Щоденник страченої

Дощ хоче зробити повінь
О, та ти, душечко, виявляється, іще той філософ. Може, тобі торбину й гайда у світ — хай ловить, якщо зможе?
А дзуськи.
Нібито був такий, що не зловився!
Наш Савич також зловився.
Кажуть, на хлопчиків.
Ну, і хай.
Філософ — найбільша людина.
Вона повинна найбільше зазнати всього.
І потворного також.
От, дурепа! Скажи це котромусь задрипаному патріотові. Бажано, в шароварах і з уявною булавою.
З листопада
Я б хотіла колись прочитати
спокійну,
розумну,
не-надривну,
не-істеричну
книжку про печаль.
Про найбільшу печаль у світі.
Про еверести печалі.
Печаль,
не названу іменем,
не пов'язану із конкретним часом,
не вмотивовану,
непоясниму,
невидиму,
не...
Не про людей,
не про історію,
і не про кохання —
лише про одну-єдину, але вселенську печаль, що роз'їдає кожного й точить із середини дужче, ніж точить смертельна недуга.
Печаль — як друге наше «еgо», як стимул і рушій, спонука до життя й смерті.
Печаль невловиму, ненав'язливу печаль душі... великої, але незмінно сумної людської душі, яка навіть на феєрверкові життя залишається все одно сиротливою; кругло-сиротинною, навіть коли всі бубни і фанфари світу б'ють їй хвалу і славу.
Цікаво, про таку печаль напише той, хто зазнав її, чи той, що бездушний — а, отже, і безпечальний? Адже про майбутнє материнство найкраще написана безплідна Ґабріела Містраль, а не та, що наплодила десятьох.
4 листопада
...Мені іноді здається, що моя печаль — достойна вселенського жалю й розуміння...
Але хіба можна зрозуміти те, чого неможливо побачити?
24 листопада
«Вы прошумели мимо меня,
как ветвь,
полная цветов и листьев»...
Вже кілька днів не можу позбутися фрази, вичитаної в Ю.Олеші.
Вона мені дошкуляє. Бо я акцентую кожне слово. І щоразу акцент припадає на інше.
Сьогодні для мене актуальним було мимо.
Це також належить печалі????
1 грудня
Цікаво, на старості людина печально-неметушлива лише від досвіду і знань, чи печаль старіє разом зі своїм носієм-господарем і робить людину мудрішою?
Може, навпаки — мудрість робить людину печальнішою?
А чи є таке поняття — більшої чи меншої печалі?
Вона ж, як Бог, — ота невидима, але повсюдна, не обмежена ні простором, ні часом, не облікована найточнішим приладом, мало коли узгоджена із розумом, але завжди скоординована із серцем — її величність і її примхлива примадонність Печаль.
Розкішніша розкішниця, аніж найдорожчі коштовності султанського гарему.
І завжди — тільки з великої літери.
Вона також, «как ветвь, полная цветов и листьев» ?
***
Сьогодні з «Анни Кареніної» випав лист.
Господи, чий, якщо я нікому десятиліттями не писала і ніхто десятками років не озивався до мене?
Мені зробилося так соромно, ніби мене спіймали на крадіжці.
Це був навіть не лист, а давня Різдвяна листівкамолитва, дрібно, але розбірливо переписана від руки моєю випадковою знайомою. Вже не пригадую її обличчя, але я досі пам'ятаю його вираз. Такими малюють образи святих.
Ми познайомилися вимушено. В останній день її і перший день мого перебування в гінекології.
Вона — виношувала.
Я — повинна була абортувати.
Вона про це не здогадалася.
Але за неписаним законом усіх майбутніх породіль, написала мою адресу.
Дивно, та я тоді назвала адресу правдиву.
І ось за кілька місяців, саме напередодні Різдва, до мене випорожненої, як смітттєпровід, до всього байдужої й глухої, прийшла листівка.
Читала її — і суперечливі відчуття шматували мене надвоє.
Перший порив - викинути, другий — повернути назад із образливою якоюсь припискою, а третій — просто розсміятися: була людиною, глухою до віри і всяких забобонів.
А потім я сіла просто на підлогу — і сльози мені не спинялися:
«Молитовне зітхання жінки-християнки, коли вона сподівається дитини
О Преславна Мати Божа! Змилуйся наді мною, бідною рабою Твоєю, і прийди мені на допомогу в час моїх недуг і небезпек, з якими народжують дітей всі бідні Свині дочки. Згадай, о благословенна в жонах, з якою радістю і любов'ю Ти поспішала в нагірну сторону відвідати родичку Твою Єлисавету, коли вона сподівалася дитини, і як чудесно позначилося благодатне відвідання Твоє на матері й дитині.
З невимовного благосердя Твого дай і мені, негідній служниці Твоїй, щасливо дочекатися дитини. Даруй мені цю ласку, щоб дитина, яка зараз перебуває під моїм серцем, прийшовши до пам'яті, з радістю, подібно до святого немовляти Іоана, поклонялася Божественному Господові Спасителю, що з любові до нас грішних смирився і сам був Дитиною.
Невимовна радість, якою переповнювалося непорочне серце Твоє при погляді на новорожденного Твого Сина і Господа, нехай усолодить скорботу, що чекає мене серед недуг народження.
Життя світу, мій Спаситель, народжений Тобою, нехай врятує мене від смерті в час розродження і нехай прилучить плід утроби моєї до числа обранців Божих. Вислухай, Преславна Царице Небесна, смиренне благання моє і зглянься на мене, бідну грішницю, оком милості Твоєї; не посором моєї надії на Твоє велике милосердя і осіни мене, помічнице християн, зцілителько хворих, Твоїм материнським покровом у час моїх мук і хвороби, щоб сподобилась я і могла я відчути на собі, що Ти — Мати милосердя, і щоб я завжди прославляла Твою милість, яка ніколи не відкидає молитви бідних і визволяє всіх, хто звертається до Тебе в час скорботи й хвороби. Амінь».