Наталка Полтавка

Н а т а л к а (заплакав). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким.
М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.
Н а т а л к а. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і совсім не тим став, що був.
М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.
Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хочет уйти).
М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене.
Н а т а л к а. Говори ж - що такеє?
М и к о л а. Хочеш бачити Петра?
Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?
М и к о л а. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.
Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана... Та ти обманюєш!..
М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!
Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются. 
Немая сцена.
М и к о л а (поет),
Поблукавши, мій Петрусь 
До мене оп'ять вернувсь. 
Ой, лихо, не Петрусь, 
Лице біле, чорний ус.
П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.
Н а т а л к а. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе - божусь...
М и к о л а (перебивает). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв'язаться.
Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!
П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати...
Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.
П е т р о. Возний - пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.
Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!
П е т р о. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.
М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.
Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі! 
№ 17
Н а т а л к а. 
Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,
Перед нею мене, бідну, за любов осудиш. 
_
П е т р о. 
Я другої не полюбив і любить не буду,
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
_
О б а  в м е с т е.
_
Н а т а л к а
Коли б любив по-прежньому, 
То б не мав цураться;
Не попустив свою милу 
Другому достаться.
_
П е т р о
Люблю тебе по-прежньому, 
Не думав цураться;
Не попущу мою милу 
Другому достаться.
_
Н а т а л к а. 
Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладію,
Коли Петро мій не буде, то смерть заподію. 
_
П е т р о. 
Коли вірно Петра любиш, так живи для його,
Молись богу, моя мила, не страшись нікого.
_
О б а.
Бог поможе серцям вірним пережити муки;
Душі наші з'єдинились, з'єдинить і руки.
М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.
Н а т а л к а. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.
Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене? 
П е т р о. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.
Н а т а л к а. Дай же мені свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.
М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (К Наталке). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне. (Поет). 
№ 18
Ворскло річка
Невеличка,
Тече здавна,
Дуже славна
Не водою, а войною,
Де швед поліг головою.
_
Ворскло зріло 
Славне діло:
Як цар білий, 
Мудрий, смілий, 
Побив шведську вражу силу 
І насипав їм могилу.
_
Козаченьки
З москалями
Потішились
Над врагами,
Добре бившись за Полтаву
Всій Росії в вічну славу!
П е т р о. Отже ідуть...
М и к о л а. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.
Явление 11
Те же, возный, выборный и Терпилиха.
В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте? 
В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його -- бесідуєте? 
Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, мені лихо! 
Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро. 
Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!
 П е т р о. Ні, се не мара, а се я - Петро, і тілом, і душею.
В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?
В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвіт, ланець.
В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то як його - убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.
Н а т а л к а. Почому ж він лишній?
Т е р п и л и х а. І відомо - лишній, коли не в час пришов хати холодити.
П е т р о. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.
Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали.
В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причині?