Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

У такі моменти, коли їй думалося, що посталі перед ними проблеми були нездоланні, вона переживала ті ж почуття, що і в ті часи, коли була дитиною — немов вона потрапила в рабство до проблем.
У ті похмурі моменти невпевненості в собі вона задавалася питанням, чи зможе вона позбутися тієї мантії, яку Джеган, в свою бутність, накинув їй на плечі, назвавши її Королевою Рабів. Вона навіть не підозрювала, наскільки точним виявиться цей дарований їй титул.
У певному сенсі, саме так вона часом сприймала свою роль у цій боротьбі. В той час як вона знала, що їх діло праве, як і раніше залишалося безнадійною та думка, що вони зможуть перемогти, — перемогти, коли вони протистоять такій незліченній орді, що прагне їх знищити.
Часом, зіткнувшись з чимось, на її погляд нездоланним, їй, як ніколи, хотілося в такі моменти звалитися і здатися. Коли вони відверто розмовляли наодинці з Річардом в минулому, він зізнавався їй у тих же самих почуттях, які долали її зараз, і все ж вона бачила, як він рвався вперед.
Всякий раз, коли Ніккі відчувала себе збентеженою, вона згадувала про Річарда і те, наскільки він залишався непохитним, і вона в черговий раз примушувала себе зібратися духом, і що б то не стало здійснити те, що змусило б його пишатися нею.
Вона вірила і боролась за їх наміри, але всі ці наміри кристалізувалися на Річарді.
Всі вони потребували його. Вона не уявляла, що вони повинні вжити, щоб знайти його, а якщо і знайдуть, як їм вдасться його повернути. І все це з поправкою на те, чи був він усе ще живий.
Навіть саму думку, що Річард може бути мертвий, вона категорично відмовлялася розглядати, і тому вона відкинула подібну ідею в сторону.
Енн схопила Ніккі за плече, і як слід струснула її, повертаючи її з влади похмурих думок.
— Ти ввела в гру шкатулки Одена і назвала гравцем Річарда?
Ніккі була не в настрої відпустити зауваження на це риторичне питання, і тим самим зав'язнути в такій же суперечці, яка у неї відбувся з Зеддом.
— Так. У мене не було іншого вибору. Зедд спочатку, точно так само як і ти, відреагував на цю новину. Коли я йому все виклала, пояснила, чому я зробила те, що зробила, заспокоївся, він прийшов до розуміння, що це дійсно єдино можливий варіант і іншого не дано.
— І ким це ти себе назначила, що була в змозі сама виносити подібні рішення? — Зажадала відповіді Енн.
Ніккі не хотіла опускатися до образ, замість цього вона продовжила якщо не шанобливим, то, принаймні, спокійним тоном.
— Ви самі сказали, що Річард — це той, хто повинен очолити нас в цій битві. Ти і Натан чекали народження Річарда майже п'ятсот років, і робили все, щоб упевнитися, що він зможе повести нас.
Ви самі простежили, щоб він отримав «Книгу Зниклих Тіней», щоб він зміг боротися. Здається, ви і так вже досить багато понавирішували за нього перш, ніж я взагалі з'явилася.
— Сестри Тьми вже ввели шкатулки Одена в гру. Навряд чи мені потрібно говорити вам, яка їх мета. Ось, що робить цей бій заключною битвою — битвою за саме життя.
Річард — той, хто повинен вести нас. Якщо він хоче досягти успіху, він повинен мати можливість боротися з ними. Ви дали йому просту книгу. Я дала йому силу, зброю, яка необхідна йому для перемоги.
Натан поклав свою велику руку на плече Енн.
— Можливо, Ніккі права.
Енн глянула на пророка. Вона помітно охолола, замислившись над його словами. Коли Ніккі жила в Палаці Пророків, вона ніколи б не могла подумати, що пророк був в змозі змусити аббатису задуматися. До того ж, у палаці важко було знайти людину, яка вважає, що Натан вміє розсудливо міркувати.
— Ну, добре, що зроблено, те зроблено, — сказала Енн значно більш спокійним голосом. — Ми повинні трохи обміркувати, що нам робити далі.
— Що там щодо Зедда? — Запитав Натан. — У нього є які-небудь ідеї, як допомогти Річарду?
Ніккі спробувала стримати голос і вираз обличчя, щоб не видати ступінь свого неспокою.
— Так як Зедд вважає, що за ізоляцію Річарда від його дару відповідальні заклинання, викликані в священних печерах Тамаранга, то він, Том і Рікка тепер знаходяться по дорозі туди. Вони сподіваються, що зможуть допомогти Річарду, знайшовши спосіб усунути заклинання, блокуюче його дар.
— З твоїх вуст це звучить занадто просто, — сказав Натан, поміркувавши над проблемою. — Така річ буде зовсім не проста.
Ніккі підняла брову.
— Я сумніваюся, що, залишаючись на місці і бажаючи знайти рішення, вони змогли б допомогти йому краще.
Натан пробурчав у злагоді.
— Що щодо Замку Чарівників?
Ніккі повернулася і пішла по залу, кажучи через плече.
— Після того, як Кара і я скористалися Сильфідою, і перш, ніж відправитися в Тамаранг, Зедд збирався використати заклинання, щоб запечатати Замок.
— А як щодо решти — Чейза, Рейчел, і Джебр? — Запитав Натан.
— Джебр пропала деякий час назад. Зедд думає, що можливо, її зламало те, через що вона пройшла, і вона просто втекла.
— Або відьма знову захопила її свідомість, — запропонував Натан.
Ніккі опустила руки.
— Це теж можливо. Ми просто не знаємо. Рейчел теж зникла наступної ночі, за день до того, як з'явилася Сікс. Чейз пішов її шукати.
Натан розстроєно потряс головою.
— Я дуже не хочу застрявати тут, коли відбувається так багато подій.
— Зедд хотів, щоб ви обидва дізналися про проблеми з Замком Чарівників, — сказала Ніккі. — Він сказав, що тут можуть бути щити, що захищають Народний Палац, подібні тим, що були в Замку, тому він хоче, щоб ви були в курсі.
Немає ніякої інформації, як забруднення, викликане шимами, торкнеться чарівництва, чи буде воно перешкоджати всій подібній магії, чи воно є функцією місцеположення — тобто, чи може забруднення бути обмежене певною областю.
— Після того, як ми закінчимо тут, — вставила Кара, — Ніккі і я збираємося за допомогою Сильфіди відправитися в Тамаранг, щоб допомогти Зедду повернути силу лорду Ралу. Потім ми підемо за лордом Ралом.
Натан не заперечував, що тепер він носій лише титулу лорда Рала. Він краще когось іншого знав, що Річард був єдиним, кого пророцтво назвало їх ватажком.
Зрештою, саме Натан вперше виявив, що в пророцтві сказано, що у них є шанс вистояти проти шторму, який насувається, тільки якщо Річард очолить їх.
План Кари про те, що вони «потім підуть за лордом Ралом», став для Ніккі новиною. Якби вони знали, де знаходиться Річард, то відразу ж попрямувала б туди.
Поки Ніккі продовжувала відповідати на безперервний град запитань Енн, Натан вів їх через кілька досить простих проходів, поки вони нарешті не дійшли до проходу з важкими дубовими дверима в кінці. Коли Натан відкрив двері, всередину увірвалося холодне повітря.
Криваво-червоне небо вітало Ніккі, коли вона вийшла на платформу високо над валом зовнішньої стіни.
— Добрі духи, — прошепотіла вона собі. — Кожного разу, коли я їх бачу, це страшний шок.
Натан притулився до стіни біля неї. На тому, що очевидно було платформою спостереження, було місце тільки для двох чоловік. Енн і Кара спостерігали за ними з дверного отвору.
Висота викликала запаморочення. Ніккі вхопилася за високі оперізуючі залізні перила, нахилившись трохи, дивлячись убік. Вона могла бачити за краєм зовнішньої стіни і самим плато внизу всю рівнину Азеріт.
Земля безпосередньо навколо плато була вільна. Імперський Орден розбив табір на деякій відстані, очевидно не бажаючи привертати увагу обдарованих у палаці, перш ніж це буде абсолютно необхідно.
Оскільки Імперський Орден теж мав Сестер і навіть кілька молодих чарівників, які могли захистити їх від будь-якого чаклунства, Джеган хотів зберегти їх у запасі, тримаючи здоровими, сильними і живими, поки він не почне свій заключний напад.
Щільні багряні хмари нависли над безкрайньою рівниною, чорною від покриваючої її армії загарбників. Вони розсіялися всюди до самого горизонту у всіх напрямках. Ніккі потерла плечі від холоду, який вона відчула десь всередині.