в плечі, одна рука замислено пошкрябувала вухо. І тільки очі, живі й проникливі, весь час пильнували, блискавкою нишпорячи по кімнаті, виказуючи напружену роботу розуму.
І знову Ломбард узяв ініціативу в свої руки.
— Той голос? — задумливо мовив. — На мою думку, він пролунав десь із кімнати.
— Але хто ж це міг бути? — вигукнула Віра. — Хто? Адже це не був хтось із нас.
Ломбард поглядом слідчого, не поспішаючи, огледів кімнату. На мить його погляд упав на відчинене вікно, проте він рішуче похитав головою. І раптом в очах у нього спалахнув переможний блиск. Він спритно підскочив до місця поблизу каміна, звідки двері вели в суміжну кімнату.
Прудко рвонувши за ручку, Ломбард навстіж розчинив двері. Зайшов до кімнати, й одразу ж звідти почувся вигук задоволення. Він закричав:
— Так ось де це!
Всі інші, юрмлячись, рушили слідом за ним. Тільки міс Брент зосталася самотньо, випроставшись у кріслі.
У суміжній кімнаті впритул до стінки, що відділяла її від вітальні, присунуто столик. На ньому стояв грамофон — старомодний грамофон з великим рупором, спрямованим до стіни, й Ломбард, трохи відсунувши його, вказав на кілька дірочок, акуратно просвердлених крізь стінку. Налагодивши грамофон, він поставив голку на пластинку, й вони знову почули:
— Ви обвинувачуєтеся…
— Зніміть! Зніміть зараз же! Це жахливо! — вигукнула Віра.
Ломбард підкорився.
Доктор Армстронг вимовив, полегшено зітхнувши:
— Вважаю, що це безсоромний, грубий жарт.
Прозвучав тихий, але виразний голос судді Уоргрейва:
— Так ви справді вважаєте, що це не що інше, як жарт? Так я вас зрозумів?
Доктор витріщив очі на нього:
— А що ж це може бути?
Суддя, ніжно погладивши свою верхню губу, промовив:
— Поки що я не готовий висловити свою думку.
Втрутився Ентоні Марстон:
— Але ж ви дечого не врахували. Хто, чорт забери, накрутив оцю штуковину й запустив її?
— Справді, — пробурмотів Уоргрейв, — вважаю, що нам слід з'ясувати це.
Він повільно рушив назад до вітальні. Інші пішли слідом.
Саме в цю мить повернувся Роджерс зі склянкою бренді в руках. Міс Брент стояла, нахилившись над місіс Роджерс, яка квилила час од часу. Роджерс спритно прослизнув поміж обома жінками.
— З вашого дозволу, леді, я побалакаю з дружиною. Етель… Етель, все гаразд. Усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки.
Місіс Роджерс важко дихала, ледь ковтаючи повітря, її перелякані очі уважно вдивлялися в обличчя гостей. Роджерсів голос забринів настійливіше:
— Заспокойся, Етель!
Доктор Армстронг звернувся до неї:
— Зараз усе буде гаразд, місіс Роджерс. Невеличке потрясіння, не більше.
— Я знепритомніла, сер? — спитала вона.
— Так.
— Це все наробив голос, той жахливий голос — він наче вирок оголошував… — Обличчя її знову позеленіло, повіки від хвилювання затріпотіли.
Доктор Армстронг різко урвав її:
— Де ж, нарешті, бренді?
Хтось передав склянку з бренді, що її Роджерс поставив на столик, і доктор схилився над жінкою, яка задихалася.
— Випийте це, місіс Роджерс.
Вона відпила маленький ковток, похлинулася, але пила далі, ледве переводячи подих. Алкоголь зробив свою справу — обличчя в неї порожевішало. Отямившись, вона сказала:
— Мені вже краще. Все було так несподівано, що в мене здали нерви…
— І не лише в тебе, — похапцем підтвердив Роджерс. — Мене це теж уразило. Від несподіванки я навіть упустив тацю. Можу запевнити вас, що все це — мерзенна брехня, з початку до кінця! Хтів би я знати…
Його монолог обірвав кашель. Це був просто кашель — сухий, тихий кашель, але він чомусь справив паралізуюче враження на Роджерса, зупинивши його в розпалі оповіді. Він уп'явся поглядом у суддю Уоргрейва — той багатозначно помовчав, ще раз кахикнув, потім спокійно спитав:
— Хто поставив оцю пластинку на грамофон? Чи не ви, Роджерсе?
— Я не знав, що то за пластинка, — виправдувався Роджерс. — Побий мене сила божа, коли я знав зміст цієї пластинки, сер. Коли б знав, нізащо не зробив би цього.
— Охоче вірю вам, Роджерсе, — сухо зауважив суддя. — Та, мабуть, ви мали б докладніше все це пояснити.
Дворецький утер носовичком піт із чола й щиро мовив:
— Я лише виконував накази, сер, от і все.
— Чиї накази?
— Містера Оуена.
— Дозвольте прояснити деякі обставини, — сказав суддя Уоргрейв. — У чому саме полягали накази містера Оуена?
— Мені наказано було взяти пластинку в шухляді й поставити на грамофон, — упевнено відповів Роджерс, — а моя дружина мала запустити грамофон, тільки-но я зайду до вітальні з кавою.
— Вельми дивна історія, — промурмотів суддя.
— Але ж це суща правда, сер, — викрикнув Роджерс. — Богом присягаю, що так. Я найменшого уявлення не мав, що саме записано на тій пластинці — у мене й на мить не виникло підозри. На пластинці була якась наклейка — я вважав, що це назва музикального твору.
— На пластинці є назва? — звернувся Уоргрейв до Ломбарда.
Ломбард ствердно кивнув головою. Й несподівано ошкірився, вищиривши свої гострі білі зуби.
— Так точно, сер, — відповів він. — її назва — «Лебедина пісня».
3
Генерала Макартура раптом прорвало.
— Це все якесь безглуздя, абсурдна вигадка! — заволав він. — Хіба ж можна ось так чіпляти ганебні обвинувачення… Необхідно вжити якихось заходів. І хто б не був отой тип Оуен…
Його різко перебила Емілі Брент:
— Оце найголовніше — хто він такий?
Втрутився суддя. Владно — далися взнаки довгі роки, проведені в суді, — наказав:
— Насамперед ми повинні з'ясувати, хто такий містер Оуен. Я пропоную, щоб ви, Роджерсе, поклали свою дружину в постіль. Потому повертайтесь до нас.
— Слухаю, сер.
— Я допоможу вам, Роджерсе, — відгукнувся доктор Армстронг.
Спираючись на обох мужчин, місіс Роджерс хиткою ходою почвалала з кімнати. Коли вони пішли, Тоні Марстон сказав:
— Не знаю, як ви, а я не від того, щоб вихилити скляночку-другу.
— Гаразд, — відповів Ломбард.
— Тоді я піду пошукаю, — сказав Тоні, вийшов з кімнати й одразу повернувся з тацею в руках — Пляшки, як я виявив, стояли біля дверей — чекали на нас.
Він обережно поставив тацю на столик, наповнив келихи. Генерал Макартур узяв собі чистого віскі — так само, як і суддя. Кожний відчував потребу в міцному збадьорливому напої. Лише Емілі Брент зажадала склянку води.
Невдовзі повернувся доктор Армстронг.
— З місіс Роджерс уже все гаразд, — оголосив він. — Я дав їй снотворне. Хилите? Либонь, і я хочу наслідувати вас.
Чоловіки знову наповнили свої келихи. За кілька хвилин повернувся й Роджерс. Уоргрейв рішуче взявся за розслідування. Кімната перетворилася на імпровізований зал суду. Суддя розпочав допит:
— Так от, Роджерсе, ми повинні будь-що доскіпатися до суті того, що скоїлося. Хто такий оцей містер Оуен?
Роджерс витріщив очі:
— Власник цього острова, сер.
— Це я знаю. Від вас я вимагаю зізнання: що ви особисто знаєте про цю людину?
Роджерс заперечливо похитав головою:
— Нічого не можу сказати вам, сер. Справа в тому, що я ніколи цього пана не бачив.
Легкий шерех пролунав кімнатою. Генерал Макартур втрутився:
— Як, ви ніколи його не бачили? Що ви хочете цим сказати?
— Ми тут усього кілька днів, сер, — моя дружина і я. Нас найняли листом, через агентство… Я маю на увазі агентство «Регіна» в Плімуті.