Динамо Харків. Вибрані вірші

2002
  
Готельний бізнес
 
 
 
В дешевих берлінських готелях, які тримають росіяни,
 
де на рецепціях немає льодяників,
 
а в кімнатах — відповідно —
 
конвертів з готельними лейблами,
 
де стоять пожовтілі від часу ванни,
 
в яких ховаються риби і скорпіони,
 
часто спиняються відвідувачі, терті життям,
 
яким є що розповісти про цей час, перш ніж завалитись
 
в ліжко разом зі своїм бухлом і старими мундштуками.
 
 
 
Доки вони говорять і жують нарізану шинку,
 
принесену з крамниці напроти,
 
і попіл з їхніх цигарок летить в ліжко,
 
як сніг на портові міста,
 
місяць встигає з рогу вулиці переміститись ближче
 
до церкви і коридорні починають займатись ранковим
 
прибиранням, знаходячи в душових кабінах
 
використані презервативи і вимазані кров’ю рушники.
 
 
 
І ось одного разу в один з таких готелів
 
вселяється чоловік, показавши на рецепції
 
студентський аусвайс, і зачиняється в кімнаті.
 
Вранці йому ще приносять сніданок і він —
 
разом із тацею, не скидаючи одягу і черевиків,
 
залазить у ванну і пускає воду.
 
 
 
Знайшовши його вже наступного дня
 
і викликавши поліцію,
 
коридорні потім довго перемовляються,
 
що ось, мовляв, треба ж було
 
так наковтатись снодійного,
 
щоби померти просто в воді,
 
бачиш, виявляється, смерть може пахнути
 
турецькою кавою,
 
і що нам тепер робити після цього всього?
 
 
 
Міста, розірвані жагою самотніх жінок,
 
змащений слиною молодих емігрантів місяць —
 
все, про що вони говоритимуть,
 
про що їм є що розповісти,
 
коли кожен ковток і кожна тяга —
 
лише привід продовжити безкінечну розмову.
 
 
 
Мало хто здогадується про межі видимого,
 
особливо в цій кімнаті з тостером і нічником,
 
з якої немає повернення, і немає пояснення,
 
ти ж не будеш слухати налякану прибиральницю,
 
яка першою увійшла до кімнати
 
і навіть бачила, як у воді плавали
 
розмоклі банкноти і чорні дельфіни,
 
а зі стелі на тонких павутинках
 
спускались павуки і ангели
 
і сипали трояндові пелюстки
 
в хлоровану воду.
 
 
2002
  
Дитяча залізниця
 
 
 
Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,
 
в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,
 
гріючись в книгарнях і безкоштовних туалетах,
 
як тритони обертаючи за світлом коричневі очі;
 
щедрою рукою час зачерпує зі своїх водоймищ
 
і сипле в твої долоні
 
пригоршні молюсків і равликів,
 
комет і річкового каміння.
 
 
 
Колись всі вокзали в моєму місті о такій порі
 
зупинялись, наче будильники
 
з тисячею ослаблених пружин;
 
сховавшись під небо,
 
котре летіло з двома світилами,
 
мовби людина з двома серцями,
 
рудоволосі дівчата
 
які тримали сутінки на кінчиках язиків,
 
співали пісню, що в ній, ніби в вугіллі,
 
було багато старої зброї, одягу і зотлілих тарантулів;
 
і з пагорбу, де закінчувалось місто,
 
видно було залізницю,
 
якою добирались додому робітники.
 
 
 
Скільки вогню, скільки сліз, скільки вугілля
 
вигоріло в легенях, вітрилах, що напиналися
 
в шахтарському селищі.
 
Пощо, скажи, небо збирає всі свої ласощі,
 
крам і світила,
 
і, повернувшись, зникає за пагорбом?
 
 
 
За кожен невидимий видих
 
вимучених за ніч метеликів,
 
за кожного із сиріт, котрі кожного ранку
 
складали постіль, мов парашути,
 
за кожен з кларнетів в твоєму горлі,
 
які не дають тобі просто дихати,
 
перетворюючи голос на тінь і джаз на хворобу,
 
заплачено нашим життям.
 
Тримайся ближче до мене. Винесений в заголовок,
 
досвід постане, мов риштування,
 
кріплячи ще не стійкі дитячі легені
 
дротами і крейдою.
 
 
 
І цей сніг також, наче старе полотно,
 
складений в громіздких шухлядах неба,
 
не накриє твоєї печалі. Лише дивись —
 
протяги гуляють від кордону до кордону
 
і нерозірваними бомбами в темряві лежать вокзали
 
і нічні самотні експреси, мовби вужі в озерах,
 
плавають в темряві, сплескуючи хвостами,
 
довкола твого серця.
 
 
2002
  
Внутрішній колір очей
 
 
 
Ось на сходах університету сидить жінка,
 
якій ледве добігає до тридцяти,
 
і курить кемел.
 
Після дощу,
 
витираючи шкіру,
 
яка в неї прозора настільки, що під
 
нею видно водорості і пісок,
 
вона думає — ось знову з неба сипляться
 
холодні леза, срібні цвяхи,
 
і ранять смертельно равликів,
 
котрі падають, розрубані навпіл,
 
мов хрестоносці в пісках Палестини.
 
 
 
Потрібно довго говорити,
 
вишептуючи і проговорюючи
 
різні слова і назви різних речей,
 
щоби не таким порожнім
 
виглядало повітря навколо неї.
 
Після пробудження
 
всі її чоловіки
 
прикладають голови до годинників,
 
наче до мушель,
 
і слухають, як в далеких озерах
 
здіймають мул
 
громіздкі черепахи.
 
 
 
І навіть не зателефонуєш їй при нагоді,
 
тому що іноді варто померти, аби зрозуміти,
 
що це й було життя,
 
і тому що слід іноді стулити повіки,
 
щоби побачити,
 
з якого боку сновидіння ти знаходишся;
 
і після зміни погоди знову підійметься тиск,
 
від якого лускаються капіляри
 
в очах випадкових метеликів
 
й стає теплішою її шкіра,
 
від якого вода в її кранах і посуді
 
перетворюється на кров,
 
і вона знову цілий день не може
 
ані приготувати собі чаю,
 
ані зварити кави.