Щоденник страченої

Жах, пережитий мною за три лікарняні дні, після листівки відновився з такою силою, що в мене почалася затяжна депресія.
Я втратила апетит, сон, цікавість до будь-чого.
Не відповідала на телефонні дзвінки, взяла відпустку і цілими днями цмулила дешеве вино: щоб швидше сп'яніти.
Знала: більше я не зможу зачати. Була занадто старою для першого аборту.
...А листівочку довго тримала під матрацом, аж поки не зрозуміла остаточно, що й вона мені не допоможе.
Та я її чомусь не викинула.
Четвер, осінь
Ця вчорашня знахідка — листівка-молитва — так стриножили мене, велику невірницю і велику безбожницю, що я вперше в свідомому житті побрела до храму.
Мені захотілося помолитися за своє умертвлене дитя. Уперше...
З жахом я зрозуміла, що не знаю, куди йти. У місті чи не на кожному кроці церква, а я стояла на роздоріжжі и відчувала, як від сорому загораються щоки. Я чула про міжконфесійні чвари, але не чула, де можна замолювати гріхи за убієнне життя.
Може, піти до іудеїв?
Але я про їхні закони нічого не знаю.
З мусульманами — іще гірше.
Католики не дуже заохочують аборти.
А свої — православні — чубляться за гроші, а не за Бога, забуваючи про страждущі душі таких, як я.
І я ступила на поріг маленької — схожої на капличку — церковці.
Мені здавалося, що в малій за розмірами церкві меншає гріх. Або стає менш видимим Богові.
Молодий церковний урядник, з яким зустрілися мої очі, докірливо похитав головою:
— Пані, запам'ятайте: в церкві не наступають на поріг.
Іще не переступивши порогу, я зрозуміла, що дорога до храму мені заказана.
Проте я купила свічку і почала ходити порожньою церквою. Відчувала, як мені незатишно. Мабуть, брешуть ті, хто каже, що в Господньому храмі людина, не залежно від міри її гріха, відчуває душевну полегкість. Мені було важко, некомфортно.
Черниця, що продавала свічки, довго спостерігала за мною, а потім нечутно стала за плечима:
— Що ви шукаєте, жінко? Снувати по церкві — не годиться.
— Я хочу помолитися.
— За здоров'я чи за упокій? — лагідно перепитала.
— За... — я затнулася, — ... за померлого.
— Чоловік чи жінка?
— Дитина.
— Он там при вході ліворуч на столик покладіть свічечку і помоліться. Господь вас почує. Можете написати ім'я дитини.
Наступного року у цей же день
Ніхто мене не почув.
Ні Бог, ні той, хто зробив мене нещасною.
Ніхто.
Та я більше й не намагалася достукатися до Всевишнього правителя. Він, мабуть, найбільше любить удатних, не заблудлих, менш грішних.
Із слухняними йому простіше. Вони щораз удосконалюються у своєму послухові.
З такими, як я, — самі проблеми. Без надії, що із блудниць зробляться послушниці.
***
Чому так є, що в хвилини душевного сум'яття, зовнішній світ мало не чоботом додатково нагадує тобі про твою кризу?! Так, ніби в середині тебе працює передавальна станція, що посилає внутрішні імпульси за межі єства? Якщо це не містика, то що?
Інакше чого б то з динаміка допікав мене вже й не знаю, чий голос, — голос надприродний, чи голос тутешній:
«Стыдно мне, что я в Бога не верил...
Горько мне, что не верю теперь».
А знаєш, я й справді не вірю ні в що, окрім нас двох.
31 грудня, напередодні 2000 року, 
І це — не кінець світу?!!
Цікаво, хто може облікувати, скільки людині відведено випробувань?
А скільки випробувань людина відбуває насправді?
І де той містифікатор, який придумав вічну і найстрашнішу казочку про те, що всім на світі керує Бог?
А раз керує — значить, лякає.
Як лякає — значить, він терорист?
Навіщо з Бога роблять Бен Ладена?
І того, й того шукають всі, — а ніхто не знаходить. Але голос його чують, дива його ввижаються.
У Бога що, є своя Аль-Джазіра чи всепланетний комп'ютер із реєстром кожної особи?
Ідентифікаційний номер кожного підданого?
І хто в Бога оператор комп'ютерного зв'язку? Провайдер?
Хто виконавець Божої волі?
Хто служить Суддею?
Прокурором?
Якою валютою розплачується Бог зі Смертю?
Адже для пані Смерті сам процес смерті — бізнес? Інакше, навіщо б їй висмикувати з життя квітучих людей? Для чого іншого, як не для торгу з тим, хто обліковує душі на тому світі? Без особистого зиску — навіщо плодити чиїсь сльози, тугу? Залишати стільки калік, недужих, а забирати кращих?
Зрештою, як усе це можна контролювати?
Увесь світ?
Чорних і білих?
Переплітати їхні судьби?
Мстити за гріхи п'ятого коліна?
О, тоді не дивно, що один Бог упоратися з таким обсягом роботи не може, через те, напевно, боги, як люди, також поділили сфери свого впливу. Ісус, Будда, Магомет, Єгова. Один добріший, інший — милосердніший. Той — більш ліберальний. Цей — майже постмодерніст.
Але, чекайте, а понад ними, що — Смерть у одній особі??! Могутніша за всіх богів із людьми разом узятими?
В такому разі, молитися треба Смерті, їй одній, всесильниці, вседержительці?
І без посередників.
Немає гармонії ніде...
А ми хочемо гармонії між людьми...
О, Боже, але ж сьогодні я не п'яна...
І цей Новий рік, та що Новий рік — нове тисячоліття, в якому, мабуть, так само не буде кінця світу, як не було в минулому, — я зустріла з невідкупореним шампанським.