Semper tiro

  
ЯКБИ ТИ ЗНАВ, ЯК МНО­ГО ВА­ЖИТЬ СЛО­ВО...
 
 
 
Якби ти знав, як мно­го ва­жить сло­во,
 
Одно сер­деч­не, теп­леє слівце!
 
Глибокі ра­ни сер­ця як чу­до­во
 
Вигоює - як­би ти знав оце!
 
Ти, пев­но б, по­уз бо­лю і роз­пу­ки,
 
Заціпивши ус­та, без­мов­но не ми­нав,
 
Ти сіяв би сло­ва потіхи і при­ну­ки,
 
Мов теп­лий дощ на спраглі ни­ви й лу­ки, -
 
Якби ти знав!
 
 
 
Якби ти знав, які гли­бокі чи­нить ра­ни
 
Одно сер­ди­те, згірднеє слівце,
 
Як чисті душі кри­вить, і по­га­нить,
 
І троїть на весь вік, - як­би ти знав оце!
 
Ти б злість свою, не­на­че пса гризько­го,
 
У най­темніший кут душі заг­нав,
 
Потіх не ма­ючи та співчут­тя пал­ко­го,
 
Ти б хоч до­ко­ром не ра­нив ніко­го, -
 
Якби ти знав!
 
 
 
Якби ти знав, як мно­го го­ря криється
 
У мас­ках ра­дості, бай­ду­жості і тьми,
 
Як мно­го лиць, за дня ве­се­лих, миється
 
До по­душ­ки го­рю­чи­ми слізьми!
 
Ти б зір свій на­ост­рив лю­бов'ю
 
І в морі сліз нез­ри­мих по­ри­нав,
 
Їх гіркість влас­ною зми­вав би кров'ю
 
І зро­зумів весь жах в людсько­му без­го­лов'ї,
 
Якби ти знав!
 
 
 
Якби ти знав! Та се знан­ня пре­давнє
 
Відчути тре­ба, сер­цем зро­зуміть.
 
Що тем­не для ума, для сер­ця яс­не й яв­не…
 
І іншим би тобі вка­зав­ся світ.
 
Ти б сер­цем ріс. Між бур жит­тя й три­во­ги
 
Була б нес­хит­на, яс­на путь твоя.
 
Як той, що в бу­рю йшов
 
по гри­вах хвиль роз­ло­гих,
 
Так ти б мов­ляв до всіх пла­чу­чих,
 
скорб­них, вбо­гих:
 
"Не бійте­ся! Се я!"