Наталка Полтавка

В ы б о р н ы й. І в Харкові був? Лепський то десь город?
П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був.
В ы б о р н ы й. Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко?
П е т р о. Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з'їжджаються пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і дивляться на комедію.
В ы б о р н ы й. На комедію (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедію, яка вона?
П е т р о. І не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то і вдруге схочеться.
Явление 7
Те же и возный.
В о з н ы й. Що ти тут, старосто мій, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?
В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.
В о з н ы й. Комедія, сиріч, лицедійство. (К Петру). Продолжай, вашець...
П е т р о. На комедії одні виходять - поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть - те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б'ються, стріляються, колються і умирають.
В ы б о р н ы й. Так таке то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!..
В о з н ы й. Они не убиваються і не умирають - теє-то як його - настояще, а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити!
В ы б о р н ы й. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?
В о з н ы й. Не лицемірство, а лицедійство.
В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедійство...
П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.
В ы б о р н ы й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.
П е т р о. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.
В ы б о р н ы й. Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.
П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою.
В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнії полтавськії времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і вас.
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.
П е т р о. Там і Іскру почитують.
В о з н ы й. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем'я сраженія при Полтаві.
П е т р о. Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.
В о з н ы й. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім'ї не без виродка - теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві.
В ы б о р н ы й. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір'я нашого. Коли не піп...
В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годі, буде балакати. Тобі яке діло до чужого хисту? Ходім лиш до будущої моєї тещі. (Уходят.)
Явление 8
Петро (один).
Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет). 
№ 16
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому, 
Та з Дону додому, та сів над водою.
Сівши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
_
Доле моя злая, чом ти не такая! 
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш, 
І що мені миле, і те однімаєш.
_
Не спасибі долі, коли козак в полі, 
Бо коли він в полі, тогді він на волі.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле, 
Тогді б ти згадала, кого обижала.
Явление 9
Петро и Микола.
П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?
М и к о л а. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти.
П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется
Явление 10
Микола и Наталка.
Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотів сказати мені Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.
М и к о л а. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?
Н а т а л к а (печально). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.
М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?
Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалів би і мене, і його.
М и к о л а. Петра? (Поет).
Що за того Петруся 
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь, 
Лице біле, чорний ус.