На крилах пісень

  
Леся
 
Українка
 
 
 
СIМ СТРУН
 
 
(Посвята Ми­хай­ло­вi Драгоманову) 
 
  
DO
 
(Гiмн. G r a v e ) [1]
 
 
До те­бе, Ук­раїно, на­ша без­дольная ма­ти,
 
Струна моя пер­ша оз­веться.
 
I бу­де стру­на уро­чис­то i ти­хо лу­на­ти,
 
I пiс­ня вiд сер­ця поллється.
 
 
 
По свi­тi ши­ро­ко­му бу­де та пiс­ня лi­та­ти,
 
А з нею на­дiя ко­ха­на
 
Скрiзь бу­де лi­та­ти, по свi­тi мiж людьми пи­та­ти,
 
Де схо­ва­на до­ля нез­на­на?
 
 
 
I, мо­же, зуст­рi­неться пiс­ня моя са­мот­ная
 
У свi­тi з пташ­ка­ми-пiс­ня­ми,
 
То швид­ко по­ли­не то­дi тая гуч­ная зграя
 
Далеко шля­ха­ми-тер­на­ми.
 
 
 
Полине за синєє мо­ре, по­ли­не за го­ри,
 
Лiтатиме в чис­то­му по­лю,
 
Здiйметься ви­со­ко-ви­со­ко в не­бес­нi прос­то­ри
 
I, мо­же, спiт­ка тую до­лю.
 
 
 
I, мо­же, то­дi за­вi­тає та до­ля жа­да­на
 
До на­шої рiд­ної ха­ти,
 
До те­бе, моя ти Ук­раїно ми­ла, ко­ха­на,
 
Моя без­та­лан­ная ма­ти!
 
 
  
RЕ
 
(Пiсня. В r i o s o) [2]
 
 
Реве-гуде не­го­донька,
 
Негодоньки не бо­юся,
 
Хоч на ме­не при­го­донька,
 
Та я нею не жу­рю­ся.
 
 
 
Гей ви, грiз­нi, чор­нi хма­ри!
 
Я на вас зби­раю ча­ри,
 
Чарiвну до­бу­ду зброю
 
I пiс­нi свої узб­рою.
 
 
 
Дощi ва­шi дрiб­ненькiї
 
Обернуться в пер­ли дрiб­нi,
 
Поломляться яс­ненькiї
 
Блискавицi ва­шi срiб­нi.
 
 
 
Я ж пу­щу свою при­го­ду
 
Геть на тую бист­ру во­ду,
 
Я роз­вiю свою ту­гу
 
Вiльним спi­вом в тем­нiм лу­гу.
 
 
 
Реве-гуде не­го­донька,
 
Негодоньки не бо­юся,
 
Хоч на ме­не при­го­донька,
 
Та я нею не жу­рю­ся.
 
 
  
МI
 
(Колискова. A r p e g g i o) [3]
 
 
Мiсяць яс­не­сенький
 
Промiнь ти­хе­сенький
 
Кинув до нас.
 
Спи ж ти, ма­ле­сенький,
 
Пiзнiй бо час.
 
 
 
Любо ти спа­ти­меш,
 
Поки не зна­ти­меш,
 
Що то пе­чаль;
 
Хутко прий­ма­ти­меш
 
Лихо та жаль.
 
 
 
Тяжка го­ди­нонько!
 
Гiрка хви­ли­нонько!
 
Лихо не спить…
 
Леле, ди­ти­нонько!
 
Жить сльози лить.
 
 
 
Сором хи­ли­ти­ся,
 
Долi ко­ри­ти­ся!
 
Час твiй прий­де
 
З до­лею би­ти­ся, -
 
Сон про­па­де…
 
 
 
Мiсяць яс­не­сенький
 
Промiнь ти­хе­сенький
 
Кинув до нас…
 
Спи ж ти, ма­ле­сенький,
 
Поки є час!
 
 
  
FA
 
 (Сонет)
 
 
Фантазiє! ти, си­ло ча­рiв­на,
 
Що збу­ду­ва­ла свiт в по­рожньому прос­то­рi,
 
Вложила по­чут­тя в бай­ду­жий про­мiнь зо­рi,
 
Що бу­диш мерт­вих з вiч­но­го їх сна,
 
 
 
Життя даєш хо­лод­нiй хви­лi в мо­рi!
 
Де ти, фан­та­зiє, там ра­до­щi й вес­на.
 
Тебе вi­та­ючи, фан­та­зiє яс­на,
 
Пiдводимо чо­ло, по­хи­ле­неє в го­рi.
 
 
 
Фантазiє, бо­ги­не лег­кок­ри­ла,
 
Ти свiт зло­тис­тих мрiй для нас одк­ри­ла
 
I зем­лю з ним ве­сел­кою з'єдна­ла.
 
 
 
Ти свi­то­ве з'єдна­ла з таємним,
 
Якби те­бе людська ду­ша не зна­ла,
 
Було б жит­тя, як тем­на нiч, сум­ним.
 
 
  
SOL
 
(R o n d e a u) [4]
 
 
Соловейковий спiв на­вес­нi
 
Ллється в гаю, в зе­ле­нiм роз­маю,
 
Та пi­сень тих я чуть не здо­лаю,
 
I вес­ня­нi квiт­ки за­паш­нi
 
Не для ме­не розк­вiт­ли у гаю, -
 
Я не ба­чу вес­ня­но­го раю;
 
Тiї спi­ви та квi­ти яс­нi,
 
Наче каз­ку див­ну, при­га­даю -
 
У снi!..
 
Вiльнi спi­ви, гуч­нi, го­лос­нi
 
В рiд­нiм краю я чу­ти ба­жаю, -
 
Чую скрiзь го­ло­сiн­ня сум­нi!
 
Ох, нев­же в то­бi, рiд­ний мiй краю,
 
Тiльки й чу­ються вiльнi пiс­нi -
 
У снi?
 
 
  
LА
 
(N o c t u r n o) [5]
 
 
Лагiднi вес­ня­нiї но­чi зо­рис­тi!
 
Куди ви од нас по­ли­ну­ли?
 
Пiснi со­ло­вей­ко­вi дзвiн­ко-срiб­лис­тi!
 
Невже ви за­мовк­ли, ми­ну­ли?
 
 
 
О нi, ще не час! ще бо ми не дiз­на­ли
 
Всiх див ча­рiв­ли­вої но­чi,
 
Та ще бо лу­на­ють, як пер­ше лу­на­ли,
 
Веснянки чу­до­вi дi­во­чi.
 
 
 
Ще ма­ре­вом лег­ким над на­ми ви­тає
 
Блакитна вес­ня­ная мрiя,
 
А в сер­цi роз­кiш­но цвi­те-проц­вi­тає
 
Злотистая квiт­ка — на­дiя.
 
 
 
На кри­лах фан­та­зiї дум­ки лi­та­ють
 
В країну таємної но­чi,
 
Там про­мiн­ням гра­ють, там лю­бо так ся­ють
 
Лагiднi вес­ня­нiї очi.
 
 
 
Там яс­нiї зо­рi i ти­хiї квi­ти
 
Єднаються в див­нiй роз­мо­вi,
 
Там сти­ха ше­по­чуть зе­ле­нiї вi­ти,
 
Там гiм­ни лу­на­ють лю­бо­вi.
 
 
 
I квi­ти, i зо­рi, й зе­ле­нiї вi­ти
 
Провадять роз­мо­ви ко­ха­нi
 
Про вiч­ную си­лу вес­ни на сiм свi­тi,
 
Про ча­ри по­туж­нi вес­ня­нi.